«Якби ти мене послухав,— сказав Глаедр,— то, може, нам би й пощастило спинити Торнака й урятувати Насуаду».
«Може, так, а може, й ні,— відповів на те Ерагон. Йому не дуже хотілося продовжувати цю розмову, але він таки продовжив: — По-моєму, ти дозволяєш гніву затьмарювати свій розум. Убити Торнака — то був не найкращий вихід із ситуації... Словом, дарма ти так наполягав на тому, щоб знищити одного з небагатьох своїх родичів».
«Не читай мені нотацій, юначе! — роздратовано сказав Глаедр.— Ти навіть не розумієш, що я втратив...»
«Я розумію більше, ніж ти гадаєш»,— відповів Ерагон, але Глаедр уже покинув його свідомість, тож навряд чи почув ці слова.
Ерагон якраз загасив одне вогнище й хотів уже взятись за наступне, коли до нього підскочив Роран.
— Тебе поранено? — схопив він Вершника за руку.
— Та ні,— заперечно похитав головою Ерагон, відчуваючи справжнє полегшення від того, що бачить кузена живим і здоровим.
— А як там Сапфіра?
— Ельфи зцілили їй рани... З Катріною все гаразд? Роран ствердно кивнув і, здається, трохи заспокоївся, хоч обличчя його ще й досі виглядало стурбованим.
— Ерагоне,— спитав він за якусь мить, підійшовши майже впритул,— скажи мені, що відбувається? Я бачив, як Джормандер гасав тут, мов навіжений, а охоронці Насуади бліді мов смерть, і жоден із них не хоче зі мною говорити. Ми й досі в небезпеці? Галбаторікс збирається атакувати нас?
Вершник роззирнувся навкруги, потім відвів Рорана вбік, де їх ніхто не міг чути, і тихо зашепотів:
— Тільки нікому не розказуй про те, що зараз почуєш.
— Не розкажу, присягаюсь!
Тоді Ерагон у кількох словах переповів йому невтішні новини. Роран пополотнів.
— Не можна дозволити, щоб вардени розбіглись...— сказав він, вислухавши до кінця кузенову розповідь.
— Звісно, не можна. Та цього й не станеться. Командування візьме у свої руки король Орин або ж...— Вершник примовк, бо повз них якраз проходив невеличкий загін воїнів. Він зачекав, поки вардени трохи відійдуть, а потім продовжив: — Ти можеш залишитися зі мною? Мені потрібна твоя допомога.
— Моя допомога? Навіщо тобі потрібна моя допомога? — здивувався Роран, зробивши наголос на словах «тобі» й «моя».
— Усе наше військо пишається тобою, Роране. Навіть ургали. Ти герой, Роране, Міцний Молот, і до твоїх думок усі завжди прислухаються. Це може стати мені в пригоді.
— Добре, я зроблю все, що від мене залежить,— трохи помовчавши, відповів Роран.
— Поки що просто стеж за солдатами,— сказав Ерагон і пішов до вогнища, яке збирався загасити.
Приблизно за півгодини, коли в таборі знову запанували тиша й спокій, до Ерагона прибіг гонець і сповістив, що Арія просить його негайно прибути до намету короля Орика. Вершник і Роран здивовано перезирнулись і рушили в північнозахідну частину табору, де розбила свої намети більша частина гномів.
***
— У нас немає вибору! — скрикнув Джормандер.— Насуада цілком зрозуміло висловила свою волю. Ерагоне, тепер ти маєш посісти її місце й очолити варденів.
Обличчя присутніх були суворі й зосереджені.
«І чого ці двоногі такі набурмошені?» — подумала Сапфіра, просунувши голову між запонами намету, аби й собі взяти участь у таємній нараді. Її пащека була роззявлена, так, ніби вона ось-ось збиралася загарчати.
Крім неї, Ерагона й Джормандера, у наметі були король Орин, вбраний у пурпурну мантію поверх піжами, змучена, але сповнена рішучості Арія, король Орик, який побрязкував своєю кольчугою, король котів-перевертнів Грімр Півлапа із закривавленою пов’язкою на правому плечі, кулл Нар Гарцхвог, якому доводилось пригинатися, щоб не зачіпати рогами стелю, а ще Роран, котрий стояв під стіною, уважно слухаючи інших і поки що не зронивши ні слова.
Більше до намету нікого не підпускали. Ані вартових, ані радників, ані слуг, ані Блодхгарма з іншими ельфами. Назовні, метрів за двадцять від намету, насторожено тупцявся невеличкий загін людей, гномів та ургалів. їм наказали захищати нараду від втручання будь-кого стороннього, яким би сильним і небезпечним той не був. На додачу намет захистили від прослуховування спеціальними магічними закляттями.
