Другого дня, 28 н. с. серпня гетьман закликав Фомина на одпуск, і знов на обід по тім; з попередньою церемонією (тільки вже без асистенції Виговського) приїхав він до гетьмана, що стрів його так само як вчора; був при тім і писар. Вони розповіли Фомину останні вісти одержані з війська, від полковників що стоять під Білою Церквою: король і сенатори йдуть з-під Львова на Старий Константанів, з посполитим рушеннєм і наємним військом. Потім з канцелярії, “гдЂ дЂла дЂлают”, Виговський приніс два листи отримані з Корсуня від “браславського полковника Тимофія”, з листом від пограничного сотника Попівського з Озаринець на Поділлю, про польський наступ і перехід пяти польських полків за Дністер на волоський бік (мова мабуть про експедицію Кондрацкого на Волощину, згадану вище) 13). Гетьман просив Фомина відвезти сі листи цареві, як останні документи польського наступу-хоч у своїм змісті вони не мали нічого особливо трівожного. Потім обідали, а після обіда Виговський приніс гетьманові з канцелярії виготовлений і запечатаний військовою печаттю лист від гетьмана цареві. Гетьман прийнявши і поцілувавши передав Фомину для доручення цареві, ще раз запевнивши в своїм бажанню служити йому з усім військом. При тім поклонився “до землі” він і всі присутні. По сім провів Фомина до коня, а до дому його провожали: гетьманич Юрий, Виговський, гетьманський конюший, отаман Лаврін і четверо “дворян гетьманських”, і Фомин знов частував і дарив дарунками їx у себе: гетьманичеві й Виговськоиу дав “з запасних соболів” по дві пари, а конюшому, отаманові й дворянам по парі. А гетьман прислав з своїми людьми на двір до Фомина свої дарунки: коня і лук “ядринський” і грошима 25 єфимків (талярів), та для його людей 10 єфимків, і Фомин за сі дарунки гетьманові бив чолом.
Мав потім тайну розмову з Виговським-нагадав йому про нові турецькі листи до гетьмана, що Виговський обіцяв йому дати. Виговський сказав, що дійсно єсть лист від візиря і від сілістрійського баші, що мають для царя інтерес, але вони лишилися в Чигрині: їдучи з гетьманом, Виговському не можна було їх взяти з собою. Нехай Фомин лишиться ночувати в Суботові, а він, Виговський, в ночи поїде до Чигрина, потай гетьмана, ніби то в службових справах, і відти пришле Фомину ті листи з вірним чоловіком, з тим щоб цар потім їx повернув потайки, так щоб ні гетьман ні хто инший не знав. По сій розмові Виговський з гетьманичем поїхав до дому, а Фомин післав дарунки гетьманові з своїми людьми.
Потім, за годину до вечера прийшов ще раз отаман Лаврін з вістями: прийшли сьогодні до гетьмана Татари в поміч, кримські мурзи-перекопський мурза й инші, більше 300 чоловіка, а з ними Татар з 200 тисяч (все перебільшення!). Одні стали недалеко Суботова за Тясмином, инші пішли під Борок, де збирається гетьманське військо. Тільки що приїхав від тих Татар до Суботова під гетьманський двір Сакал-мурза з корогвою, і з ним Татар з 500 чоловіка-щоб гетьман зараз ішов з ними на Ляхів війною, бо їм коло Суботова нема чого стояти: нема поживи, нема що їсти, годуються тим, що ріжуть коней. Гетьман їх на двір до себе не пустив, переказав через Лавріна, аби вони не мали того йому за зле: тепер їх до себе гетьманові пустити неможна, він забавляється з гістьми, а ви йдіть до татарського війська і чекайте гетьмана; а він до війська поїде під Борок завтра, 19 серпня. Він, Лаврін, того мурзу з Татарами й провів. Гетьманське військо сьогодня 14), 18 серпня рушило і стоятиме під Білою Церквою, чи в иншому місці доки почує про прихід короля. А гетьман вийшовши з Суботова стоятиме в “городі Борку” три дні, щоб зібратися з усім військом, а гармати він виправив наперед себе.
