«Затямте мої слова», — вирікаю я. З цього моменту, аби врятуватись, вони мають якомога частіше вживати такі слова, як «ніґґер» чи «жирдяй». Їм суворо забороняється мити руки після відвідання туалету. Вони мають утримуватися від того, щоб прикривати рота, коли кашляють або чхають, особливо на борту переповненого літака під час того, як стюардеси розносять обід чи демонструють фільм «Англійський пацієнт». Я продовжую і просто не можу зупинитися. Прокляття, як же мені весело! І останньої миті, коли ще секунда — і вони помруть від задухи, занурившись у власні їдкі виділення, я широко відчиняю двері, розкриваючи перед їхніми однолітками повну картину того, на що перетворились ці троє Дурнуватих Марнославців.

Вони лежать, розкидавши кінцівки, стогнучи у власних слизьких випорожненнях, у всіх на очах.

Атож, я дріб'язкова і мстива, але мені ще треба відвідати стільки цікавих місць і посадити стільки дерев. Мені треба командувати злобними ордами і кровожерливими арміями.

Коли вірити моєму надійному, точному годиннику, до півночі Гелловіна залишилось десять хвилин.

Тим, хто читає все це, але ще не помер, я бажаю удачі. Чесно. Просто продовжуйте ковтати вітаміни. Продовжуйте бігати навколо водоймищ і намагатися уникати диму чужих сигарет. Схрестіть пальці… може, ви і не зустрінете смерть.

Отже, мені тринадцять, я мертва і я дівчина. Може, я трохи садистична і трішки обмежена… але принаймні я не жертва — більше не жертва. Сподіваюсь. Я сподіваюсь — отже, я існую. Дякувати Богові за надію.

Всім іншим — будь ласка, не бійтеся. Коли ви потрапите до Раю — то й молодці. Але коли потрапите… в інше місце — що ж, розшукайте мене. Єдине, через що ми відчуваємо себе на Землі, як у Пеклі, чи у Пеклі як у Пеклі, — це наші очікування, що нам тут має бути добре, наче в Раю. Земля — то Земля. Мертві — то мертві. Ще один факт про загробне життя від його мешканки: коли ви порушите опівнічну комендантську годину у ніч проти Дня всіх святих, ви застрягнете на Землі і блукатимете нею у вигляді привида, що застряг серед живих, аж до наступного Гелловіна.

А тепер, прошу пробачити мене: вже пізно, а мені аж свербить, так хочеться піти надерти одну сатанинську дупу.

Про автора

Чак Палагнюк (Паланік) (Charles Michael «Chuck» Palahniuk) (нар. 1962) — сучасний американський український письменник. Колись батьки взяли його та його сестру на цвинтар, де були поховані його дідусь (він приїхав до Америки з України на початку ХХ сторіччя) та бабуся. Побачивши на могилах написи «Paula» та «Nick», діти чомусь розсміялися (діти є діти), та з того часу почали вимовляти своє прізвище як «Поланік» або «Паланік». Нині він — один з найпопулярніших авторів у світі, а кожна його нова книжка водночас стає бестселером. У видавництві «Фоліо» виходили друком його романи «Бійцівський клуб», який свого часу призвів до справжнього вибуху в літературному світі, «Рент: усна біографія Бастера Кейсі», «Снаф», «Карлик», «Щоденник».

Примітки

1

Англійський рок-музикант, один із провідників анархістського руху
в 1975—1979 pp., культова постать панк-культури.

2

Подружка Сіда Вішеза; була вбита під час п'яної гульні. Головним
підозрюваним був Сід Вішез.

3

Американський письменник, журналіст, драматург, кінорежисер
(1923—2007).

4

Цитата з «Божественної комедії» Данте надається в перекладі
Є. Дроб’язка.

5

Через цей острів поблизу Нью-Йорку до США прибувають іммігранти.

6

Плюшеве ведмежа, персонаж коміксів для дорослих.