⁵) З огляду на се звертає на себе увагу приписка в “списку приведенных на верность при кінці реєстра заприсяжених полковників, що займає осібну (третю) картку. Дрібнішим письмом, з огляду на недостачу місця, тут приписано: “Кальницкои бывшей наказной полковник Іван Федоренко”. Друкуючи сей реєстр в “Докладах Академії СРСР”, я вважав, що під сим іменем записано Богуна — бо приймав, як і інші, сей здогад Липинського, висловленний ним в ранішій збірці Z dziejów Ukrainy (c. 288), і підтверджений в новішій праці (Україна на переломі с. 277), що Іван Федоренко полковник кальницький “реєстри” 1649 р. й Іван Богун полковник кальницький інших звісток, се одна і та сама особа: Богун інакше звався по батьку Федоренком (див.VIII том ч. III сеї Історії, с. 277). Але М. Н. Петровський, що в ранішій своїй роботі про діярій Зорки сам прихилявся до сеї думки і висував се як доказ неавтентичности діярія, що в нім одночасно виступають як дві ріжні особи Богун і Федоренко (Псевдо-діяріюш С. Зорки, с. 182), тепер опираючись на присяжнім списку виступає рішучо против ототожнювання Богуна з Федоренком і доводить, що Фрдоренка дійсно треба вважати бувшим кальницьким полковником: він був попередником Богуна на сім полковництві, в 1649 р., а потім бував наказним кальницьким полковником (До біографії Івана Богуна — Записки Ніжинського інст. нар. освіти, кн. X, 1930).Тому що М.Н. Петровський працює тепер над біоґрафією Богуна, я вважаю за краще зіставити се питання відкритим, до часу, коли з сею біографією в руках можна буде зважити всі аргументи за і против тотожности Ів. Богуна й Ів. Федоренка, і відповідно справляю се місце.

Завважу тільки, що коли Федоренко не Богун, то його вписано до реєстру дійсних полковників тільки тому, що Богуна в Переяславі не діждались і за відсутністю полковника дійсного приписали нарешті бувшого (“бувший наказний” — се все таки титул доволі абсурдний, який можна пояснити тим, що записував піддячий, слабо обзнайомлений з українською титулятурою).

Про те, що Богун присяги тоді не зложив, досі ми вся таки не маємо ніякого компетентного свідоцтва — ні від самого Богуна ні від гетьманського уряду. Ми бачимо з одної сторони заяви польських урядових кругів сприводу тих відомостей, що до них дійшли про Богуна — що він не схотів присягти цареві (нижче с. 835); з другої сторони — заяви московські, які виходять з тих польських листів у сій справі, що Богун через гетьмана переслав цареві (с. 840). Найбільш проречисте свідоцтво про те що Богун якийсь час цареві не присягав, се оповідання Грека Тафларія в московськім приказі в місяці вересні, — що великим постом король збирався післати на руки до Богуна свої “прелесні універсали” “для того что Богун в то время государю еще креста не целовал” (Акты X. с. 773). З сих слов виходило б, що пройшло кілька місяців, поки Богун зложив присягу цареві. Але московська запись, оповідання аґента — Грека, що на місці подій тоді не був, треба признати — не таке вже категоричне свідченнє, щоб на нім можна було твердо спертися.

⁶) Акты X с. 216-7.

⁷) Акты X с. 218-9; спопуляризована була ся промова вперше історією Бантиша-Каменського: там в додатках першого тому, 1822 року, надрукований був уривок з посольського звідомлення 6-9 січня с. с.

⁸) Акты X с. 222-3. Ся частина промови буквально повторяє царське експозе на земськім соборі, тамже с. 13-4.

⁹) На сю справу звернено в Москві увагу вже після виїзду Бутурлина. В паперах посольства маємо записку: “Доповісти государеві — Киянинові старцеві Теодосієві показано в польській конституції (соймовій очевидно) присягу Яна Казимира на коронації, і старець Теодосій, переглянувши конституцію і прочитавши всю ту статтю, порадив сю статтю списати і послати гетьманові”. На сю доповідь дав цар резолюцію: перекласти ту королівську присягу і післати переклад Бутурлинові, написавши в грамоті, що як він буде у Хмельницького, аби в відповідних обставинах заговорив про сю присягу — зацитував її і пояснив, що своїми насильствами над православною вірою король їх учинив вільними від підданства: “І щоб своїм товаришам і царським людям (що поїхали з ним) наказав, аби говорили в розмовах, хто буде мати нагоду”. Инакше сказавши — аби члени місії всяко популяризували між українською людністю, що з огляду на насильства над вірою вона вільна від яких небудь моральних з'обовязань супроти короля. Така грамота й була післана Бутурлинові 6 (16) листопада, коли він сидів в Путивлі. Але на жаль, Карпов не видрукував її — Акты Х с. 152-3.

