(Кобзар грає й приспівує): «Од села до села Танці та музики; Курку, яйця продала — Маю черевики. Од села до села Буду танцювати: Ні корови, ні вола — Осталася хата. Я оддам, я продам Кумові хатину, Я куплю, я зроблю Яточку під тином; Торгувать, шинкувать Буду чарочками, Танцювать та гулять Таки з парубками. Ох ви, дітки мої, Мої голуб'ята, Не журіться, подивіться, Як танцює мати. Сама в найми піду, Діток в школу оддам, А червоним черевичкам Таки дам, таки дам!» «Добре! добре! Ну, до танців, До танців, кобзарю!» Сліпий вшкварив – навприсядки Пішли по базару. Земля гнеться. «Нумо, Ґонто!» «Нум, брате Максиме! Ушкваримо, мій голубе, Поки не загинем!» «Не дивуйтеся, дівчата, Що я обідрався; Бо мій батько робив гладко, То й я в його вдався». «Добре, брате, єй же богу!» «Ану ти, Максиме!» «Постривай лиш!» Отак чини, як я чиню: Люби дочку абичию — Хоч попову, хоч дякову, Хоч хорошу мужикову». Всі танцюють, а Галайда Не чує, не бачить. Сидить собі кінець стола, Тяжко-важко плаче, Як дитина. Чого б, бачся? В червонім жупані, І золото, і слава є, Та нема Оксани; Ні з ким долю поділити, Ні з ким заспівати; Один, один сиротою Мусить пропадати. А того, того й не знає, Що його Оксана По тім боці за Тікичем В будинку з панами, З тими самими ляхами, Що замордували Її батька. Недолюди, Тепер заховались За мурами та дивитесь, Як жиди конають, Брати ваші! А Оксана В вікно поглядає На Лисянку засвічену. «Де то мій Ярема?» – Сама думає. Не знає, Що він коло неї, У Лисянці, не в свитині — В червонім жупані, Сидить один та думає: «Де моя Оксана? Де вона, моя голубка Приборкана, плаче?» Тяжко йому. А із яру В киреї козачій Хтось крадеться. «Хто ти такий?» Галайда питає. «Я посланець пана Ґонти. Нехай погуляє, Я підожду». «Ні, не діждеш, Жидівська собако!» «Ховай боже, який я жид! Бачиш? Гайдамака! Ось копійка… подивися… Хіба ти не знаєш?» «Знаю, знаю, – і свячений З халяви виймає. Признавайсь, проклятий жиде, Де моя Оксана?» Та й замахнувсь. «Ховай боже!.. В будинку… з панами… Вся в золоті…» «Виручай же! Виручай, проклятий!» «Добре, добре… Які ж бо ви, Яремо, завзяті! Іду зараз і виручу: Гроші мур ламають. Скажу ляхам – замість Паца…» «Добре, добре! знаю. Іди швидче!» «Зараз, зараз! Ґонту забавляйте, З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте… Куди везти?» «У Лебедин! У Лебедин, – чуєш?» «Чую, чую». І Галайда З Ґонтою танцює. А Залізняк бере кобзу: «Потанцюй, кобзарю, Я заграю». Навприсядки Сліпий по базару Оддирає постолами, Додає словами: «На городі пастернак; Чи я ж тобі не козак, не козак? Чи я ж тебе не люблю, не люблю? Чи я ж тобі черевичків не куплю? Куплю, куплю чорпнобрива. Куплю, куплю того дива. Буду, серце, ходить, Буду, серце, любить». «Ой гоп, гопака! Полюбила козака, Та рудого, та старого — Лиха доля така. Іди ж доле, за журбою, А ти, старий, за водою, А я – так до шинку. Вип`ю чарку, вип`ю другу, Вип`ю третю на потуху. П`яту, шосту, та й кінець. Пішла баба у танець, А за нею горобець Викрутасом-вихилясом… Молодець горобець! Старий рудий бабу кличе, А та йому дулі тиче: «Оженився, сатано, Заробляй же на пшоно; Треба діток годувать, Треба діток одягать. А я буду добувать, А ти, старий, не гріши, Та в запічку колиши, Та мовчи, не диши». «Як була я молодою преподобницею, Повісила хвартушину над віконницею; Хто йде – не мине, То кивне, то моргне. А я шовком вишиваю, В кватирочку виглядаю: Семени, Івани, Надівайте жупани, Та ходімо погуляймо, Та сядемо заспіваймо». «Заганяйте квочку в бочку, А курчата в вершу … … І… гу! Загнув батько дугу, Тягне мати супоню. А ти зав'яжи, доню». «Чи ще? чи годі?» «Ще, ще! Хоч погану! самі ноги носять» «Ой сип сирівець Та криши опеньки: Дід та баба, То й до ладу, Обоє раденькі. * * * Ой, сип сирівець Та криши петрушку: |