— Слабкий не може вести людей,— наче між іншим сказав Грімр.
Король Орин знов посміхнувся, та посмішка не торкнулась його очей.
— А яку роль для себе ви тут бачите? — спитав він, звертаючись до Арії й лорда Датедра.— Або ти, королю Орику? Або ти, королю Півлапо?.. Звісно, ми дуже вдячні вам за дружбу й допомогу, але це питання треба вирішувати людям, а не вам. Ми самі керуємо собою, ми не дозволимо іншим обирати собі короля.
— Я теж так гадаю,— на превеликий подив Ерагона сказала Насуада.— Це справді те, що ми повинні вирішити самі,— вона глянула через кімнату на Арію й Датедра: — Ви, поза сумнівом, можете нас зрозуміти. Невже б ви дозволили нам вказувати, кого призначити вашим новим королем чи королевою? — Вона перевела погляд на Орика: — Та й ваші клани навряд чи дозволили б нам обрати наступником Ротгара навіть тебе.
— Це так,— відповів Орик,— вони б не дозволили.
— Звичайно,— мовив Датедр,— це ви повинні ухвалити рішення. Ми аж ніяк не хочемо вказувати вам, що робити й чого не робити. Але як ваші друзі й союзники, здається, ми маємо право дати вам пораду у розв’язанні такого важливого питання, особливо якщо зважати на те, що це рішення вплине на нас усіх. І було б дуже добре, якби ви якомога краще усвідомили, які саме наслідки може мати ваш вибір.
Поки що Ерагон і так усе розумів — це була погроза. Датедр хотів сказати, що коли вони ухвалять рішення, яке не сподобається ельфам, то це матиме неприємні наслідки. Ерагон спохмурнів, хоч і намагався зберегти спокій. Зрештою, від ельфів можна було чекати тільки такої позиції. Ставки були надто високі, і помилка могла ще багато-багато років даватися взнаки.
— Ну що ж...— сказала Насуада.— Мабуть, так воно і є,— вона зиркнула на короля Орина, але той мовчки дивився на свій келих, похитуючи його туди-сюди: — І кого б ви порадили нам обрати, лорде Датедре? Скажіть. Мені надзвичайно цікаво.
Ельф трохи помовчав. У теплих променях призахідного сонця його сріблясте волосся сяяло довкруг голови, неначе який ореол.
— Той, хто одягне корону,— нарешті мовив він,— від самого початку повинен мати вміння й досвід керівника. На жаль, у нас немає часу навчати когось керувати, і ми не можемо дозволити початківцю наробити помилок. Крім того, ця людина має бути достатньо сильною внутрішньо, щоб посісти таке високе місце. Його або її повинні сприйняти і воїни варденів, і — нехай меншою мірою — люди Імперії. Якщо у вас є кандидатура, яка відповідає цим вимогам, ми готові її підтримати.
— Своїми вимогами,— сказав король Орин,— ти сильно обмежуєш наш вибір.
— Можливо. Але така людина зуміла б добре керувати. Тобі так не здається?
— Я бачу й інші вимоги до претендента,— парирував Орин,— яким ти не надав належного значення. Можливо, тому, що вони тобі неприємні. Але це між іншим. Продовжуй, будь ласка.
Очі Датедра звузились, але його голос залишився так само рівний, як і раніше:
— Найбільш очевидний вибір — і саме його від вас чекатиме більша частина населення Імперії,— це людина, яка власне й убила Галбаторікса... Ерагон.
Повітря в кімнаті стало крихке, наче скло.
Усі подивились на Ерагона, навіть Сапфіра й кітперевертень. Вершник відчував, що й Умарот та інші Елдунарі пильно спостерігають за ним. Він обвів поглядом усіх присутніх, не відчуваючи ані страху, ані незручності від їхньої пильної уваги. Глянув на обличчя Насуади, шукаючи там підказки — воно було надто серйозне й непроникне. Аж тепер Вершник зрозумів: Датедр був правий — він дійсно може стати королем. Справді-бо, хто міг перешкодити йому посісти трон, окрім Елви та, можливо, Мертага. Але ж він знав, що протиставити Елві, а Мертаг був тепер далеко-далеко звідси й не міг суперничати з ним. Сапфіра, поза сумнівом, підтримала б будьяке його рішення. А Насуада... У Вершника було дивне відчуття, що зараз вона б радо дозволила йому керувати...
«Чого ти хочеш?» — перебила його думки Сапфіра. Ерагон замислився:
«Чого я хочу? Хочу... бути корисним. Але влада над іншими, якої так шукав Галбаторікс, мене мало приваблює. У всякому разі, у нас є й цікавіші справи».
