Його пацієнтка мала двоє слуг — подружжя, котре сприяло її смерті: вони навмисно не дали їй прописаних ліків. Після смерті господині вони одержали згідно з заповітом кругленьку суму й уникли судового переслідування. Проте лікар не мав ніякого сумніву в їхній винності, хоч довести таку провину абсолютно неможливо. Він іще додав, що повсюдно траплялося й трапляється багато подібних фактів — випадків навмисного вбивства, які не підпадають під чинність закону.
Ця розмова з лікарем відкрила переді мною цілком несподівані перспективи. Я тут-таки надумав чинити правосуддя особисто, але не над одним злочинцем, а над багатьма.
Я пригадав дитячу лічилку про десятьох індійчат, Мені не було ще й двох років, коли мене глибоко зворушила доля цих індійчат, число яких невблаганно скорочувалось з кожним куплетом. Отже, я заходився потай розшукувати свої майбутні жертви… Не займатиму тут багато місця детальним описом, як це я здійснював. Я опрацював певний стиль бесіди, що її намагався проводити з якомога більшим числом людей, яких зустрічав, — і наслідки перевершили мої сподівання.
У лікарні, де я мав оперуватися, мене доручили турботам медичної сестри, заповзятої прихильниці товариства тверезості.
Намагаючись навернути мене до своєї віри, вона, не шкодуючи ні сил, ні часу, на прикладах із життя доводила мені шкідливість алкогольних напоїв. В одній лікарні, серед іншого оповідала вона мені, працював лікар, котрий, будучи добре-таки напідпитку, оперував жінку й відправив її на той світ. Я випитав у неї, вдаючи байдужість, про яку лікарню йдеться, і таким чином здобув необхідні мені дані про злочинця, доктора Армстронга, вбивцю через безвідповідальність.
Завдяки випадково почутій у клубі розмові двох підстаркуватих вояк натрапив я на слід генерала Макартура. Людина, яка щойно повернулася з берегів Амазонки, розкрила мені злочин Філіпа Ломбарда.
Історію пуританки Емілі Брент, її бідолашної служниці розповів мені на Майориці один із наших співвітчизників, надзвичайно обурений бездушністю старої діви. Ім'я Ентоні Марстона я вибрав у довгому реєстрі аналогічних злочинців. Його виняткова бездушність і нездатність відчувати хоча б найменшу відповідальність за передчасно обірване життя зробили його, як я був певний, небезпечним для суспільства типом, не вартим права на життя. Щодо колишнього інспектора Блора, то він цілком природно потрапив до моїх рук: я чув, як мої колеги жваво обговорювали справу Ландора. Я розцінив його вчинок як серйозне клятвопорушення. Адже поліцаї, як слуги закону, зобов'язані бути винятково чесними людьми: кожному їхньому слову вірять беззастережно вже в силу їхньої професії. І, нарешті, перетинаючи Атлантичний океан, якось засидівся допізна в салоні для курців з молодим красенем на ймення Х'юго Хемілтон. Він видавався засмученим і, мабуть, прагнучи забуття, ревно налягав на лікери, дійшовши тієї сентиментальної стадії, коли конче потрібний співбесідник. Я не сподівався почути щось цікаве для себе, проте, за звичкою, розпочав свій стандартний допит. Те, що я почув, настільки вразило мене, що я й зараз пам'ятаю кожне слово… Він сказав:
— Ви маєте слушність. Щоб убити свого ближнього, не обов'язково, як гадає більшість людей, підписати, припустімо, миш'яку або зіштовхнути жертву зі скелі… — Хемілтон нахилився до мене й поволі промовив, дивлячись просто у вічі:— Я знав одну злочинницю. Дуже добре знав, скажу вам. Навіть кохав її… І тепер ще інколи мені здається, ніби я кохаю її… Це жахливо, жахливо… Бачите, вона зважилась на злочин задля мене. У жінок подеколи вселяється диявол. Ви б нізащо не повірили, що така мила, така чарівна дівчина, справжній ангел, може послати дитину в море, напевно знаючи, що вона не випливе. Хіба ви повірите, що це може зробити жінка?
Я не витримав, перебив його:
— І ви певні, що то був обдуманий злочин?
Х'юго наче протверезився.
— Так, — відповів. — Хоч нікому іншому це й на думку не спало. Та коли я поглянув на неї, усе зрозумів — прочитав в її очах. І вона це зрозуміла. Злочинниця не врахувала лише одного: я палко кохав цю дитину.
