- Це справдi щире золото! Ми в печерi, яка вся з золота!

Молодiнова зразу ж опам'яталась вiд здивування:

- Це справдi прекрасна знахiдка, але далеко кориснiшим був би уран або торiй. З золота багато енергiї не дiстанеш.

- Це так! - погодився Грубер. - Але згадайте лишень, яку роль воно вiдiграло в iсторiї людства на Землi. Може, буде корисним i тут. Не виключена можливiсть, що ми скоро зустрiнемось з квартянами i що золото в них - такий же платiжний засiб, яким було ранiше в нас. Воно не завадить, якщо доведеться торгувати з ними. Та i в разi конфлiкту, можливо, деяких з них за золото перетягнемо на свiй бiк...

- Ви здатнi на такий пiдлий вчинок, Грубер?! - жахнулась Молодiнова. Якщо зустрiнемося тут з мислячими iстотами, пiдiйдемо до них по-дружньому. Вони не заплатять нам злом за добро!

- Та звiсно ж, звiсно! - виправдувався Грубер. - Хiба ви не зрозумiли, що я жартую?

- Пробачте, не зрозумiла. Тобто менi здавалося, що з питанням про вiйну i мир не жартують.

Грубер прикусив язика. Злостився сам на себе, що так необережно дав можливiсть зазирнути в свої думки.

- Продовжимо дослiдження, час не жде! - намагався виручити товариша Краус.

Бiля входу в другу печеру вiн пiдiйшов до Грубера, нiби ненароком штовхнув його лiктем у бiк i глузливо прошепотiв:

- Герой!

Грубер промовчав.

Через кiлька хвилин було знайдено свинець. Йому зрадiли бiльше, нiж золоту: там, де є свинець, повинен бути i уран.

I справдi, вже в сусiднiх печерах апарати зафiксували пiдвищену радiоактивнiсть.

Молодiнова глянула на годинник.

- Ми виграли. Але на сьогоднi - досить.

- Якщо вже ми так далеко забралися, слiд було б дослiдити, куди ведуть цi пiдземнi ходи, - запропонував Краус. - Ми пiднялись бiльш як на сто метрiв над входом в печеру, - можливо, що вершина скелi десь недалеко.

Цiкавiсть перемогла втому. Вченi рушили далi.

Краус, який увесь час iшов першим, раптом обернувся i вигукнув:

- Бачу небо!

За кiлька хвилин мандрiвники опинилися на маленькому майданчику серед диких скель. Обидва бiльших сонця вже давно сховались за обрiй. Серед мерехтливих зiрок сяяла тiльки червона Проксима.

Грубер пiднявся на великий плескуватий уламок скелi, роздивився навколо. Перед його очима вiдкрився чудесний краєвид улоговини, посеред якої блищало озеро.

"Мабуть, з цього водоймища i бере початок наш струмок, - подумав вiн i повернувся в другий бiк. - Стривайте, а це що?"

В широкiй долинi сяяли сотнi вогнiв...

- Йдiть усi сюди! Можливо, мене зраджують очi... Я виявив мiсто, освiтлене електрикою!

Не встиг Грубер i обернутись, як всi стояли поруч нього.

- Отже, я не помилилася! - прошепотiла Молодiнова i швидко ввiмкнула передавач. - Говорить група Молодiнової. Ви чуєте нас, Навратiл?! Чуєте нас, товаришi на "Променi"?! Ми виявили мiсто мислячих створiнь. Окремих предметiв поки що не можемо розгледiти навiть у бiнокль. Нам перешкоджає лiс, а свiтло вiд нас надто далеко. Воно має жовтуватий колiр, який давали стародавнi електричнi лампочки...

***

На аеродромi Всесвiтньої Академiї наук горять тисячi вогнiв. Зелене свiтло та потужнi прожектори вказують шлях лiтаку "Ракета", який мчить стартовою смугою. Ось вiн одривається вiд землi i зникає в пiтьмi беззоряної ночi.

Тiльки аж над суцiльною запоною хмар та iмли з'являється усмiхнений Мiсяць i небо з ледве помiтним сузiр'ям Центавра. Перший погляд доктора Заяца та iнженера Краскiна скеровано саме туди, до трьох скромних зiрочок.

