що не напишеш, що не скажеш,
«Не те!» — застогне камертон.
А день схитне свою орбіту.
Вступає ніч в свої права.
І Хтось диктує з-понад світу
непередбачені слова.
* * *
Доповнення до античних джерел:
нашого Прометея клював двоглавий орел.
* * *
Ми — сталкери на власній Батьківщині.
* * *
Не бачу обличчя істини,
воно спотворене болем.
* * *
Держави, уряди, вожді... Вожді, міністри,
Генерали...
Не розраховуй на життя, вони уже його забрали.
* * *
Ой, осінь, осінь, барви чудотворні!
Як журавлі кричать твої: «Курли!»
Які минають люди неповторні!
Хоч би іще хоч трошки побули!
Уже дерева — як рогаті олені.
Останнє листя облітає з крон.
Душа стоїть у пам’яті як в повені.
І тільки світить бакени Харон.
* * *
Моє життя — в скарбницю горя внесок.
Заплачено сповна — за все, за все, за все.
Душа — як храм з очима древніх фресок.
Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.
«Літературна Україна», 14 жовтня 1993 р.
"Коти, зайці, ведмедики, лисиці"
* * *
Коти, зайці, ведмедики, лисиці,
рожева мавпа і зелений слон, —
мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,
і черепаха, взута в поролон.
Їм в шафі тісно, а куди подіти?
У світі теж — там криза, там війна.
І діти виросли, вони уже не діти.
А я люблю зеленого слона.
Він гарний слон, у квіточки і в цятки.
Тут навіть є шовковий леопард.
А вже століття навіть не двадцяте,
ну, але то вже інший зоопарк.
Там все хтось в когось цілиться наосліп,
ніякі звірства вже не дивина.
Великий світ. І діти вже дорослі.
А я люблю зеленого слона.
27.05.2011
«Мадонна перехресть», 2011 р.
"Кохання, вірність — істини одвічні"
* * *
Кохання, вірність —
істини одвічні.
Створили їх іще до нас, давно.
А ми...
Що ж ми?
Лиш випадкові стрічні.
Яке гірке,
яке гірке вино!
А треба пити. То хороший звичай.
Його створили теж до нас, давно...
За нашу зустріч!
За прощання наше!
Яке гірке,
яке гірке вино!
«Мандрівки серця», 1961 р.
"Кощій Безсмертний зону стереже"
* * *
Кощій Безсмертний зону стереже.
Котигорошко зайця переймає.
А Колобок питається: — Невже
тих діда й баби у селі немає?!
Для кого ж квітку в полі п'є бджола?
Куди ведуть ці знаки придорожні?
Як довго в селах казка не жила!
Тепер вернулась, а вони — порожні.
"Красива осінь вишиває клени"
* * *
Красива осінь вишиває клени
Червоним, жовтим, срібним, золотим.
А листя просить: – Виший нас зеленим!
Ми ще побудем, ще не облетим.
А листя просить: – Дай нам тої втіхи!
Сади прекрасні, роси – як вино.
Ворони п'ють надкльовані горіхи.
А що їм, чорним? Чорним все одно.
КРИЛА
(Уривок з поеми "Чайка на крижині")
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого — з вірності у коханні.
У кого — з вічного поривання.
У кого — з щирості до роботи.
У кого — з щедрості на турботи.
У кого — з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!
Див. "Чайка на крижині"
"Крилатий грім, вуздечка блискавиці"
* * *
Крилатий грім, вуздечка блискавиці.
Ліси пригнули голови д’землі.
Ущухли води і примовкли птиці,
Поснули в травах квіти й мотилі.
Ворона сіла на старенький бовдур,
Сидить, крилом обмахуючи одур.
У річці важко ходиться лящу.
Лепече листя, хочеться дощу.
"Криши, ламай, трощи стереотипи"
* * *
Криши, ламай, трощи стереотипи!
Вони кричать, пручаються, — ламай!
Хоч давня звичка з профiлем Ксантиппи
благає, плаче, просить: «Не займай!»
Вiдкинь її в м’яку дрiмоту спалень.
Вона тобi нелюба. Ти болиш.
Гори. Щезай в пожежах самоспалень,
в гiрких руїнах власних попелищ!
Обвуглюйся. З дияволом грай в тенiс.
Згори на попiл в думах i лiтах.
Хай вилiтає не той самий фенiкс,
а зовсiм iнший, неймовiрний птах!
КРІЗЬ ВІДСТАНІ
Крізь відстані
і здичавілі пущі,
крізь непробудні кам’яні пласти,
крізь болота й пустелі загребущі
