Боже мій, Боже мій, Боже! Душу врятуй від грабунку!

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!

Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?

Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш з луною?

Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?

Наші ж батьки Тебе кликали — і Ти до них відгукнувся.

Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.

Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.

А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.

Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.

Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.

Немає у мене війська, немає у мене пророків.

Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.

Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.

Я ж, як вода, розлитий, душу мою загидили.

Серце, як віск, розм’якло, з нього виліплять ідолів.

М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння.

Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння.

Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,

Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.

Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.

Чому ж ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!

Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,

Душу мою, одиначку, із лап собаки саженого!

Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком –

прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!

Не дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому, —

на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!

Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?

Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.

Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..

"Давно створились ріки повноводні"

*  *  *

Давно створились ріки повноводні.

На картах намальована їх путь.

Хоч обміліли деякі, —

                                   сьогодні

їх все-таки великими ще звуть.

Чи сила звички,

                       чи гіпноз наймення, —

яка різниця? Тільки б мілина

не затискала у піщаних жменях

борти човнів і лопаті судна.

Давно створились ріки повноводні.

Та й зараз пробиваються струмки.

Десь, може, починається сьогодні

русло нової на землі ріки.

Дзвенять потоки в дощовому квітні.

Булькоче нетривале джерело!..

І тільки ті джерела непомітні,

які глибоке створюють русло.

«Вітрила», 1958 р.

"Далеко там в полях за вітряками"

*  *  *

Далеко там в полях за вітряками

за смутком за туманом за роками —

За смутком за туманом за роками —

Немає там ні станцій ані пошт —

Стоїть мати моя при дорозі

заплітає у коси дощ

"Двори стоять у хуртовині айстр"

*  *  *

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Це так природно — відстані і час.

Я вже забула. Не моя провина, —

то музика нагадує про Вас,

то раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка сумна й красива хуртовина!

"День за днем, вони вже звуться  — дати..."

*  *  *

День за днем, вони вже звуться  — дати.

Густо смутків чорного литва.

Дні мої, а чим же вас згадати,

всі мої зацьковані слова.

Люди мої, рідна моя рідність!

Щось мені так сумно, аж лякаюсь.

Щось приходжу я в невідповідність,

і чомусь, злочинниця, не каюсь.

Хтось там галасує, голосує.

Хтось танцює ритуальний танець.

Час  — він мудрий, фікції скасує,

а, між іншим, я таки зостанусь.

"День світився, як свята Цецилія"

*  *  *

День світився, як свята Цецилія.

Дерся плющ на сходи і стіну.

Два ченці, на те ж вона й Сицилія, —

обробляли нивку кам’яну.

Вітер віяв з моря і з Тунісу.

Час ішов античний, навпаки.

В кам’яному вусі Діоніса

гомоніли люди і віки.

Тут жили мандрівники й поети.

Тут колись причалив Одіссей.

       На моєму клаптику планети

       землю не виборюють у скель.

      Там ґрунти родючі і надійні,

      є де розгулятись бур’яну.

      У якому, Боже, провидінні

      показав ти нивку кам’яну?!

"Дерева йшли над річкою додому"

*  *  *

Дерева йшли над річкою додому.

Стояло сонце в радісній воді.

Сосна березі руку подала,

і тихо йдуть, так наче в полонезі.

І альфа-часточки, як ельфи,

над бур’янами порхають в полях.

2.06.2004

«Мадонна перехресть», 2011

ДЕРЖАВА КУГЕЛЬ-МУГЕЛЬ

Залізний коник заіржав,

крутнувсь на ніжці флюгер.

Найсимпатичніша з держав —

держава Кугель-Мугель.

І грав у ній велику роль

один само вигнанець,

що був і сам собі король,

і сам собі підданець.

Із цілим світом тет-а-тет,

піднявши пива кухоль,

він пив за су-ве-ре-ні-тет

держави Кугель-Мугель.

Він був філософ і травник,

і мав амбітні плани.

І навіть Гіннеса уник

бо не любив реклами.

Усіх на світі поважав,

та мав шлагбаум в смуги.

Найпрогресивніша з держав —

держава Кугель-Мугель.

18.08.1996

"Мадонна перехресть", 2011 р.

"Десь, кажуть, є гора, де не співають птиці"