“Більше того в грамоті не пишемо: посланники наші скажуть тобі 16). А ми себе глибокій ласці і несказаній щедроті твого царського величества віддавши, на віки Господа Бога, царя превічного благаємо, аби вашому царському величеству дав на пресвітлих престолах пресвітлого царства Російського многолітствувати і щасливо довгоденствувати, а всіх царей земних підручниками своїми мати, од нині й до віку, того щиро бажаємо. Дано в Чигрині місяця февраля 17 дня року 1654. Вашого царського величества вірні подані, найнизші й вірні слуги Богдан Хмельницький гетьман з військом й. цар. величества Запорозьким”.
Друга грамота, з того ж дня, рекомендувала цареві депутацію міста Переяслава, що їхала разом з військовою 20). Інтерес її неґативний-тим що вона ніже єдиним словом не підкреслювала якогось підрядного становища сеї переяславської депутації супроти військової, або того що переяславська громада стоїть під протекторатом війська, або що клопотання її являється якоюсь частиною загальної військової петиції. От так собі, їдуть до царя дві депутації від нових його підданих, одна від війська, друга від міста Переяслава, і кожда за себе просить, а гетьман і військо-не знати з яких мотивів-при тім просить за Переяславців. Розуміється, при охоті в сім останнім факті можна добачати вияв протекторату чи зверхництва гетьмана і війська над міщанською верствою. Але перед новими зверхниками України наче б то треба було ясніш розкривати сі взаємовідносини і обминати все що могло викликати якісь неясности. Але се той пункт, який в самій свідомости Українців міг бути дуже неясним. З становища польського державного права Запорозьке військо і котра небудь громада міського права були двома соціяльними орґанізаціями в тій самій більш менш площі, підпорядковані королеві в двох ріжних вертикалях. Тепер місце короля займав цар в ролі верховної влади, і може бути, що й сам писар військовий Іван Виговський, що експедіював одну і другу грамоту, не підозрівав, що загальну петицію в справі прав України супроти Москви, і справу потвердження привилеїв міста Переяслава треба якось скоординувати. Але московські політики, які не дивилися на справу через призму польської конституції, і елєментарні принципи державного права розуміли досить твердо, правдоподібно в повній мірі порахувалися з допущеним гетьманом прецедентом: звертання українських громад до царя безпосереднє за потвердженнєм своїх прав і привілеїв, ще перше ніж були уставлені взаємовідносини України в цілости до її нового протектора. Та кінець кінцем в сім не було нічого несподіваного, коли одночасно сам голова Української держави посилав на потвердженнє цареві документи своїх приватних маєтків.
В посольство первісно намічався сам таки Виговський. Се ми знаємо з царського розпорядження путивльському воєводі, як йому належить приймати гетьманових посланників Виговського і Тетерю: наказувалося прийняти і одпустити “честно”, вислати на зустріч дворян добрих і т. д. Кілька день пізніше, коли виникли сумніви, чи приїде сам Виговський, післано иншу грамоту: коли б він не їхав, то посланників прийняти звичайним порядком, як приймали попередніх. Можливо, що московський уряд висловив був бажаннє, щоб на переговори приїхав такий щирий для царя і приємний приятель як Виговський. Але замість нього поїхав військовий суддя Самійло Богданович (Зарудний). Ще Григорий Кирилович осавул браславський, Кіндрат Якимович пасерб гетьмана, Герасим Гапонович отаман чигиринський і Ілля Харків або Харитонович-сі значаться послами. Яков Іванович-товмач військовий. Якийсь Іван Іванович-теж в категорії послів. Сильвестр ігумен монастиря Спаса з Новгорода Сіверського-не знати чи в ролі військового капеляна, чи просто по милостиню. Далі 12 чоловіка “товариства” (значні військові товариші, мовлячи пізнішою термінологією), на жаль без усяких пояснень, і навіть переважно без прізвищ (про одного знаємо, що се був син судді Богдановича). “Піддячий”, себто писар; 24 звичайні козаки; два “трубачі”-один полку Переяславського, мабуть Тетерин, а другий “трубач также”; нарешті 16 хлопців. Провадили в дарунку цареві від гетьмана 5 дорогих турецьких коней-“аргамаків”. Окремо їхала депутація міста Переяслава: війт Іван, бурмистр і райця, при них хлопці і підписок, і два делєґати від переяславських цехів 21). 25 с. с. лютого вони вже були в Путивлю і зараз же відправлені до Москви 22).
