Литмир - Электронная Библиотека
A
A

Отож, приземлившись у Бурже, ми взяли гелікеб і за двадцять хвилин дісталися до центру Парижа.

Тепер, коли ми були уп'ятьох, майже ніхто не міг упізнати нас. Сполучивши наші свідомості, ми утворили своєрідний мур, щоб відвертати від себе увагу. Люди, звичайно, могли "дивитися" на нас, але вони не могли нас "бачити".

Розуміння настає тільки після сприймання (навряд чи зрозумієте ви те, що читаєте, якщо думаєте в ту мить про щось інше). Більшість об'єктів, що перебувають у полі нашого зору, не фіксуються в нашій свідомості, бо ми не надаємо їм ваги. Не треба було дати випадковим зустрічним "замкнути" на нас свою "увагу" — засада тут та сама, що й у випадку, коли ви стромляєте цурпалок у рот собаці, щоб той не кусався. Отже ми були практично невидимі, коли йшли Парижем.

У нашій ситуації діяти доводилось несподівано й рішуче — лише так ми могли домогтися успіху. Якби паразити стежили за нами, то вони, безперечно, подбали б про те, щоб ми не зустрілися з Жоржем Рібо,— вони попередили б його за кілька годин до нашого приїзду. Та минулої ночі вони зазнали серйозної поразки і, мабуть, втратили пильність. Саме на це ми й сподівались.

Щоб дізнатися, де Рібо, досить було розгорнути будь-яку газету, бо він став справжньою знаменитістю. В покинутому кимось номері "Парі суар" ми прочитали, що Рібо в клініці на бульварі Гауссмана в стані цілковитого нервового розладу. Причина була нам відома.

У такій ситуації треба було застосувати силу, хоча всім нам дуже цього не хотілося. Клініка була надто мала, щоб пройти непомітно. Але ми подумали, що о такій ранній порі (була п'ята ранку) навряд чи хтось нас перестріне. Сонний сторож сердито глянув на нас із своєї вартівні, і ту ж мить п'ять свідомостей учепилися в нього, стискуючи дужче, ніж п'ять пар рук.

Сторож вирячився на нас, не розуміючи, що діється. Флейшман ввічливо запитав його:

— Ви знаєте, в якій палаті лежить Рібо?

Сторож спантеличено кивнув головою — навіть для того, щоб він міг зробили цей жест, нам довелося послабити свій тиск.

— Проведіть нас туди,— сказав Флейшман.

Сторож натиснув кнопку, двері автоматично відчинилися, і ми пройшли слідом за ним до клініки.

Чергова медсестра перепинила нам шлях і обурено запитала:

— Чого вам тут треба?

Але за мить вона покірно супроводжувала нас коридорами. Ми запитала, чому тут немає журналістів. Медсестра відповіла:

— Пан Рібо о дев'ятій дає прес-конференцію. — У неї вистачило духу додати: —Гадаю, ви б могли почекати до того часу.

Ми зустріли ще двох медсестер, але вони, мабуть, подумали, що наші відвідини цілком законні.

Рібо лежав на горішньому поверсі в ізольованій палаті. Двері цього відділення клініки відчинялися за допомогою спеціального коду. На щастя, сторож знав його.

Флейшман сказав спокійним голосом:

— А тепер, пані, почекайте нас у передпокої і не намагайтеся втекти. Ми не завдамо пацієнтові ніякої шкоди.

Ми, звичайно, не були в цьому впевнені; Флейшман сказав це, щоб заспокоїти медсестру.

Райх опустив штори, і Рібо прокинувся.

— О панове! Я знав, що ви прийдете.

Я заглянув у його мозок і жахнувся, побачивши, що там робиться. Мозок був схожий на місто, мешканців якого вирізано й замінено солдатами. Паразитів не було видно. В їхній присутності не було потреби. Рібо скорився їм зі страху. Вони вдерлися в його мозок і оволоділи всіма ланцюгами звичок. Порвавши їх, вони зробили його, по суті, безпомічним, бо будь-яка дія людини в такому стані вимагає від неї величезних зусиль волі. Наші повсякденні дії відбуваються переважно через ланцюги звичок: дихання, харчування, травлення, читання, відповіді на запитання. У деяких випадках (візьмімо, наприклад, актора) ланцюги звичок виробляються внаслідок напруженої праці протягом усього життя. Що талановитіший актор, то більше він покладається на ланцюги звичок — лише у виняткових випадках свого творчого життя він вдається до волі. Зруйнувати ланцюги звичок людини — жорстокіше, ніж убити її дружину й дітей. Це означає позбавити людину всього, зробити її життя нестерпним, це однаково, що злупити з неї шкіру. Паразити вчинили саме так, а тоді хутко замінили давні звички новими. Деякі ланцюги було поновлено: дихання, мовлення, манери (оскільки треба було переконати людей, що це та сама особа і що вона сповна розуму). Однак інші були знищені дощенту — наприклад, звичка глибоко мислити. Було введено низку нових реакцій. Ми були "ворогами" і викликали в Рібо безмежну ненависть і огиду. В певному значенні ці відчуття спричинювалися його власною волею, але якби він опирався їм, то половина його ланцюгів знову стали б мертвими. Інакше кажучи, скорившись паразитам, він залишився "вільною людиною" в тому розумінні, що жив і міг вибирати, як діяти. Але це була свідомість на їхніх умовах — або така свідомість, або взагалі ніякої. Він був раб такою мірою, як людина, до скроні якої приставлено пістолет.

Стоячи біля його ліжка, ми не відчували бажання помститися йому. Наші серця сповнилися жалем і жахом. Ми дивилися на нього, як на покалічений труп.

Ніхто не промовив ані слова. Четверо з нас за допомогою психокінезу тримали Рібо на місці, а Флейшман тим часом обстежував його мозок. Сказати, чи можна його відновити, було важко, тут багато залежало від снаги та мужності самого Рібо. Напевне ми знали одне: Рібо доведеться виявити величезну силу волі — куди більшу, ніж будь-коли досі.

Розмірковувати не було коли. Наша сила переконала Рібо в тому, що він має боятися нас не менше, ніж паразитів. Кожен з нас увійшов у ті ланцюги його мозку, які керують моторними механізмами, щоб вивчити, як саме вони поєднані. Не телепатові пояснити це важко: річ у тому, що зв'язок з іншими мозками залежить від уміння "поєднатися" з ними, для цього ж треба знати довжину хвилі їхньої думки. Тоді можна більш-менш налагодити дистанційне керування.

Флейшман лагідно заговорив з Рібо, сказав, що ми й далі залишаємося його друзями і розуміємо, що "промивання мозку" сталося не з його вини. Якщо він повірить нам, ми звільнимо його від паразитів.

Вийшовши з палати, ми в супроводі медсестри й сторожа спустилися сходами вниз. На прощання дали сторожеві на чай доларами, які були тоді міжнародною валютою. Менш як за годину ми вже летіли до Діярбакира.

40
{"b":"29612","o":1}