Після сеї промови з процесією, під грім гармат прийшли до соборної церкви і відправили, прикладом инших міст, відправу за царя, а другого дня привели до присяги цареві місцеву старшину, козаків і міщан і всякого стану людей, а висланий наперед, іще з Переяслава стольник Дмитрієв приїхав з звідомленнєм про свою роботу що до приводу до присяги сього полку, і з проханнєм дальших інструкцій. Полковник Золотаренко ще раз повторив проханнє гетьмана, щоб воєводи поспішили своїм приходом до Київа, для безпечности від литовських людей. Бутурлин вислав з приводу всього сього звідомленнє цареві і при тім просив дальших інструкцій для дворян розісланих в полках. Їx роля йому самому очевидно представлялась не багато ясніш ніж козацькій старшині, що допитувалася його в Переяславі, як довго сі московські дворяни зістануться по полках, і висловлювали побоювання, що їx присутність там збентежить людність, коли не буде від царських послів декларацій про захованнє старої адміністрації й суду. Людність буде бачити в них нових, московських правителів, присланих на те щоб заступити колишніх польських. Бутурлин з тов. на власну руку доручив їм об'являти людности, що адміністрація зістається при полковниках до дальшого царського розпорядження; але розіслани дворяне, перевівши присягу, не рішаються виїздити з полків без царського розпорядження, не знаючи, що далі їм робити, і Бутурлин просив у царя такого указу 14).
З Ніжина спішно поїхали до Чернигова, поспішаючи докінчити дане дорученнє. Тут процедура була теж скорочена до мінімума. При брамі шпалєрами стояли козаки, а протопоп Григорий з духовенством стрів послів і прийшовши до собору Спаса, відправив многолітство. Зараз же потім переведено присягу, і того-ж самого дня, 28 січня (7 лютого) пішли назад до Ніжина, доручивши чернигівську адміністрацію вести далі полковникові Пободайлові: “в Чернигові і Чернигівського полку городах і містечках всяких людей наказали відати по дальшому, і всякі вісти збирати й писати про те государеві”.
В Ніжині їм самим трапився вістун, якийсь служебник пана Заблоцкого з місточка Загаля, присланий по коней, тому тижнів зо два, в тім переконанню, що між королем і гетьманом сталось замиреннє. Чутки були такі, що договір стався на тім, що козаків буде 40 тисяч (зборівські умови), а понад то всі служитимуть як давніше своїм панам, “і всім іти весною на Московське царство” 15).
Тутже наспіла відповідь від гетьмана про татарських послів, що були у нього. Причина посольства була та, що козаки Богунового полку побили богато Татар і позабирали їм здобич, коли вони вертали з Польщі. Хан посилав до Богуна, щоб він велів не зачіпати Татар, поки вони перейдуть, спеціяльно людей Келембет-мурзи і Осман-аґи, що лишилися позаду,-“щоб не розривалася приязнь”. На се гетьман відписав ханові, що Татари, проходячи через козацьку територію, теж грабують і шкоди чинять,-аби хан їх стримав, бо він инакше сам також буде змушений за своїх людей постояти.
Виговський при тім також подав новини. В Шаргороді Ляхи вже бються з козаками, і гетьман велів війську бути на поготові. Пересилав в сій справі й листи: від польського поручика Окуня і від ямпільського козацького сотника Яхна до Богуна; на жаль сі листи в актах не зберіглися. Переслав Виговський також ханський лист в ориґіналі. Відносини з Татарами представлялись йому непевними. Татари богато Поляків побили і в полон забрали, між иншим звісного нам Сапігу,-так що трудно вгадати, чи витримає сей новий польсько-татарський союз. Келембет-мурза, що приїздив з товаришам до Корсуня, коли йому сказано було, що гетьман з військом піддався під царську руку,-сказав, що вони, мурзи, і після сього зістануться в вічній приязни з козаками, і на весну готові з ними знову йти на Ляхів. До хана гетьман висилає своїх послів, але чи буде у них приязнь, вгадати не можна 16).
Куракин з тов. писав з Путивля, що 18(28) січня туди прийшли, але чекають іще салдатів, призначених до Київа, і підуть до Київа, як їх дочекаються 17).
Золотаренко з місцевою старшиною заявили скарги на пограничну московську адміністрацію в Яблонові й Брянську, що вона арештує й чинить ріжні кривди міщанам з козацьких (“черкаських”) городів, не роблячи ріжниці між ними і польськими підданими. Бутурлин просив їх тим не ображатись, і обіцяв зараз написати до Брянська і Яблонова 18). Треба сказати, що в відписках яблонівських воєвод з місяця січня робиться ріжницю між “людьми Хмельницького” і “людьми королівськими” власне в такій досить інтересній з державно-правного становища формі 19).