¹⁰) Акты X с. 223-4.

¹¹) Акты X с. 225-6. Як бачимо, се було те запевненнє, якого гетьман добивався, тільки дане в менш виразній формі, а головне без присяги; його треба мати далі на увазі.

¹²) Значить “військо Запорозьке” в попередній фразі згадано так би сказати символічно, і далі (с. 232) ще більш категорично сказано, що з гетьманом зложили присягу тоді тільки писар, обозний, судді, військові осавули і полковники, а полкову і сотенну старшину, козаків і міщан заприсяжено 9 січня. Але з присяжних реєстрів виходить, що разом з гетьманом і полковниками 8 січня присягала також і нижча старшина і козаки від полків, стільки їх було, — з військом переяславських, що присягали окремо.

¹³) Акты Х c. 226-8.

¹⁴) Дієслово се пропущене, і єсть певна стилістична неувязка.

¹⁵) Київських святих.

¹⁶) Тут знов єсть якась помилка.

¹⁷) Акты Х с. 229-232.

ДОМАГАННЄ ҐАРАНТІЙНОЇ ХАРТІЇ, ДЕПУТАЦІЯ ШЛЯХТИ, БУТУРЛИН У КИЇВІ, ІНЦІДЕНТ З МИТРОПОЛИТОМ, БУТУРЛИН В НІЖИНІ І ЧЕРНИГОВІ, ВІДОМОСТИ ЗІБРАНІ БУТУРЛИНИМ.

Того ж дня в церкві Спаса, в присутности окольничого Олферьєва окремо приведено до присяги старшину і козаків Переяславського полку і місто Переяслав. Присягав обозний, осавул, хорунжий, писар, отаман городовий, 14 сотників і 37 козаків Переяславського полку і з ними “гетьман Костирський”. Від міста зложили присягу війт, бурмистр, писар і 20 міщан ¹). Пізніше почуємо оповідання, що війт вимовлявся недугою, але його веліли на ліжку принести до церкви, і він другого чи третього дня помер, а міщан, що завзято відмовлялися, силою гнали до церкви.

Потім, 10 січня додатково приводили до присяги головно мабуть тих що приїхали пізніш, з тої нагоди, що приїхала делєгація Кропивенського полку з полковником Джалалиєм, а 11-го окремо складала присягу “шляхта”, нефортунно вирвавшися з проєктом, щоб між нею розписані старі уряди польського права. В реєстрах записано 24 особи: старий Виговский з сином Данилом, Силуян Мужилівський ще з трьома свояками, Степан Михайлович Мазепа (батько гетьмана?), підписок гетьманської канцелярії Гунашевський, звісний як укладчик збірника, що заховав нам Пересторогу і ріжні инші нічим не визначні люде. Від гетьмана посли зажадали списку всіх “городів і міст котрими володіє він і військо Запорозьке”, щоб розписати куди і кому їхати з місії-приводити людність до присяги тим самим порядком, як се зроблено було в Переяславі. Гетьман таку розпись дав-разом 177 міст і містечок, і місія зайнялася виробленнєм маршрутів своїм членам, що мали не тільки заприсягти людність, але й зробити опись укріплень, артилерії й припасу для московського штабу. Очевидно у гетьмана і Виговського розпитувано про політичну ситуацію згідно з інструкціями присланими з Москви (я повернусь до них далі), і все се разом з звідомленнєм про закріпленнє України за Московським царством, і з повідомленнєм щодо нововизначених київських воєвод, що вони можуть іти до Київа, дня 11 (21) вислано цареві з стрілецьким головою Матвеевим. Від гетьмана пішло також повідомленнє-коротке і малозмістовне- про зложену присягу, з подякою за те, що цар вводив “одвічне бажаннє” Запорозького війська і прийняв його в підданство; про все инше мали бояре переказати цареві устно ²).