5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до війська Запорізького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.

По сей статьЂ царское величество указалъ: пословъ о добрыхъ делЂхъ принимать и отпускать; а о какихъ дЂлехъ приходили и съ чЂмъ отпущены будуть, о томъ писать къ царскому величеству подлинно и вскорЂ. А которые послы присланы отъ кого будутъ царскому величеству съ противнымъ дЂломъ, и тЂхъ пословъ и посланниковъ задерживать въ войскЂ и писать объ нихъ о указЂ къ царскому величеству вскорЂ жъ, а безъ указу царского величества назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полскимъ королемъ безъ указу царского величества не ссылатца.

До сеї статі царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їx одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.

6. О митрополитЂ кіевскомъ ⁶) посланникомъ изустной наказъ данъ. А въ рЂчахъ посланники били челомъ, чтобъ царское величество пожаловалъ, велЂлъ дать на его маетности свою государскую жалованую грамоту.

6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати свою государську жалувану грамоту на його маєтности.

Царское величество пожаловалъ: митрополиту и всЂмъ духовного чину людемъ на маетности ихъ, которыми они нынЂ владЂютъ, свою государскую жалованую грамоту дать велЂлъ.

Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтности, которими вони тепер володіють.

7. Чтобъ царское величество изволилъ рать свою вскорЂ прямо къ Смоленску послать, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупитися, для того что войска нынЂ принужены, чтобъ никакой ихъ лести не вЂрили, естли бъ они имЂли въ чемъ дЂлать.

7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені-нехай не вірять ніякому лукавству (Поляків), коли б почали що вимишляти.

Царское величество изволилъ на непріятеля своего, на полского короля, итти самъ и бояръ и воеводъ послать со многими ратми по просухЂ, какъ конскіе кормы учнуть быть.

Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.

8. Чтобы наемного люду здЂ по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000, или какъ воля царскаго величества будетъ хотя и болши.

8. Аби наємного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величества-хоч і більше.

Царского величества ратные люди всегда на рубежЂ для Украйны обереганья есть и впередъ стоять учнутъ.

Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.

9. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили. Бьютъ челомъ и нынЂ царскому величеству, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ полскихъ давать.

9. Завсіди був такий звичай, що війську Запорізькому плачено. Бють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.

И въ прошлыхъ годЂхъ присылалъ къ царскому величеству гетманъ Богданъ Хмельницкій и все войско Запорожское и били челомъ многажды, чтобъ его царское величество ихъ пожаловалъ, для православные христіянскіе вЂры и святыхъ божіихъ церквей, за нихъ вступился и принялъ ихъ подъ свою государеву высокую руку и на непріятелей ихъ учинилъ имъ помочь. И великому государю нашему, его царскому величеству, въ то время подъ свою государеву высокую руку приняти было васъ не мочно, потому что у его царского величества съ короли полскими и великими князи либовскими было вЂчное докончанье. А что съ ихъ королевскіе стороны царского величества отцу, блажевные памяти великому государю и великому князю Михаилу Федоровичю, всеа Русіи самодержцу, и многихъ государствъ и обладателю, и дЂду его государеву, блаженные памяти великому государю святЂйшему патріарху Филаренту Никитичю, московскому и всеа Русіи, и великому государю нашему царю и великому князю АлексЂю Михайловичю, всеа Русіи самодержцу, его царскому величеству, учинились многія безчестья и укоризны, и о томъ, по королевскимъ грамотамъ и по соймовому уложенію и по констытуціи и по посолскимъ договорамъ царское величество ожидалъ исправленія. А гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское хотЂлъ съ королемъ полскимь помирить, черезъ своихъ государевыхъ великихъ пословъ, тЂмъ способомъ: буде Янъ-Казимеръ король учинить съ ними миръ по Зборовскому договору и на православную христіянскую вЂру гоненія чинить не учнетъ и уніятовъ всЂхъ выведетъ, и царское величество виннымъ людемъ, которые за его государскую честь довелись смертные казни, вины ихъ хотЂлъ отдать. И о томъ посылалъ къ Яну-Казимеру королю своихъ государевыхъ великихъ и полномочныхъ пословъ, боярина и намЂстника великопермского князя Бориса Александровича Репнина-Оболенского съ товарищи. И тЂ царского величества великіе и полномочные послы о томъ миру и поступкахъ королю и паномъ радЂ говорили всякими мЂрами, и Янъ Казимеръ король и паны рада ни на которую мЂру не сошли, и то великое дЂло поставили ни во что, и тЂхъ царского величества великихъ и полномочныхъ пословъ отпустили безъ дЂла. И великій государь нашъ, его царское величество, видя такіе съ королевскіе стороны многіе неисправленья и грубости и неправды, и хотя православную христіянскую вЂру и всЂхъ православныхъ христіянъ отъ гонителей и хотящихъ церкви божіи разорити и вЂру христіянкую искоренити отъ Латынъ оборонити, подъ свою государеву высокую руку васъ принялъ. А для вашіе обороны собралъ рускіе и нЂметцкіе и татарскіе рати многіе, идетъ самъ великій государь нашъ, его царское величество, на непріятелей христіянскихъ, и бояръ своихъ и воеводъ шлетъ со многими ратми; и на тотъ ратной строй, по его государеву указу, роздана его государева казна многая.

Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все військо Запорізьке і били чолом богато разів, щоб його царське величество їx пожалував, уступився за них задля православної християнської віри і святих божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його цар. величества була вічна згода з королями польськими і в. кн. литовським. А хоч з королівської сторони батькові цар. величества святої памяти вел. государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріярхові Філаретові Никитичови, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося богато нечести і ганьби, то в тім згідно з королівськими грамотами і соймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького і все військо Запорізьке хотів помирити з королем польським тим способом: аби король Ян Казимир учинив з ними згоду на підставі Зборівському трактату: православної віри християнської не гонив, уніятів усіх викорінив,-зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської чести належала кара смертна. Про се посилав він до короля Яна Казимира своїх великих і уповноважених послів: боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Репнина-Оболенского з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам-раді говорили на всякі способи. Але Ян Казимир і пани рада на се ніяк не пристали, і сю велику справу взяли за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відправили з нічим. Тоді великий государ наш, видівши так богато несправности з королівської сторони, грубости і неправди, і бажаючи оборонити православну християнську віру і всіх православних християн від гонителів Латинян (католиків), що хочуть церкви божі знищити і віру християнську викорінити, прийняв вас під свою високу руку. А для оборони вашої зібрав богато руського німецького і татарського війська-сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєводів з великим військом, і на те зібраннє війська, за государевим наказом, роздано великі гроші.