Але згодом, коли виявилось, що Виговського в депутації нема, в Москві з'явилось бажаннє-щоб приїхав сам гетьман. Царська грамота, і звідомленнє про те як її гетьманові доручено, до нас не заховались, або принаймні-досі не виявлені. Ми маємо тільки царську грамоту, без точнішої дати 23), писану в відповідь на виправдання гетьмана, чому він не міг сповнити царського бажання-особисто приїхати до Москви. З неї довідуємося, що йому “було з царської ласки велено приїхати до великого государя-видіти його пресвітлі очі”, десь в першій половині березня очевидно; мотивів, на жаль, не подано, і ми їх не знаємо. Бачимо тільки відповідь гетьмана: він відписав з своїм післанцем Василем Литвиненком, що тій царській ласці був рад, і хотів їхати до царя, тільки вийшла перешкода від Ляхів, що саме повели наступ від Поділля і від Стародубщини. Гетьман мусів приготовити військо для негайної відсічи, і сам зібрався до походу, тому просив царя не погніватися за неприїзд-коли упорається з неприятелем, не загається приїхати.
Примітки
1) Так описують сю петицію московські дяки підчас переговорів 1657 р. “Як були в 162 (1654) р. посланники Самійло Богданович і Павло Тетеря, і подали статі “за гетьманською рукою і за печатью”, “на которыхъ статьяхъ подъ государевою высокою рукою гетману ихъ и всему войску Запорожскому въ подданст†быти.” (Акты XI. с 743). Ориґіналу не можна вже було знайти і в поч. XVIII в., коли цар Петро велів в 1709 р. розшукати ориґінальні статті Б. Хмельницького (Акты Х с. 115-6). Та копія що заховалася в актах посольського приказа має заголовок: “Списокъ съ писма (!) съ бЂлоруского писма, каково прислали запорожскіе посланники Самойло Богдановъ да Павелъ Тетеря марта въ 15 день 162 году”-Акты Х с. 445.
2) Акты X c. 141, див. нижче.
3) Для анальоґії нагадаю постанови куруківської ординації: старшому 600 зол., двом осавулам військовим по 150, обозному, писарю й судді по 100, осавулам полковим і сотникам по 50, козакам по 10 зол.-див. в. т. VII с. 558. В московських переговорах посли казали, що полковники отримували з королівських доходів по 300 зол., сотники по 100, козаки по 30 зол. Акты Х с. 439
4) 21 с.с. лютого в Кропивні стольникові Полтеву говорили, що гетьман післав своїх послів до царя, а 25 с.с. лютого вони були вже в Путивлі, Акты Х с. 337 і 425.
5) Тамже с. 453-462.
6) Тамже с. 463-470.
7) Акты с. 432-6.
8) Тут повний довгий царський титул.
9) Малий титул.
10) російскомъ.
11) “розговоръ пространный”-розговор се дипльоматичний термін, вже ми його бачили, власне в значінню дипльоматичних переговорів-с. 619.
12) деревняхъ.
13) Мушу завважити, що сі слова звучать, як певна гра слів, бо віра-се і віра і присяга: “увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоколебимыхъ утвердил- се можна б перекласти: “запевнив нас так як би присягою”, а може значить, і-“запевнив присягою”!
14) Рссійскомъ.
15) Володіння.
16) ПреимуществЂ.
17) Въ государст†Російскомъ.
18) Над словом “рЂчей” инший перекладчик вгорі написав “дЂлъ”.
20) Тамже c. 435-7.
21) Акты Х с. 427-8.
22) Тамже с. 425. Небезінтересна розпись грошей виданих з московського скарбу на дорогу в Москву і на утриманнє депутації, на 2 тижні-степенованнє ранґів: судді і полковникові по гривні на день, гетьманському пасербові і ігуменові по 2 алтини (12 денег), иншим послам і значним товаришам, сім чоловіка, по 10 денег, иншим козакам по 8 денег, слугам по 4 деньги, на аргамаків по 8 денег на кожного, на простих коней по 6 денег.