Другого дня знов прийшов отаман Лаврін і сказав: “Прислав мене гетьман до тебе, щоб ти не виїздив, аж зайде до тебе гетьман, виїзжаючи з Суботова до війська, щоб поговорити в царських справах”. Фомин відповів, що він рад бачити гетьмана і буде його чекати. І дійсно того дня гетьман, вийшовши з свого двора слухав молебень в церкві Воскресення, а після молебня від церкви поїхав до господи Фомина. Перед гетьманом вели два звичайні коні під попонами, і їхали сурмачі, трублячи в сурми; за ним їхало зо сто козаків, і гетьманські люде на конях. Фомін стрів гетьмана при брамі і бив йому чолом, щоб заїхав у двір, але гетьман у двір не поїхав, а зліз з коня коло воріт і пішов у двір пішо. Був пяний. За ним всі козаки й його люде позлазили з коней і війшли у двір пішо. Війшовши у двір гетьман сів за столом на ґанку 15). Фомин просив його війти до сіней і до світлиці, і гетьман війшов. Помолившися до ікони, сів за стол і сказав: “От тепер я їду в службу. Заїхав до тебе попрощатися і сказати ось що. Був у мене мій козак Ілляш послом у турецького султана: султан в пімсту за те, що мій син Тимофій воював Волоську землю, посадив за таку обиду Ілляша, а сьогодні приїхав від сього посла Ілляша козак: він від Суботова в чотирьох милях, прислав сказати, що турецький султан відправив Ілляша до мене, бо почув, що бив чолом великому государеві й піддався йому в вічне підданство: побоявся щоб великий государ не післав свого війська з військом Запорізьким на його землю 16).
Фомин спитав, та правда, що йому оповідав Лаврін про Татар. Гетьман потвердив: Лаврін сказав правду. Татари прийшли в поміч і гетьман сього дня йде з ними до війська. Фомин спитав, скільки ж у нього буде війська? Гетьман відповів: “У мене против короля і панів-рад і Ляхів козацького війська в ріжних полках коло 70 тисяч, та кримських і ногайських Татар коло 20 тис.. Се ті, що стоять коло Білої Церкви. А я з Суботова, від тебе піду під Борок і тоді зберу решту козаків, піду під Білу Церкву, і всього мого козацького війська буде до 100 тисяч, окрім Татар”. І далі сказав: “Сьогодня прислав до мене вість, не доїздячи Суботова за три милі, гонець від кримського хана, що їде з листом від хана до мене: питає, чи їхати йому до Суботова? Я післав до нього свого козака, велів провести під Борок, бо я сам сьогодня туди їду. А з чим він приїхав, не знаю”.
Після сього гетьман почав говорити те що говорив в попередніх днях: повторив кілька разів з великим проханнєм і з слізми, щоб цар пожалував його і військо, прийняв під свою руку і негайно прислав своє військо против Ляхів. “Ми окрім царя нікому не бємо чолом і не піддаємось”-переказує його слова в своїй московській стилізації Фомин. “Знаємо певно, що війська у й. цар. вел. богато, нехай би для скорости велів іти своїм людям з поблизьких городів: з Путивля й инших, а вже що до великого війська-як його воля. Бо як мене з військом прийняти не зволить і військом на Ляхів не поможе, а Ляхи нас побють і кров проллється велика,-то будемо мати жаль на нього, що він нас не пожалував, в підданство не прийняв і помочи против неприятеля не подав”. А до того, мовляв, почав такі фантазії розводити: “Коли б тільки й. цар. вел. нас під свою руку схотів прийняти, то й кримський хан і мурзи будуть в підданстві й. цар. вел.: вони мені приятелі, мене послухають; тепер прийшов час, і приспіло щастє й цар. вел.; ті землі, що до нас ближчі теж будуть у нього в підданстві”. Просив Фомина, щоб усе те, що він отсе йому, в найбільшім секреті говорить, переказав цареві: при сім не було нікого, Виговський був в Чигрині, а гетьманські люде були осібно. По сій секретній розмові Фомин частував гетьмана і його козаків, і гетьман поїхав у військо-Фомин провожав його до воріт.
Того дня він одержав від Виговського обіцяні документи і дві записочки; там Виговський просив Фомина доповісти сьому довіреному канцеляристові Михайлові Ґунашевському, що відвозив йому сі документи, все те що Фомин не встиг йому виложити “совершенно”. Подаючи сі записки разом з документами Посольському приказові, Фомин пояснив, що ніяких “несовершенних діл” між ними не було, а сими словами Виговський нагадував Фоминові, щоб він через сього Ґунашевського передав йому обіцяні соболі-що Фомин і зробив.
На сім кінчиться се цікаве звідомленнє, яке кидає так багато світла і на обстанову гетьманського двору і на сучасну політичну ситуацію. Розуміється, читаючи його ми мусимо рахуватися і з московською “стилізацією”, і з ріжними непорозуміннями з боку Фомина, і з певними свідомими містифікаціями з козацької сторони (як той прихід 200 тис. Татар під Борок), незалежно від епізодів пяного патосу гетьмана, і ріжних його вихваток, якими він любив бентежити своїх гостей в розмовах. Але поза тим лишається все таки богато вповні реального і цінного.
