Але краще розповідати все за чергою, отже:

1. Головне Дароччине заняття — бігати. Та це вже, любі мої, не ті важкі й хиткі перші кроки, а спортивні подвиги вищого ступеня, як-то: біг, чвал, клус, стрибок далекий, стрибок високий, політ, гони, розбіг, спринт, випад на десять ярдів; далі — по-різному падати, як-от: на ніс, на спину, на голову, переверти в бігу з одним або й кількома сальто-мортале; стрибки з перешкодами, біг з перепонами з рушником у зубах; різні способи беркицяння: усім тілом, через голову, з підстрибом на ноги; безперервно вертітися, нападати, переслідувати, втікати — одне слово, все, чим багата собача легка атлетика. Уроки зі спорту дає Дарочці віддана мати. Вона мчить по саду через грядки та інші перепони, летить, як волохата стріла, а Дарочка — за нею; мати скочить убік, а що мала не вміє ще цього робити, то вона сторчма перекинеться кілька разів. Або мати бігає по колу, а Дарочка — за нею; а оскільки їй невідомо, що таке відцентрова сила (фізику собаки вивчають аж згодом), то вона беркицяє від цієї сили в повітрі. Після кожної такої спортивної вправи Дарочка сідає на задні ніжки й вельми дивується.

Правду кажучи, в руках такого щеняти ще немає почуття міри. Хоче ступити дрібненько, але натомість летить, як із пращі. Йому кортить підстрибнути, а його рвоне вперед, як із гармати вистрелить. Молодість любить трохи переборщувати. Дарочка навіть не біжить — це її просто щось само несе. Вона й не скаче — це щось нею підкидає. Швидкість у неї просто рекордна: за три секунди Дарочка встигне розбити купу вазонів, упасти сторч головою в парникову раму з кактусами й водночас шістдесят три рази змахнути хвостиком. Спробуйте змагатися з нею в цьому!

2. Гризти — це також головне Дароччине заняття. Гризе вона геть усе, що їй потрапить у зуби, — переважно плетені меблі й віники, килими, антени, черевики, капці, квачик на гоління, фотографічне приладдя, коробки сірників, мотузки, квіти, мило, одяг і зокрема ґудзики. А як нема нічого такого напохваті, вона так завзято кусає власну ногу або свій хвостик, що аж скавучить від болю.

До гризні в неї надзвичайна наполегливість: Дарочка згризла кінчик килима та облямівку доріжки на підлозі (не можна не визнати, що як на таке маля, то це чимале досягнення). За короткий період своєї діяльності Дарочка успішно погризла:

1 комплект плетених меблів крон 360

1 чохол на кушетці — 536

1 старий килим — 700

1 нову доріжку — 940

1 садовий шланг — 136

1 щітку — 16

1 пару сандаль — 19

1 пару капців — 29

Разом  крон 2999.

(Перевірте, будь ласка).

Отже, виходить, що таке чистокровне щеня грубошерстого фокстер’єра коштує нашому братові не більше не менше, як 2999 чеських крон. Цікаво, скільки ж тоді коштує чистокровне щеня, скажімо, берберійського лева?

Іноді в хаті раптом западає дивна тиша. Дарочка лежить десь у кутку і нічичирк. «Ну, —думаєш, — цей паскудний псисько, мабуть, спить, тож можна хвилину відпочити». Та згодом ця тиша стає підозрілою: ти не витримуєш і йдеш глянути, чому це Дарочка так принишкла. А Дарочка переможно встає й махає хвостиком: під нею цурпалки й рештки чогось, — годі и упізнати, що то воно було. Думаю, наче це була щітка.

3. Не менш важливі також інші види спорту, наприклад, перетягування. В цьому, звичайно, допомагає Дарочці мама Ірис. А тому, що в собак немає линви, то вони вживають для цього те, що знайдеться: капелюх, панчоху, шнурки від черевиків та інші речі. Мати, звичайно, перетягує Дарочку й волоче її по цілому саду, але Дарочка не дається: зціплює зуби, вирячує очі й тягне та шарпає наполегливо доти, доки та линва розірветься. А немає напохваті матері — неважко тренуватися з перетягування без неї, наприклад, з розвішаною білизною, з фотографічним апаратом, квітами, телефонною трубкою, завісами або антеною — у людській буді багато речей, на яких можна випробувати силу зубів і м’язів та гартувати спортивний дух.

