Карел Чапек
Про могутнього джина
З чеської переклав Геннадій Кофанов
Один директор банку, купаючись в морі, побачив у піску закорковану пляшку. І зацікавившись, мовляв, а що ж там таке, виколупав з пляшки корок, що вона була ним заткнута. Тут почав з пляшки вивергатися немовби струмінь диму, котрий виростав у чорну хмару, поки та не затемнила усе небо; що той морок мав голову з вогняними очима та велетенські руки і ноги; адже то був могутній дух. «Дякую тобі, смертна людино, – загримів дух так, аж директор банку з переляку впав на землю. – Тисячу років я був ув’язнений у цій пляшці, аж поки ти мене визволив. За це вислови будь-яке бажання, і воно буде виконане».
Тоді той директор банку став міркувати, що б таке сказати могутньому духові, адже грошей в директора було досхочу, а до політичної кар’єри байдуже; згадав про Прагу і мовив: «Могутній духу, вчини так, аби люди у Празі ходили лівою стороною тротуару, як належить за правилами, а не тинялися безладно, немовби вівці».
«Чоловіче, – вирік дух похмуро, – швидше скажи щось інше».
«Не буду», – відказав той.
«Дивися, – сказав дух, – мені було б легше дати тобі вагон перлів, або ж найпрекраснішу принцесу, чи то ціле зайве королівство разом із замком. Коротше кажучи, попроси щось такого, що я можу зробити для тебе».
«Не буду, – відповідав той чоловік. – Я хочу саме того, про що повідав».
Тут загримів могутній дух жахливо, аж земля задрижала, і почав смугою диму всмоктуватись назад у пляшку. «Ти покидьок, – ревів при цьому, – тому вдруге не відкорковуй моєї пляшки, якщо ти потім не можеш змінити таке нездійсненне бажання, аби люди у Празі ходили як належить».
Сказавши це, зник дух у пляшці, і вже ніколи більш не з’являвся.
Lidové noviny (Народна газета), Прага, 20 лютого 1927 року.
Оригінал
Karel Čapek
O mocném džinovi
Jeden bankovní ředitel se koupal v moři a přitom spatřil v písku uzavřenou láhev. I podivil se, co v ní asi je, a sejmul z láhve pečeť, která ji uzavírala. Tu počal z láhve vystupovati jakoby proužek dýmu, který vyrostl v černý mrak, až se zatemnila celá obloha; a ten mrak měl hlavu s ohnivýma očima a ohromné ruce i nohy, neboť to byl mocný duch. “Děkuji ti, smrtelný člověče,” zahřímal duch tak, až ten bankovní ředitel padl leknutím na zem; “tisíc let jsem byl zavřen v té láhvi, až ty jsi mne vysvobodil. Za to projev jakékoliv přání a bude ti splněno.”
Tu ten bankovní ředitel přemýšlel, oč by si mocnému duchu řekl; ale protože sám měl peněz jako šlupek a o politiku se nestaral, vzpomněl si na Prahu a řekl: “Mocný duchu, učiň tedy, aby lidé v Praze chodili po levé straně chodníku, jak mají nařízeno, a aby už do sebe nestrkali jako ovce.”
“Člověče,” řekl duch mrzutě, “řekni si raději o něco jiného.”
“Neřeknu,” pravil bankovní ředitel.
“Koukej,” řekl duch, “mně by bylo snadnější ti dát fůru perel, nebo nejkrásnější princeznu, nebo celé zbytkové království i se zámkem. Zkrátka, řekni si o něco, co ti mohu udělat.”
“Neřeknu,” odpověděl ten člověk. “Já chci zrovna to, co jsem povídal.”
Tu zahřímal mocný duch strašlivě, až se země zatřásla, a počal se proužkem dýmu soukat zpátky do té láhve. “Ty pacholku,” burácel přitom, “tak podruhé neotvírej mou láhev, když si potom neumíš vymínit než takovou nemožnost, aby lidé v Praze chodili, jak se patří!”
Řka to zmizel mocný duch v láhvi a víckrát se už neukázal.
Lidové noviny 20. 2. 1927