Нарешті в ночи під 1(11) лютого з Арт. Матвеевим, що відвозив з Переяслава звідомленнє Бутурлина про присягу гетьмана і старшини, наспіла царська грамота з похвалами за довершене діло і наказом вертатися до Москви. Другого ж дня місія спішно рушила до Путивля-в супроводі наказного ніжинського полковника; приїхали туди 4 (14) лютого і обдаровавши ніжинських козаків, другого дня рушили до Москви. На дорозі, в Калузі їх перестрів царський стольник з другою похвальною грамотою, а по приїзді об'явлено їм велику царську ласку. Поперше за те, що вони відмовили гетьмана і старшину від “непристойної” вимоги від них присяги іменем царя, і щасливо привели до присяги й інвеститури царськими клейнодаки. Друге- що вони переломили завзяттє митрополита й печерського архимандрита і примусили до присяги їх людей, і таким чином привели під царську руку “велике князівство Київське”, з Печерським монастирем і церквою Успенія, побудованою самою Пречистою, і з печерами Антонія і Теодосія з усіма святими. Потретє, що привели під царську руку “велике князівство Чернигівське” з городом Ніжином, а по инших містах розіслали дворян згідно з царським наказом. За се Бутурлин дістав високий уряд “дворецького з путем” і ріжні нагороди, його товариші також. Все се було зроблено в перших днях березня с.с., але оголошено офіційно кілька тижнів пізніш, по закінченню московських переговорів з гетьманськими послами, що вінчали переговори в Переяславі.
Примітки
1) Так у присяжних реєстрах, як вище.
2) Грамота заховалася в московському перекладі, з поправкою в даті:
“Великому государеві і т. д Б. Хмельницький і військо низько чолом бють. Богові милостивому і в. цар. вел. велико дякуємо, отримавши тепер, чого від віку бажали сьмо... Згідно з словом євангельським присягу в. цар. вел. ми вчинили... і просимо в. цар. вел. нас своїми вірними слугами і піданними вважати і від усіх неприятелів боронити. А що ми з ближнім боярином в. цар. вел. і його товаришами розмовляли про всякі справи, то вони ширше в. ц. вел. скажуть... З Переяслава 8 січня”. З такою датою сей лист надруковано в Собр. госуд. грамот III ч. 163. Але Карпов в Актах Х с. 261 взяв під сумнів сю дату-явно поправлену в списку долученому до московського звідомлення, і думає, що грамота була подана від гетьмана послам 13 (23) і вислана ними до Москви перед виїздом з Київа 20 с. с. січня. Та кінець кінцем се не має річевого значіння.
3) Про сі розмови далі.
4) Акты X c. 242 и 7.
5) Амбіції дуже пікантні, коли ми знаємо тепер, що то за шляхта була в Переяславі. Всю сю історію можемо вважати за родинний винахід Виговських.
6) В статейнім списку се під 13 січнем, даю перевагу одписці Бутурлина з 22 січня, що знайшлася між актами 1669 р. Малор. прик.-5882/71 (зміст стат. списку годиться с одпискою).
7). Див. вище с. 743.
8) Симбирский Сборникъ 1895 року, папери Кикиних ст. 38-40.
9) Акты Х с. 252.
10) В присяжних реєстрах записані під сім днем: митрополичі слуги, шляхта: писар Олександр Малиха, конюший Петро Андрушкевич, кухмистер Петро Кононів, Михайло Шархавський, Микола Лозовицький, Петро Андронівський, Венедикт Вербицький, Григорий Рига Грек, Гаврило Дерубжинський. Покойові: Андрій Малиха, Іван Углицький, Степан Крижановський, Степан Махновський, Лука Загорський, Степан Шулярський, Гнат Гурський. Слуги печерського архимандрита, шляхта: конюший Олексій Нос..ревський, писар Михайло Якович Вуяхович, кухмистер (зачеркнено) Яків Єрмолин, Іван Шиняльський, Олекса Семашко, Михайло Кучарський, староста печерський Степан Сипковський, Федір Передремирський, Семен Духонин, Роман Степанович Борецький, Степан росохацький, Прокіп Предилович, Кирило Цибульський, Калинник Мянинка, Петро Польчакевич, Севастян Луковський, Іван Сосновський, друкар Федір Одриховськии, Адам Осинський. Форма ймень часто непевна.
