Загримiли новi удари - ще сильнiшi. Помiтно заколивалась земля. Мак-Гардi прокинувся i, забувши про обережнiсть, спросоння загорлав:

- Що сталося?.. Нас обстрiлюють?.. Нас виявили?

Краус притиснув його до землi:

- У наших горах стався вибух вулкана... Наша "Ластiвка", мабуть, загинула...

Мак-Гардi лiг навзнак i втупив байдужий погляд у небо. Повiльно витягнув з кишенi "горiлчаний" банан, надкусив його.

Краус безпорадно знизав плечима.

***

Ранок нагадав про себе таким же чудесним сяйвом, у якому згасав минулий день. Грубер очуняв i здивовано клiпав очима. Мак-Гардi поплескав його по плечу:

- Прокинься, сплюхо, чекаємо на тебе...

- Ну, що ж, ходiмо... - сказав пригнiчено Краус, пiдводячись.

- Раз мати породила, раз i помирати! - спробував посмiхнутись Мак-Гардi. Грубер, нiчого не розумiючи, покрутив головою i почвалав за своїми приятелями.

Незабаром вони дiйшли до краю великого вимощеного чотирикутника, який приблизно на метр пiднiмався над рiвниною. Нерiшуче зупинились i в захватi дивились на незвичайнi будови.

В ясне блакитне небо здiймалися чотири стрункi, гладенькi пiрамiди метрiв на п'ятдесят заввишки, з великими, райдужно сяючими кулями на вершинах. На лiвому розi вимощеного чотирикутника стояла трохи бiльша пiрамiда без таємничих куль, а праворуч - найдивовижнiша будова з усiх: велетенська пiвкуля, на якiй було прилаштовано три конструкцiї з широкими спiралями, - тi, що, як виявив Краус при першiй розвiдцi, непомiтно й безперервно змiнювали свiй напрям.

- Я нагадую собi тут Наполеона перед єгипетськими пiрамiдами! бадьоро вигукнув Мак-Гардi, щоб заглушити свiй страх. - Менi здається, що й цi будови є тiльки пам'ятниками славетного минулого Кварти. Нiде анi душi; нiде нi вiкон, нi дверей. Як тут можуть жити люди?

- Ти наївний! - засмiявся Грубер. - Цi люди на вигляд зовсiм iншi, анiж ми. Може, вони зовсiм не дихають або й справдi невидимi... - додав вiн тихше.

Краус заперечливо махнув рукою:

- Безглуздя! Кулi вночi не сяяли самi собою. Квартяни, мабуть, подавали комусь знак, що ми наближаємось. Можливо, за нами вже давно стежать з допомогою якогось локатора. Не будемо марнувати часу та ходiмо краще далi. Може, хтось вийде нам назустрiч, або виявимо який-небудь хiд до примiщень.

Грубер перший скочив на помiст i пiшов нетвердим кроком. Обидва приятелi рушили за ним. Нiде нiщо не ворушилось, тiльки вiтер свистiв у дивних конструкцiях.

Бiля найвищої пiрамiди зупинились. Мак-Гардi обережно доторкнувся до її стiни:

- Скидається на бетон, але це не бетон...

- Шкода, що тут немає необхiдних приладiв, - позiхнув Краус, який з усiєї сили боровся з втомою пiсля тривожної безсонної ночi.

- То поклич Навратiла з Молодiновою! - насмiшкувато сказав Мак-Гардi. - Вони тобi всi оцi загадки розв'яжуть враз. Оглянемо краще будову з усiх бокiв.

- Ти був правий! - вигукнув Грубер, що весь час iшов перший. - Ця штука, безперечно, рухається,- показав вiн на велику пiвкулю, що виступала низько над землею з похилої стiни.

Вони вчепились у неї всi втрьох, але марно: вона не поворухнулась бодай на мiлiметр. Спробували обернути навколо осi - наслiдок був такий же.

- Розстрiляємо її! - запропонував Грубер.

