В своїм звідомленню Волков, пише, що під той час був у Ракоція посол козацький “суддя війська Запорізького” 12), з ним два товариші і третій писар; Ракоцій подарував послові оксамітну ферезею на соболях, а товаришам по 50 талярів; він “призивав князя на польське королівство”, так само посол польський-очевидно післанець Любомірского Станіславский; в однім і в другім випадку так їx посольство очевидно об'ясняли Ракоцієві люде. “Всі посли обіцяли воювати на царя з військом шведським, польським, венгерським, волоським і мунтянським”; козаки з Татарами нападуть з своєї сторони.
Оповідали Волкову, як поділили Польщу-що дістають Шведи і Прусія; Богуслав Радивил буде удільним князем на Підляшу. Але що дістануть козаки-нема мови.
Про се записує деякі балачки Штернбах в своїй реляції з Ракоцієвої кватири 28 січня. “З розмов з деякими радниками (Ракоція) я так зрозумів, що з огляду, що Хмельницький має одного сина, а Виговський і инші провідники (duces) не прагнуть влади. Хмельницьому треба дати частину Білоруси з титулом князя, полковникам певні маєтности в державі, а рядовому козацтву-його старі свободи” 13). “Не можу напевно твердити, додає він, що се плян князя, але ясно, що се не приватна гадка того що мені се говорив”. Про які небудь конкретні домагання козацькі він не міг довідатися. “Чи отець Даниїл мав який небудь мандат домагатися яких небудь земель, в. кор. в. дуже справедливо сумнівались, бо досі він не робив ніякої згадки про збільшеннє земель тих, якими він (очев. гетьман) заволодів, тільки-кажуть -домагався, щоб не було перешкод в користуванню старою свободою” 14). Натомісць чув таке оповіданнє про прощальний обід козацького посла, що відбувся “не так давно”. “Побачивши княгиню дуже засмучену, так до неї промовляв: “Не потрібуєш журитися від'їздом князя! ми його так попровадимо нашим військом, що хутко зможемо привитати тебе як королеву в самій Польщі, в королівській столиці!”
Про Хмельницького Штернбах чув від посла, що він зліг від тяжкої хвороби. Хан прислав до нього инше посольство-що розуміли очевидно як знак політичного наближення. Союз заключений з Ракоцієм не зменшив ні трохи бажання козаків війти в союз з Шведами, се свідчив посол через свого свояка і писаря, що бували у Штернбаха, і він набрав з розмов з ними такого переконання, що коли б Ракоцій недодержав союза з Шведами і війшов в згоду з Казимиром против Карла-Ґустава (як то дійсно Ракоцій потім пробував)-то козаки готові звернути свою зброю против самого Ракоція. Але союз їx з Москвою тріває далі-як то показує факт, що гетьман дав через московського посла свої листи до Ракоція-“коли се не припадково сталось, тому що саме тоді їхав” 15).
Мабуть з сим гетьманським посольством звязана нова “асекурація” Ракоція на випадок коли дістанеться на польське королівство (копія без дати, видана без пояснення її походження з гіпотетичним означеннєм, січень 1657 р.-що дійсно правдоподібне):
Ми Юрій Ракоцій і т. д. даємо знати для памяти-що хоч ми як князь Трансильванії вже зложили тверду і постійну конфедерацію з й. м. Б. Хм. і всім військом Зап., і на се обі сторони обмінялися певними дипльомами, але що з ласки божої і його таємного призначення, за поміччю вищезгаданого війська Запор. і його гетьмана та заповненої їx зброї маємо ми бути вибрані на трон польський, тому нашим словом княжим і вірою нашою християнською ассекуруємо вищеназваного гетьмана і всі шановні стани (vitezlo rendeket), що ми в сій новій гідности полишимо їх і потвердимо в усіх їх імунітетах, свободах і в володіннях (hataroknak birdolamiban), і наших підданих то заховувати примусимо. Згідно з договорами учиненими з Казимиром, королем польським і Польською республікою, або так як підчас нашої інавґурації (tempore inaugurationis nostrae) буде у нас умовлено з ними що до їх становища-з тим щоб вони нам і нашим наступникам згідно з вимогами кождочасного стану річей виявляли вірність, послух, а ми їм як і иншим приналежним нашої держави урочисто прирікаємо, силою сеї нашої асекурації нашу повну прихильність” 16).
Була ся асекурація переслана з Сам. Богдановичом гетьманові чи ні, вона в кожнім разі лишається дуже цікавим документом-ілюстрацією того, як уявляв собі Ракоцій ролю козаків в тій Польщі, котрою він мріяв правити.