Він більше нічого не сказав, але мені не коштувало багатьох зусиль прослідити всю цю історію в зворотному напрямку й встановити ім'я Віри Клейторн.
Бракувало ще десятого злочинця. Ним виявився якийсь Морріс, досить-таки темна особа. Опріч багатьох брудних справ, він ще й торгував наркотиками. Я знав, що він знадив до опіуму дочку моїх приятелів. Вона покінчила життя самогубством в двадцять один рік.
Поки я провадив дізнання, в думці поступово визрівав план цієї акції. Остаточно він сформувався після зустрічі з лікарем, на Харлі-стріт. Я переніс одну операцію і мав незабаром перенести другу, та цей лікар запевнив мене, що хірургічне втручання навряд чи врятує мене. Певна річ, мій ескулап подав мені цю інформацію у досить мудрованій формі, але я звик доскіпуватися істини будь-якого твердження.
Я не виклав лікареві своєї думки, що моя смерть не повинна бути повільною й розтягнутою. Я маю загинути в полум’ї боротьби. Раніше ніж умерти, я повинен відчути, що таке справжнє життя!
Тепер переходжу до механіки масового вбивства на Індіанському острові.
Через Морріса я — інкогніто — придбав острів: він був дойда в таких справах, коли треба замести сліди. Кожному з гостей, виходячи з відомостей, що їх я зібрав, надіслав запрошення, і як я й передбачав, усі вони прибули 8 серпня на Індіанський острів. Я замішався серед гостей.
Моррісова доля була також визначена наперед. У нього було розладнане травлення, і я перед від'їздом з Лондона дав йому таблетку, яка нібито чудово вплинула на мій власний шлунок. Він мав прийняти її перед сном. Морріс узяв її в мене без найменшої підозри — він був трохи іпохондриком. Я знав цього типа й був певен, що він не залишить після себе будь-яких компрометуючих паперів.
З особливою ретельністю я визначив послідовність, в якій мали загинути мої жертви на острові. Адже серед моїх гостей були люди різної міри винності. Ті, хто були винні меншою мірою, мали, як я вважав, піти зі сцени першими й уникнути тих тривалих страждань і випробувань страхом, на які приречені були найбездушніші вбивці. Ентоні Марстон і місіс Роджерс померли першими — один нагло, друга — у праведному сні. Марстон, як я зрозумів, був людиною, позбавленою почуття моральної відповідальності за свої вчинки, — почуття, що властиве більшості з нас. Він був просто аморальною людиною, наче варвар. Щодо місіс Роджерс, то вона, безперечно, діяла значною мірою під впливом свого чоловіка.
Немає потреби детально описувати, як ці двоє прийняли смерть. Поліції легко було це встановити. Ціаністий калій без особливих утруднень може одержати перший-ліпший домовласник для знищення ос. Я теж мав трохи цієї отрути, і мені неважко було підсипати її у напівпорожню Марстонову чарку під час загального напруження, що настало після прослухання грампластиики.
Мушу сказати, що я уважно стежив за виразом обличчя моїх гостей під час оголошення обвинувачення, і в мене не виникло щонайменшого сумніву — і запорукою цьому мій багаторічний суддівський досвід, — що всі вони, без винятку, винні.
Під час недавніх приступів хвороби мені приписали снотворне — хлорал. Мені неважко було назбирати смертельну дозу цього зілля. Коли Роджерс приніс бренді для своєї дружини й поставив склянку на стіл, у гостей ще не виникало серйозних підозрінь. Тому я без особливих зусиль всипав туди чималеньку порцію снотворного.
Генерал Макартур помер без страждань. Старанно вибравши зручний момент, я залишив терасу, підібрався до нього, та він, заглиблений у свої мрії, навіть не помітив мого наближення.
Як я й передбачав, після смерті генерала гості дійшли висновку, що необхідно обшукати острів. Вони переконалися, що сторонніх на острові немає, і в їхніх душах одразу позакрадалася підозра. Згідно з розробленим мною планом на цьому етапі в мене мав з'явитися спільник. Я обрав на цю роль Армстронга. Це була людина довірлива за своєю вдачею, він знав мене наочно, і моя репутація беззастережно виключала можливість виникнення в нього думки, що людина такого становища, як я, може насправді виявитися вбивцею! Він мав усі підозри проти Ломбарда, і я умовив його, що нам слід діяти спільно. Я виклав йому свій хитромудрий план, здійснення якого нібито дозволить нам улаштувати пастку для вбивці. Армстронг не відчув підступу.