- Погукаємо, - може, все-таки хтось обiзветься... - сказав Мак-Гардi.

Але нiхто не озвався на їхнi крики.

Нарештi Краус виявив на стiнi невеликий рельєф, який складався з трьох пiвкуль на вершинах правильного трикутника. При бiльш уважному оглядi вiн встановив, що пiвкулi зроблено з iншого матерiалу, анiж основна дошка рельєфу.

- Ура, замок скарбницi знайдено! - Тепер тiльки шифр - i ми вiдчинимо неприступну касу!

Припущення Крауса пiдтвердилось. Пiсля багатьох спроб їм пощастило зрештою визначити ключ потаємного механiзму. Тiльки-но вони притиснули всi три маленькi пiвкулi одну до одної, як велика куля в стiнi пiрамiди почала обертатись, аж доки повернулась боком, у якому червонiв широкий круглий отвiр.

Втiкачi затамували подих i злякано чекали, що буде далi. Кожна хвилина здавалася їм вiчнiстю.

- Ну, от i все. Зайдемо! - опам'ятався нарештi Грубер.

Мак-Гардi нервово пiдняв пiдборiддя i пересмикнув плечима:

- Справдi, чого нам зволiкати? Але ти не пiдеш перший, ти п'яний! вiн вiдштовхнув Грубера i полiз на черевi в пiрамiду.

Краус i Грубер, зазираючи в отвiр, напружено прислухались. Шарудiння незабаром припинилося, всерединi загадкової будови запанувала моторошна тиша.

Нерви Грубера не витримали довгого чекання.

- Пiду за ним! Якщо йому щось зробили, хай начуваються! - сказав вiн погрозливо.

- Нiкуди ти не пiдеш! - заперечив Краус. - Лишишся тут на сторожi. Я полiзу сам... I не роби тут нiяких дурниць!.. Чи є в тебе ще банани?

Грубер заперечливо похитав головою.

Краус ще раз суворо глянув на нього i обережно просунувся в отвiр. Вiн одразу ж потрапив до широкого проходу, в якому мiг просуватись вперед на колiнах.

Коридор кiнчався просторим тьмяно освiтленим примiщенням. Краус обережно зазирнув туди i затремтiв, як у лихоманцi: просто перед ним стояв велетенський ящiр з довгою, скрученою набiк шиєю. Всерединi його тiла блищав скелет, чiтко видний крiзь прозорi м'язи.

Виряченi очi Крауса мимохiть втупилися в ноги потвори. Вони були прикрiпленi до високої пiдставки...

- Тьху, злякався опудала в паноптикумi! - Краус зiтхнув з полегкiстю i зайшов до примiщення.

Все воно було сповнене не менш фантастичними створiннями. Це справляло таке гнiтюче враження, що непроханого гостя знову покинула хоробрiсть.

- Мак-Гардi!.. - гукнув вiн неголосно.

Мовчання.

- Мак-Гардi, де ти? Знову мовчанка.

Краус поклав палець на спуск рушницi i невпевненим кроком обiйшов опудало ящера.

Посеред примiщення над пiдлогою висiла величезна куля з рельєфно позначеними континентами на гладенькiй основi, що означала море. В сутiнках за великим глобусом виднiлись прозорi моделi тих крилатих квартян, з якими експедицiя зустрiлась у Долинi вогнiв.

- Це ще дрiбниця! - почулося раптом за спиною у Крауса. - Не лякайся, це я... - Мак-Гардi взяв приятеля за руку. - Зазирни до сусiднього примiщення. Коли побачиш те, що побачив я, зовсiм отетерiєш...

Вони пройшли круглим отвором, i Мак-Гардi мовчки показав угору. Високо над їхнiми головами виднiлась велика пiвсфера, яка, нiби в планетарiї, сяяла тисячами дрiбних зiрок. Однак в її центрi було те, чого очi людини нiколи не бачили: у повiтрi вiльно обертались одно навколо другого два сонця, а круг них ще повiльнiше рухалось маленьке, що сяяло червоно.