4. Далі на черзі класична боротьба, і для Дарочки це найулюбленіший вид важкої атлетики. Починається боротьба з того, що Дарочка кидається з надзвичайною відвагою на матір, чіпляється їй зубами за носа, за вухо або за хвіст. Мама відкидає противника й схопить його за шию. І на травнику відбувається так званий інфайнтінг, тобто обидва борці качаються по рингу, і глядач бачить тільки безліч передніх і задніх ніг, які вихоплюються з клубка шерсті; іноді хтось зойкне від болю, а то переможно махне хвостиком. У цей час борці скажено гарчать і атакують один одного всіма чотирма ногами, аж поки мама раптом не вирветься й тричі не оббіжить увесь сад, а відважна Дарочка летить у погоні за нею. Згодом усе починається знов. Мати, зрозуміло, бореться з навчальною метою й не кусає насправді, але Дарочка в запалі боротьби щосили рве, шарпає та кусає маму. Під час кожного раунду з бідної Ірис летять клоччя шерсті, й що більше росте, міцніє та їжиться Дарочка, то більше подряпана й пошарпана мати.

Недарма сказано, що діти для матері — справжня мука.

Це підтвердять також і ваші мами.

Іноді мати прагне спокою й сховається де-небудь від своєї здібної доньки. Дарочка тоді бореться з мітлою, веде бій з якоюсь ганчіркою або чигає на людські ноги. Не встигне зайти гість, як Дарочка блискавично кинеться йому на штани та почне рвати їх зубами. Гість вимушено усміхається, а сам думає: «А йди ж ти, бідо», — хоч до хатніх говорить, що це чудовий песик. Або кинеться Дарочка гостеві на черевики й тягне з них шнурки: вона і розв’яже їх, і порве, поки гість скаже «а...» (наприклад, «а щоб тебе!») і зазнає від цього великої втіхи (не гість, а Дарочка).

5. Поряд з оцим Дарочка залюбки займається ритмічними та вільними гімнастичними вправами (наприклад, чухати задньою ногою за вухом а чи підборіддям або шукати уявних бліх у власній шерсті), й ця фізкультура допомагає їй учитися грації, гнучкості та й загалом циркової акробатики.

Буває також, що Дарочка тренується із саперства посеред клумби з квітами: вона-бо з роду тер’єрів, чи то мишоловів, і вчиться вигрібати мишок із землі. Часто доводилося тягти її за хвіст із ямки, яку вона вигребла: для неї це, очевидно, велика втіха, а от мені не дуже. Хіба не прикро, коли вам з грядки пнеться вгору не розквітла лілія, а собачий хвостик?

Здається мені, Дарочко, що далі так тривати не може. Так, нема іншої ради: доведеться нам розлучитися.

«Еге ж, — промовляють розумні очі матусі Ірис, — справді, біда з отакою дівулею. Глянь лише, господарю, яка я стала від неї геть обскубана та обшарпана. Саме пора порости мені новою шерстю. А то ж дивися: служу я тут уже п’ять років, і мені жаль, що кожний пестить оцю збиточницю, а на мене ніхто й не гляне. Я вже, бач, ходжу й голодна, бо вона зжере чимскоріш своє та біжить ще до моєї миски. Ані вдячності, господарю мій, ані пошани. Пора йти цьому дівчаті кудись на службу».

І ось настав день, коли по Дарочку прийшли чужі люди й забрали її в портфель. Забрали з нашим щирим запевненням, яке це, мовляв, чудове, слухняне цуценятко (того дня вона ще встигла розбити шиби в оранжереї та вирвати грядочку мечиків), яке воно чемне та спокійне — такого не знайдеш на цілому світі!