Відправивши московського посла, Ракоцій рушив в похід через гори, стараючись поспіти на визначений ним термін до Стрия, але тут зайшли ті стихійні перешкоди, коротко згадані Кравсом, а більш мальовничо описані у Ґрондского, що був свідком і учасником сього походу. Спочатку впали великі дощі й вилили ріки, так що ледво можна було знайти місце для табору. Потім раптом впали великі сніги і потисли тяжкі морози. Дороги стали непрохідні. Але Ракоцій велів зігнати людей, платив війську за роботу при відкиданню снігів, і не вважаючи на такі, здавалось-непоборні перешкоди, на початок лютого наспів на границю Польщі. А ще перед тим, наперед себе післав зпочатку відділ війська під проводом Бакоша, аби зайняти гірські проходи і Стрий, як ключ до них, “на випадок коли б прийшлося чекати козаків”, а далі свого ментора Кеменія, придавши йому своїх польських прихильників Косаковского і Ґрондского-робити серед шляхти настрій на користь Ракоція, мовляв самими Поляками покликаного короля, протектора і спасителя Польщі від чужоземного завоювання і внутрішньої усобиці.
Листи до матери, писані з сього походу дають кілька цінних подробиць до загального образу даного сими мемуаристами. 21 січня Ракоцій пише з табору під Прислопом, описуючи тяжкий перехід через сей перевал.-“Не чоловік наш неприятель, але сам бог против нас! Несприятлива погода так знищила нашу транспортову худобу, що ледви одного (вола) можна знайти, який би міг потягнути якийсь тягар. Води вилилися через сі жахливі дощі, Секлери застрягли за Тисою... Не можемо описати, які клопоти маємо-бажали б уже скорше якоїсь почесної смерти. Боїмось, що коли якесь нещастє трапиться з Козаками (до приходу Ракоція), вони будуть думати, що ми се зробили навмисно (спізнились), і ми стратимо всяке довірє... Військо Бакошове стало під Бескидом, пана Кеменя рано виправляємо з тисячею драґонів, маючи на гадці три можливости: перша-коли Козацтво прийде і там не буде неприятеля, який міг би дати відсіч, Кемень з козаками звяжеться, а ми підем без армати-бо ми були змушені провіянт і армату пустити на Мукачівську дорогу. Коли Поляки будуть до нас прихилятись, він мусить підтримати їх прихильність. Третє-коли він стріне неприятеля такого, що на людське міркуваннє він міг би його перемогти, він мусів би вдарити на нього. Коли ж перехід покажеться неможливим, і Козацтво не прийде, відправимо військо до дому, піхоту й наємне військо розложимо на кватирі, а самі подамось до Ечеду і будемо чекати божої ласки і кращої погоди”, і т. д. 17).
Але всі труднощі перебуто, і 31 січня Ракоцій пише з Сколього, з Галицької границі: “Вчора ми прийшли до Сколього, не вважаючи на тяжку дорогу, й мирно здорові. Вози лишилися, вони прийдуть за нами, але що найменше тиждень ми не бачили нашого провіянту і утримувалися виключно з мукачівських припасів. Сьогодня йдемо звідси до Синевідська, завтра до Стрия і як дасть біг-сполучимося з козаками: вони дають нам знати, що за три-чотири дні прийдуть сюди. Панові Кеменію принесено відомість, що Чарнєцкий з 8 хоругвами хотів дати битву під Самбором, але з ним в битву не вступали, а з 500 німецької піхоти Остророґа знищено; 100 чоловіка з 2 корогвами й старшиною післано сюди. Під Перемишль на 8 лютого скликано шляхту. В Львівській околиці шляхта піддається, і в Перемиській землі богато зложило присягу, але чи додержать, біг зна. Тих що зберуться під Перемишлем ми з божою поміччю розгонимо, пошлемо туди наших людей з Стрия. Аби лише прийшли козаки, ми не будемо гаятися і потягнемо під Краків...” 18).
Так от, як бачимо, Кравс помиляється, представляючи, що козаки чекали Ракоція в Стрию-навпаки він чекав їх тут, щоб іти разом на Краків. Вони запізнилися-дуже правдоподібно, що їх затримала в дорозі відлига, як то представляє Кравс. В кожнім разі протягом яких двох тижнів Ракоцій був оден паном ситуації в Галичині і міг тут на власну руку уставляти відносини, так як собі бажав, цілком іґноруючи козаків і приготовляючи їм таке місце в майбутній Польщі, яке визначив їм Ян Казимир своїми договорами. З становища козацької політики се була непростима стратеґічна помилка-отсе опізненнє Ждановича до Галичини. Правда, що доля посміялася кінець кінцем з мрій Ракоція так само як і з їх плянів.
