На жаль, нічого понад такі подорожні одмітки не лишив нам Шебеші з своїх чигринських розмов. Мусимо звернутися до офіціяльних актів посольства та деяких побічних відомостей, щоб виробити собі деякі поняття про хід і зміст переговорів.
Перед усім в актах його маємо summam legationis, латинською мовою, з датою 26 липня: очевидно копія змісту посольства, поданого ним на переговорах з гетьманом. Вона складається з 4-х пунктів скомпонованих Шебеші почасти з основної, почасти з додаткової інструкції, одержаної від князя. Хоч зміст їх нічого нового не дав понад те, що ми в тих інструкціях прочитали, про те інтересно бачити, що становило тему переговорів:
“1. Як з самого початку князь 9) відмовляв від проливання християнської крови і радив вашим вельможностям замиритися з Поляками на добрих умовах, так і тепер бажав би сього, аби тільки се могло статися з користю для Москви, з котрою у вельможностей ваших союз, без шкоди для Шведів, з котрими у нас приязнь 10), і без реліґійних репресій, котрими князь смутиться однаково з вашими вельможностями.
2. Тому що кожній війні кінець згода, князь бажає, щоб ся згода сталася за його посередництвом-коли нарешті вельм. ваші її собі забажаєте.
3. Хоча приязнь між князем і в. вельм. з того часу як відновилася, з обох сторін заховувалася, але щоб вона була з обох сторін певна і був формальний союз між князем і вельм. в., бажає князь, аби вельможн. ваші забезпечили її дипльомом вашим, з присягою пана гетьмана, полковників і старшин. “Форма” (текст) асекурації і присяги у мене в руках. З свого боку князь-пан мій-як тільки ви пришлете до нього своїх послів, дасть свій дипльом або асекураційний лист і забезпечить в. вельможностям, що буде заховувати приязнь і прихильність до в. вельм.
4. Коли Поляки, прийшовши до сили 11), стали б утискати громадян що не підлягають папі, себто лютеран або євангеликів та инших, яких папісти звуть дісідентами,-чи в. вельм. не мали б охоти таких громадян боронити і захищати і своєю зброєю від Поляків-папистів?” 12).
“Форма дипльому” подана гетьманові така: “Ми Б. Хм., найвищий гетьман, полковники і т. д. іменем нашим і всіх Козаків Запорізьких даємо знати всім: бачивши безсумнівні докази щирої приязни до нас князя Ю. Ракоція (титул), ми запевняємо (assecuramus) його вірою нашою християнською, що ми ніколи ні з якого приводу, ні за чиїм будь наказом або жаданнєм не будемо неприятелями ні самому князеві, ні його наступникам, ні його державі і підвласним народам, ані його сусідам-союзникам, а саме мешканцям і воєводам обох Волошин: Молдавії й Валахії-доки вони непохитно заховуватимуть приязнь і союз заключений з князем. Не підіймемо зброї ні за плату, ні за яким небудь иншим приводом, безпосереднє чи посереднє, ні помочи не дамо, ні вояків наймати чи набирати не дозволимо, ні переходу через землі наші не попустимо неприятелям їх, коли такі покажуться. На їx шкоду ніяких кореспонденцій, договорів ні змов (collusiones) не будемо чинити, навпаки-коли такі до відомости нашої дійдуть, ми завчасу дамо їм знати. У всім щиру приязнь і вірність договорам з князем і його наступниками, з його підданими і союзниками свято заховаємо і подбаємо про захованнє нашими підданими” 13).