Ерагон іще раз обвів поглядом присутніх.
— Ні. Це буде неправильно,— сказав він. Король Орин щось буркнув і знову випив вина.
У Арії, Датедра й Насуади, здається, трохи відлягло від серця, хоч вони и далі залишались напружені. Елдунарі, судячи з усього, також були задоволені цим рішенням, хоч ніяк і не виказали своїх думок.
— Я радий, що ти так кажеш,— озвався Датедр.— Поза сумнівом, ти був би гарним правителем, та я гадаю, що ще один Вершник на троні не приніс би нічого доброго ні вам, ні іншим расам Алагезії.
У цю мить Арія підійшла до Датедра. Срібловолосий ельф трохи відступив назад.
— А ще одним претендентом,— сказала Арія,— може бути Роран.
— Роран? — недовірливо перепитав Ерагон.
Арія пильно глянула на нього — у світлі призахідного сонця її очі здавались яскравими й трохи колючими, немов смарагди, врізані у візерунок із променів.
— Так, бо це завдяки йому вардени захопили Урубейн. Він — герой Аруфса й багатьох інших битв. Вардени й чимало інших людей Імперії без вагань підуть за ним.
— Ні,— сказав Орин.— Він грубий і надто самовпевнений. Крім того, у нього немає належного досвіду,— король трохи винувато глянув на Ерагона й додав: — Але, звісно, він дуже гарний воїн.
Арія моргнула, наче сова:
— Ваша величносте, якби ви знали Рорана краще, то були б певні, що його грубість залежить від того, з ким він спілкується... Але в одному ви маєте рацію: у Рорана справді немає необхідного досвіду... Тоді в нас залишаються лише дві кандидатури: ти, Насуадо, і ви, королю Орине.
Король Орин знову завовтузився у своєму глибокому кріслі, насупивши чоло ще більше, ніж до того. Тим часом обличчя Насуади залишалося незворушне.
— Мені здається,— сказав Орин Насуаді,— що ти хочеш заявити свої права на трон. Чи не так?
Вона підвела голову вище:
— Так.
Її голос був спокійний, наче тиха вода.
— У такому разі, ми опинились у глухому куті, бо я теж хочу це зробити: І я не відступлюсь,— Орин покрутив ніжку келиха пальцями.— Єдиний вихід, який я бачу, щоб розв’язати цю проблему без кровопролиття, такий: ти повинна відмовитись від своїх посягань. А якщо ти наполягатимеш, то зруйнуєш усе, що нам до сьогодні вдалося досягти. І в цьому тобі не буде кого звинувачувати, окрім самої себе.
— Ви підете війною проти союзників тільки заради того, щоб Насуада не сіла на трон? —: холодно спитала Арія.
Може, король Орин і не помітив цього, та Ерагон добре бачив: Арія була готова будь-якої миті оголити меч.
— Ні,— відповів Орин — Я б пішов проти варденів, щоб воювати за трон. Тут є різниця.
— Яка? — спитала Насуада.
— Яка? — здається, це питання розлютило Орина.— Мої люди давали варденам житло, їжу й реманент. Вони билися і вмирали поруч із вашими воїнами, а як країна, ми ризикували більше ніж вардени. У варденів немає дому. Якби Галбаторікс переміг Ерагона й драконів, ви могли б утекти й сховатися. А от нам нікуди йти, окрім Сурди. Галбаторікс ударив би нас наче грім серед ясного неба й спустошив би цілий край. Ми ризикували всім — нашими родинами, домівками, статком, нашою свободою... І після цього, після всіх наших жертв, ти справді віриш у те, що ми повернемось додому, задоволені тільки тим, що нас погладили по голівці й виказали королівську милість? Ха! Та провалитись мені на місці! Ми окропили своєю кров’ю землю звідси й аж до Палаючої рівнини, і тепер ми хочемо нагороди,— Орин стис кулак.— Тепер ми отримаємо гідні трофеї.
Здавалося, слова Орина не надто засмутили Насуаду.
Навпаки — її обличчя виражало навіть розуміння.
«Ні,— сказала Сапфіра,— вона не дасть цьому грубому хамлу того, чого він хоче».
«Зачекай,— відповів Ерагон.— Скоро побачимо». На якийсь час у кімнаті запанувала мовчанка.
— Сподіваюся,— озвалась нарешті Арія,— ви дійдете згоди по-дружньому і...
— Так,— перебив її король Орин.— Я теж на це сподіваюсь,— він перевів погляд на Насуаду.— От тільки боюся, що впертість Насуади не дозволить їй поступитися власними принципами.