- Побоююсь, що наше повiдомлення надто запiзниться, - порушує мовчанку доктор Заяц. - За мiсяць ми навряд чи налагодимо всi чотири передавачi...

- То я бiльший оптимiст, нiж ви, - посмiхнувся iнженер Краскiн. - Я вже бував у Африцi i знаю її людей. Працював на будiвництвi гiдроцентралi на водоспадi Вiкторiя, брав участь у побудовi атомної електростанцiї на Зiмбабвi i наглядав за регулюванням рiвня води в рiчцi Замбезi. Ви не можете собi уявити, з яким запалом працюють люди, якi звiльнились вiд колонiальної тиранiї. Не маю сумнiву, що з чудовим народом Родезiї ми скiнчимо передавач ранiше анiж заплановано.

Краскiн розклав на столику карту Пiвденної Африки.

- Металургiйний завод бiля водоспаду Вiкторiя був нещодавно перебудований на новий спосiб плавки. Вiн виробляє сталь безпосередньо з руди. Це означає, що спецiальну конструкцiю виготовлять ранiше анiж за чотирнадцять днiв, як ми розраховуємо. У Зiмбабвi, як ви знаєте, для передавача вже готують площу. В Капiрi Мпошi мiсце приготувала нам сама природа. Єдиною затримкою стане побудова передавача перед гирлом Замбезi, але й там ми знайдемо вихiд. Побудуємо просто на скелi. Якщо роботу органiзуємо добре, передавач здамо вчасно.

Лiтак приземлився на аеродромi поблизу Лiвiнгстона. Вченi пересiли у вертолiт i попрямували до вiдомого водоспаду Вiкторiя. Аж у кабiну пасажирiв долiтав потужний шум рiки, що спадає з висоти 110 метрiв. Два потоки понад берегами скутi волею людини i змушенi працювати на її користь. I тiльки середина прекрасного водоспаду залишена в природному виглядi - на втiху туристам, якi приїжджають сюди з усього свiту.

Вертолiт повис у повiтрi над самiсiньким водоспадом. Щiточки-двiрники на вiкнах кабiни тихо поскрипували i з монотонною ретельнiстю витирали краплини вiчного дощу, який далеко круг себе розбризкував бурхливий потiк.

Доктор Заяц задумливо спостерiгав освiтлену мiсяцем захоплюючу картину i пригадував вiдомих мандрiвникiв минулого. Пiд шум води вони мрiяли про майбутнє Африки, про її пробудження, яке сьогоднi вже стало дiйснiстю.

***

У просторiй печерi, що правила за вiтальню, панувало пожвавлення. Всi були схвильованi загадковими вогнями в долинi за згаслим вулканом, пiдземний лабiринт якого став першою оселею робiнзонiв на Квартi.

- Я не згодний з Молодiновою, - жестикулює присадкуватий кремезний Краус. - Я за те, щоб у сусiднє мiсто вирушити одразу ж, тобто вранцi, як тiльки розвидниться. Хоч дiзнаємось про стан речей. А то будемо повсякчас боятись сюрпризiв з боку квартян. Хто знає, що то за iстоти? Миролюбнi чи ворожi?

Навратiл задивився на настiннi малюнки, якими Вроцлавський i Мадараш прикрасили "вiтальню".

- Я, навпаки, цiлком погоджуюсь з Молодiновою, - задумливо озвався вiн. - До речi, треба поважати її рiшення, адже ми обрали її керiвником експедицiї. А вона вирiшила правильно. Квартяни в сусiдньому мiстi нам нiяк не заважають. Вiрогiдно, що вони про нас навiть не знають. Не можна дiяти необачно i пiддаватися авантюристичним бажанням, Краус. Насамперед мусимо добре зважити, як пiдiйти до мiсцевих мешканцiв, щоб їх не злякати й не роздратувати. Адже недарма кажуть у нас: "Добре слово залiзнi ворота вiдчиняє!" - правда, ця мудрiсть нам тут багато не допоможе, - посмiхнувся вiн. - Поговори з квартянином, коли його не розумiєш! Найкраще було б За ними деякий час таємно постежити. Коли познайомимось з їхнiм побутом i звичаями, зможемо краще до них пристосуватись.