Усі розходяться в різні сторони. Адам і Єва, узявши дві чималих лушпаїни з горіхів, почали у їх збирати манну, а назбиравши повні, посідали рядком під деревом і почали їсти. Єва. Ну й чого-то така смачна манна оця? Уживаєм щодня, а не докучає! Адам. Бо господній се хліб… його воля свята! Єва. А по правді скажи: чи тебе не кортить коли-небудь чого й іншого з'їсти? Адам. І на думці нема. Та й чого? Єва. Як чого? Хіба в нас у раї їстівне не росте? Он куріпка – дивись; молочай он буя; А козельці заглядають аж в очі! Або – он, на кущі, – як пасльон почорнів? Аж сміються виноградові грона! Адам. Та й дурниця яка в твою голову йде! Тож – живе, а живого господь Заказав нам ніколи не їсти. Єва. Та я чула про се. Тільки дивно мені: Нащо ж волю господь на усе нам подав, Попустив, що захочем робити? Адам. Ну, то що? Волю – дав, а проте – наказав, Як отут нам поводитись треба, Щоб не вскочити в гріх. Єва. Ото й дивно мені! Коли воля – то на все уже воля. А то: воля – одно, а закон – не дає Їй широко розпросторити крила: І те можна, і те, а до того – то й зась! Бо закон не велить, щоб не вскочити в гріх… Задля чого ж оце, розкажи ти мені? Адам (хитаючи головою). Єво, Єво! Що це ти, нерозумная, плещеш? Щось недобре в душі твоїй коїться, Єво! Єва (сумно). Не втаюсь: там щось є, Щось непевне заклюнулось в неї І полоха спокій мій, і спать не дає. Чудні сни мою душу лякають щоночі!.. От і вчора: приснилось мені, Що стоїш ти отам – на поляні Гордий силою, що у тебе вона Так і скаче із очей твоїх чорних, Так і прище з усії постанови — Владних рук, бистрих ніг і високого стану. І та сила твоя так і тягне мене, Так і вабить під захист могучий… Там, – здається мені, – не боятимусь я Анічого на світі; від всього забороне Ота сила твоя і… щаслива, до тебе горнуся, Заглядаю у вічі огненні твої, Припадаю до високої груді, Щоб спочити край серця твого, Що так шпарко підкидається – б'ється… І от, – чую, – як та ласка моя Прокрадається в душу до тебе І пестить починає її, І голубити тихим спокоєм… І мене ти на руки береш, І колишеш тихесенько – тихо… Адам прикро та ласкаво задивляється на Єву. І заснула під тим доглядом я. Вже не знаю, чи довго я спала, чи ні, Тільки разом, мов шпигнув хто, – проснулась… Коло мене тебе вже нема, Якась неміч мене всю посіла, Пов'язала мої руки і ноги, Не дає очам глянути ясно! У душі – страх піднявсь, серце – жаль навернув І несказана туга насіла… Чую я – пропадає навіки те щастя моє, Що воно вже ніколи не вернеться знову! Адам з жалем дивиться на Єву.
І від ляку й жаху разом кинулась я… Ти лежиш на своєму ліжкові Й тихо спиш… На великую силу Перетерпіла я отой страх і той сон, Поки знову заснула… Не знаю, Що ясує цей сон? Адам (понуро). А чи молишся ти Щиро богові, як спати лягаєш? Єва. Адам (зітхнувши). Ох, молися!.. Молись, Бо тебе се лукавий доводе до сього. Єва. А лукавий – то хто? Ти де бачив його? Адам. Хоч не бачив, оже знаю про його. Єва. Кажеш: знаю? Розкажи ж ти мені, Покажи, щоб я знала, кого стерегтися. Адам. Його бачить не можна: то – дух. Єва. Дух?… І бог – дух? і лукавий – то дух? Як же їх розпізнати, збагнути? Адам. Нам не дано снаги, як збагнути їх нам, То істоти без облуди, без тіла… Бог є дух, чистий дух, як те небо, ясний, Як те сонце, блискучий – яскравий, Як повітря прозоре – невидимий-легкий, А могучий – його силі кінця-краю немає. Він – усе… Небо те – і високе, і синє, З його зорями, місяцем, сонцем ясним, Земля ся – із горами й водою, Із усім, що на їй і під нею живе, Росте, плава, і ходе, і дише, — Все то він появив. Його творча рука Із нічого усе те зробила; Його сила свята – над усім тут віта, Його воля – нам усім тут керує! Що в нас волос? А й він не спаде З голови без господньої волі святої… Такий – бог… Він – і правда, й добро, Він – і ласка та милость без міри До того, хто отут по закону живе; Гнів страшний – задля тих, хто не хоче Покоритись закону його… А лукавий? То, Єво, Дух нечистий, дух гордощів, зла, Супротивник лихий божій волі. Єва. Що ж він, рівня йому? Другий бог? Адам. Бог – один; а лукавий був у його слугою… От як янголи служать йому, Херувими або серафими, — Все то слуги його… І лукавий служив |