— Я ніколи до цього не прагнув,— сказав Ерагон, поглядаючи на карту Алагезії, яка лежала на столі в центрі намету.
— Ніхто з нас до цього не прагнув,— саркастично відповів король Орин.
У цю мить Вершник подумав, що Арія вчинила дуже мудро, обравши місцем для проведення наради намет Орика. Король гномів був відданим прибічником Насуади й варденів, а крім того, лідером клану, до якого належав Ерагон, а отже, вважав його названим братом. Більше того, ніхто не міг звинуватити гнома в бажанні посісти місце Насуади. Та навіть якби таке бажання й було, то люди ніколи б на це не пристали.
Нарешті, проводячи нараду в наметі Орика, Арія зміцнювала позиції Ерагона й зводила до мінімуму можливу критику на його адресу. Вершник мав визнати, що маніпулювати іншими вона вміла значно краще, ніж він сам. Єдиний ризик її рішення полягав у тому, що присутні могли подумати, ніби Орик покровитель Ерагона. Але Вершник не бачив тут нічого катастрофічного.
— Я ніколи до цього не прагнув,— повторив він, а потім звів очі, щоб зустрітися з поглядами присутніх.— Однак тепер, коли це сталося, я присягаюсь могилами тих, кого ми втратили, що зроблю все можливе, аби бути гідним наступником Насуади й привести варденів до перемоги над Галбаторіксом та Імперією.
Він намагався говорити впевнено, хоч і був неабияк збентежений тією величезною відповідальністю, що лягла на його плечі. Хтозна, чи зможе він з нею впоратись. Насуада була здібна правителька, і треба було докласти чималих зусиль, щоб зробити бодай половину того, що вдалося зробити їй.
— Дуже похвально. Я не маю сумнівів у жодному твоєму слові,— сказав король Орин.— Але вардени завжди діяли, у згоді з усіма своїми союзниками — людьми Сурди, нашим другом королем Ориком і гномами Беорських гір, а віднедавна ще й із ургалами на чолі з Нар Гарцхвогом, і з котами-перевертнями,— він кивнув убік Грімра, який і собі кивнув у відповідь королеві.— Не годиться, щоб солдати бачили, як ми привселюдно сперечаємось один з одним. Ти згоден?
— Звісно, згоден.
— Звісно...— повторив король Орин.— То чи можна сподіватися, що ти будеш обговорювати з нами всі важливі питання, як це робила Насуада? — спитав Орин і, не давши Ерагонові відповісти, продовжив: — Усі ми,— він обвів поглядом присутніх у наметі,— однаково ризикуємо в цій війні, тож нікому не сподобається, коли йому будуть нав'язувати чужу волю. Більше того, ніхто цього не допустить. А попри твої численні перемоги, Ерагоне, Убивце Тіні, ти надто молодий і недосвідчений. І ця недосвідченість може бути фатальною. Натомість у нас є перевага: ми багато років командували військами або принаймні бачили, як це роблять інші. Наш досвід може допомогти тобі обрати правильний шлях. Ми. віримо в те, що разом нам буде легше здолати Галбаторікса.
Вершник чудово розумів, що Орин має рацію: він і справді був молодий і недосвідчений, йому й справді була конче потрібна допомога старих воєначальників. Але визнавати це йому дуже не хотілось, щоб не здаватися слабким.
— Я буду радитися з вами в разі потреби,— відповів Вершник,— але мої рішення, як і раніше, будуть належати тільки мені.
— Вибач, Убивце Тіні, але я не дуже в це вірю. Твої близькі стосунки з ельфами,— Орин кинув оком на Арію,— ні для кого не секрет. Крім того, тебе прийняли до клану Інгейтум, з чого випливає, що ти повинен підкорятися лідеру цього клану — королю Орику. Може, я й помиляюсь, але навряд чи твої рішення будуть належати тільки тобі.
— Спочатку ти радиш мені дослухатися до наших союзників, а тепер говориш щось цілком протилежне. Чи ти бува часом не хочеш, щоб я слухав тільки тебе? — Ерагон починав не на жарт дратуватися.
— Я б хотів, щоб твій вибір був зумовлений інтересами нашого народу, а не інших рас!
— Так було завжди,— похмуро відповів Ерагон.— І так завжди буде. Звісно, я належу до варденів і до клану Інгейтум. Та попри це, я безмежно відданий і Сапфірі, і Насуаді, і своїм родичам. Так само, як і ви, ваша величносте, я маю безліч зобов’язань, але моя найголовніша мета — перемога над Галбаторіксом та Імперією. Так було завжди, і якщо мої зобов’язання будуть суперечити моїй меті, то я надам перевагу саме їй. Коли хочете, можете ставити під сумнів мої рішення, але не мої мотиви. Крім того, був би вам дуже вдячний, якби ви перестали натякати на те, що я зраджую свій народ!
