Місія Велінґа таким чином розбилася на справі приєднання до козацької України західніх земель до р. Висли, українських і білоруських, “де була грецька віра”.
Тому що Велінґ приїхав з Семигороду, козацький “канцлєр” й инша старшина могли підозрівати, я сказав би-мали підставу підозрівати, що се Ракоцій настроїв його так, що він став торгуватися у козаків за Галичину і Поділлє, що в даних обставинах-се було зовсім ясно-не мали ніякої вартости для шведського короля. Ними інтересувався Ракоцій, і з ним на пункті сих земель у козаків не все було ясно, як виявилося слідом. Відти підозріння, що Ракоцій тут щось інтриґує і звязав Карла, а ще більше Велінґа на пункті козацьких претензій на Західню Україну. Пізніше, після краху Ракоція; гетьман і писар се досить ясно дали зрозуміти Лілієкроні. Коли він добивався, щоб приступлено було до складання формального договору, вони відповідали, що наперед треба порозумітися з королем і з Ракоцієм в справі границь тих володінь, які вони хотіли одержати, і зазначали, що вони вважають свої інтереси нарушеними договором Карла з Ракоцієм. Даремно Лілієкрона старався їx розговорити, посилаючись на свою інструкцію,-гетьман і писар і инша старшина посилалися на реляції Антона, скаржилися на поведінку Ракоція і висловляли переконаннє, що в тім пункті він спирається на якусь конвенцію з шведським королем.-“Кн. Ракоцій договорився з в. кор. в-вом. на некористь поширення і укріплення їх свободи”, формулював Карлові їх позицію Лілієкрона 16). Се очевидно виявилось і в переговорах з Велінґом, в недовірю до його поведінки і бажанню провірити, чи єсть у нього се в інструкції, та він персонально працює для Ракоція. Чи при тім дійсно дійшло до такої різкої і не дуже правдоподібної сцени, що Велінґ подер королівську інструкцію на очах у Виговського, инша річ. Може бути що Лілієнкрона “різав” свого попередника. Але в кожнім разі довірє до Велінґа пропало, гетьман і писар не схотіли з ним трактувати.
Лист гетьмана, висланий з Велінґом до шведського короля, досі невідомий; маємо тільки лист до Ракоція, що мав Велінґ відвезти, вертаючи назад через Семигород; він має дату 26 с. с. січня (5 лютого)-се мабуть день відправи Велінґа. Гетьман згадує про принесеного Велінґом листа від Ракоція, з намовою війти в союз з шведським королем (як то зробив сам Ракоцій). Гетьман запевняє в своїй охоті до сього- се він засвідчив листом до короля, дорученим Велінґові. Тому що шведський король не передав через Велінґа конкретних умов договору, гетьман хоче в короткім часі вислати до короля своїх послів 17). Очевидно, що такий більше менше лист пішов і до короля.
В посольстві до Карла-Ґустава вислано Дорошенка, але і сим разом йому не пощастило. Виговський оповідав потім Бутурлину, що “козак Дорошенко”, післаний від гетьмана з листом до шведського короля, не міг проїхати, тому що Ляхи в ріжних місцях стояли в значній скількости (в скопЂ) і він вернувся з тим листом назад 18).
Тому що післанця названо по імени, я думаю, що се був не простий гонець, а повномочний посол-що се було те гетьманське посольство, пообіцяне королеві через Велінґа. Думаю, що воно було післане доволі скоро після від'їзду Велінґа, але не могло добитися до короля і вернулося з нічим.