Не маємо сеї асекурації так як вона була підписана гетьманом і старшиною; але судячи з того що з сього приводу діскусії не чути, і асекурація Ракоція обертається приблизно в таких же межах, можна думати, що текст запропонований Ракоцієм був українською стороною прийнятий. Але він непотрібно викликав питання що до процедури потвердження-що з української сторони союз буде потверджений і грамотою і присягою-не тільки гетьмана, але і старшини, а з сторони Ракоція тільки його “асекурацією”, і т. под. Гетьман з старшиною рішучо повстали против такої нерівности, домагалися, щоб обидві сторони трактувались однаково, і на сім ґрунті потім вийшли непорозуміння й жалі. Призначили зараз же послів-генер. осавула Івана Ковалевського й Івана Грушу-шляхтича польської едукації,-що з тої причини попав у дневнику Шебеші в Поляки. В листі до Ракоція переданім з ними-писанім дуже пишним, але не дуже зрозумілим і ясним латинським стилем, гетьман висловляв велике вдоволеннє, своє і “всього Російського світу” (universo Russiano orbi) з посольства Шебеші, підчеркував свої старання як найкраще його прийняти, і свої надії, що дотеперішні відносини з Ракоціем тепер уже скоро принесуть “найкращі овочи приязни”, і т. д. 14)
В “суммі лєґації”, що мала служити відповіддю на “сумму лєґації” Шебеші і призначалась на те щоб бути дорученою Ракоцієві 15), на 4 пункти Шебеші давались такі відповіди, теж у 4-х пунктах:
“1. З приводу того, що світл. князь Трансильванії жалує тепер, як і раніше сим жалем поводився що до проливання християнської крови, то се відомо всьому світові і всіми устами проголошено, що з нашої сторони не було Полякам зроблено ніяких зачіпок ані дано ніяких причин до ворожнечі й кровопролиття. Ми як перед тим було вірно піддані королям польським і непорушно заховували присягу їм, так і тепер готові її заховувати. Але Поляки зважилися поґвалтувати найдавніші наші свободи, кілька разів пролили невинну кров християнську в землях українських 16), церкви наші позабирали в багатьох місцях і віддали уніятам, а нарешті й зовсім віру нашу викорінити задумали й забажали. Тому ми в нічім неповинні і свобідні від якої небудь вини, бога в поміч покликавши, стали в обороні нашої святої віри і предківських привилеїв. Такщо богові навищому і всьому світові явно, що все що сталося не з нашої вини і причини сталося.
“Але що світл. князь бажає згоди, то і ми її не відмовляємось-аби тільки вона була не без користи цар. величеству і без шкоди для шведської сторони. Що до цар. вел.-Поляки мають з ними війти в договір 10 серпня в Вильні, і ми уважно чекаємо результатів сеї комбінації. А що до того щоб не було шкоди шведському королеві- мабуть сам світл. король шведський посвідчить, як і тепер те має переконаннє, що з нашої сторони він не має і не терпить ніяких кривд і ми йому не бажаємо ніякого лиха, і самі (від нього) нічого лихого не мали. Тільки ж бачивши власними очима польські лукавства-як вони підіймають ріжні народи на загибіль нашу, мусіли ми піддатись під опіку цар. величества і цілковито йому віддатись.
2. Се правда непохитна, що кождої війни не инший край, межа і кінець як згода і мир. Коли б він мусів статись між нами і Поляками, нехай світл. князь буде посередником. Але військо Запорізьке і ясновельм. пан гетьман 17) з ним разом держать в памяти, що Поляки вже не раз згоду, навіть присягою затверджену, порушували й руйнували, і ніколи не поводилися щиро з ясновельм. гетьманом і військом Запорізьким, навпаки-вимишляють ріжні способи на наше знищеннє, міста українські до щенту кілька разів нищили й руйнували. Як з такими невірними людьми можна становити згоду? Яснов. п. гетьман завсіди бажав і тепер бажає мати з свого боку посередником світл. князя; та коли ті (Поляки) не сприяють згоді й єднанню 18)- трудна справа. Але як вони захочуть замирення без усякого лицемірства, ми без сумніву запросимо світл. князя бути арбітром і посередником з нашої сторони.
3. Як з першого року розпочатої (з Поляками) війни ми засвідчили світл. князеві нашу приязнь, так непорушно дотримували її всі сі роки, і тепер готові заховувати її в попереднім стані, на старих основах. Але треба просити світл. князя, щоб він памятаючи таку щиру нашу прихильність, для певнішого захованяя сеї приязни зволив зложити присягу в присутности названих послів наших, за спеціяльною формою, котру ми передаємо через послів, виражену письмом. Ми ж істою клятвою і щирим сумліннєм обовязались перед послами світл. князя, що тут у нас тепер пробувають 19), що як тільки світл. князь вчинить присягу перед делєґованими нами особами, так ми також-як тільки світл. князь пришле назад своїх послів-не відмовимось і не виречимось зложити таку саму присягу в їх присутности, за формою яка нам буде дана від світл. князя. Сим же разом, за ріжними заняттями і справами дорученими нам від цар. вел., ми не мали змоги, в таких трудних обставинах скликати полковників і всю старшину війська Запорізького 20) і негайно вчинити присягу.