Карло-Ґустав тим часом хвилювався не дістаючи від Велінґа ніяких відомостей про висліди його місії. Як довідуємося з його листу з 20 с. с. лютого 19), він 9 (19) післав Велінґові пригадку через Кеніґсберґ, копію другого дня через Семигород, а 2 н. с. березня пише йому знову наказ-не упускати нічого задля скоршого виконання даного доручення. “Коли у гетьмана Хмельницького і всього Запорізького війська се лежить на серці, щоб предківську віру, свободу і нову державу 20) від польських кривд не тільки під сю хвилю, але і в будуччині від усяких напасників захистити і становище держави своєї уліпшити і утвердити, нехай вони зрозуміють, що саме нинішній час придатний на се. В збройнім союзі з вами і з князем трансильванським вони можуть виступити з справедливою пімстою проти ворогів своїх, стільки разів віроломних, і відібрати їм всяку можливість шкодити на будуще. Щоб здійснити сей спасений плян, дуже важно, щоб ти використав усяку нагоду, аби усунути всякі розходження які існують між згаданим князем (Трансильванії) 21) і козаками і могли б зашкодити спільній справі, та вплинув на них, щоб вони мали на увазі свою користь в сій спільній справі. Бо коли вони (козаки) дадуть відвести себе від сеї спілки яким небудь обставинам: або звяжуться з Поляками, за порадою наших неприятелів 22)-так як Москалі в виленських умовах до того змагають, щоб їх кінець кінцем привести до послуху Полякам,-або вповні покоряться Москалям,-ти мусиш їм представити, як мало безпечности вони в тім можуть сподіватись для себе. Бо ж вони не можуть нічого доброго чекати від зближення (Москви з Польщею). Мати над собою паном сильного московського царя було б для них также небезпечно як і польського короля. Вони не можуть подбати про свої інтереси краще як захистивши свободу своєї держави за помічю зброї нашої і трансильванської, так щоб не мати якогось небезпечного пана над собою і не терпіти більше кривди в тих політичних і церковних справах, котрі вони собі поправили (буквально: назад собі вернули).
“Для сього вони повинні забезпечити себе не тільки від Поляків, але і від Москви, так щоб не треба було згодом берегтися з її сторони того самого (що козаки терпіли від Поляків). Тому се лежить в інтересах їх держави (Status), щоб московський цар мав обмежені сили (moeratis imperii viribus gaudeat) і не протягав своїх жадних рук далі, ніж то йому належить і добро сусідніх народів позволяє, а користувався своєю владою спокійно, не викликаючи їx невдоволення.
“Коли ж він і далі не перестане нас напастувати війною, гетьман Хмельницький повинен пошукати нагоди витолкувати йому, що йому треба добре обрахуватися з перспективами сеї війни, розпочатої ним (царем) без усякої справедливої причини, бо коли він буде її продовжувати, то може накликати на себе велику небезпеку, піднявши на себе ріжні народи”.
Далі наказує постаратись у гетьмана, коли козаки підтримують ще зносини з Татарами, щоб він вплинув на хана, аби той не воював Шведів в інтересах Польщі, а краще звернувся против Москви, як свого природженого ворога 23).
Чи зловили денебудь сі листи Велінґа, не відомо; але вертати назад до гетьмана по одержаній відправі він, розуміється, не мав чого, і по його повороті, не діждавшися козацького посольства, Карло-Ґустав вислав у квітні Данила, уже як свого аґента, з новим послом-своїм камергером Лілієкроною, особою більш поважною і певною ніж Велінґ.
Примітки
1) Виїхав від Ракоція 22. XII.-Trans. II c. 259.
2) Архив III. VI с. 375-6, підпис: Serenissimae maiestetis vestrae regiae amicus intimus obsequiisque paratus Bohdan Chmielnicki dux Cohor. Zaporovianae. Лист очевидно також попав в польські руки і був переданий Москві, бо опинився в актах Посольського Приказу. Мабуть се про нього оповідав гетьманові Бутурлин, що 17 лютого (с. с.) зловлено післанця шведського короля, що їхав від Хмельницького з його листом до короля на Слуцьк, i приведено його до литовського гетьмана Сопіги до Берестя-так Сопіга оповідав московському післанцеві. Акты Ю. З. Р. III. с. 572.
3) День його приїзду до Чигрина Кубаля виводить на 26 січня н. с. (с. 190) але мені здається, що приїхав він трохи скорше: 22-24-го.
4) Weil aber der Feldherr sehr privat und schlecht Iebet, auch in derselben Stuben da er Audience giebet, isset, schälflet und seine ganze Familie um sich leidet...
5) und wass zur Conservation ihres Statss gereichen könte.
6) Одначе листа з Ґаршовеном Велінґ мабуть таки передав-того самого, з 17 (27), що згадує на початку своєї реляції.
7) Очевидно помилка, не знати чи має бути 30 тис., так як стояло в інструкції (вище с. 1285) чи инша цифра.
