Підкоморій Якуб Кунцевич при тім пояснив боярам, що шведська залога чинила кривди слуцьким міщанам, тому Богуслав Радивил вислав її з Слуцька і написав до Хмельницького, щоб він прийняв на себе охорону Слуцька й инших маєтностей Радивилів, і Хмельницькій прислав свою залогу.
Бояре зацікавились сим оповіданнєм і післали на звіди до Слуцька свого чоловіка з листом до Яненка. Післанець 11 (21) вересня повернувсь і розповів, що козаків у Слуцьку нема, а тільки “Німці”; його звели до шведського коменданта, одночасно був у того ж коменданта післанець від Хмельницького, сотник Ісай,-з чим він приїздив, післанець не міг довідатися. Комендант показував Ісаєві привезеного тим післанцем листа до Яненка-бо ніяких козаків ні Яненка нема. Ісай просив команданта, щоб він того московського післанця пустив не затримуючи, і дав післанцеві півзолотого на страву. Але його затримали на кілька день під арештом і пустили після того як поїхав той Ісай 7).
Зістається неясним, чи дійсно так були безпідставні оповідання купця Мартина, як виходило б з донесень московського післанця. Я думав, що оповідання сього Мартина, потвержені Кунцевичем, мабуть не видумки. В кожнім разі про козацький протекторат над Слуцьким князівством говорилось тоді богато; польний гетьман литовський Ґонсєвский в грудні (12 с. с.) оповідав Матвееву-що приїздив від царя схиляти його аби на соймі підтримував кандидатуру царя на польське королівство: “Гетьман Б. Хм. посилає до Слуцька урядникові Б. Радивила-велить йому називати Слуцьк своїм гетьманським-аби його ніхто не нищив; і пересилки від Б. Хм. безнастанно ідуть на Слуцьк-посилає тудою до шведського короля, кажуть, що їздить від Хмельницького чернець” 8).
Нарешті ще оден документ, цілком безсумнівний-се клопотаннє гетьмана перед царем за Янушеву вдову, сестру його невістки, за її маєтности в Виленськім воєводстві, що попали в московські руки й були роздані ріжним литовським панам, що поклонилися цареві. В березні 1657 р. він передав з В. Кикиним таку “чолобитню”: “Милосердна вдача в. ц. в. явна всьому світові, і я знаю, що хто лише під ноги милосердя в. в. припадає, тільки задоволений щедротою в. в. відходить. В сім і я і всі ми, вірні й зичливі слуги в. в., нераз переконалися, бо за кого тільки заступний і чолобитний лист до в. в. писали, завсіди не зачинені знаходили двері милосердя в. ц. в. Тому певні, що і сею чолобитною грамотою нашою знайдемо у в. ц. в. незачинені двері. Бо хто ж після бога може бути найвищим заступником сиротам і вдовам в государствах в. ц. в. як не ви-єдиний під сонцем православний государ і цар? Тому і ту зруйновану вдову княгиню Радивилову зволь в. ц. в. прийняти під милостиві свої государські крила-памятаючи службу її батька, колишнього воєводи Молдавської землі Василя, і своїми грамотами зволь привернути її маєтности, недавно випрошені у в. ц. в. маршалком литовським п. Завишею: Орлє, Заблудів, Любеч, Кейдани (і т.д.), а також королівщини: Бистрицю, Сейни (й т. ин.). А крім того благаємо й просимо в. ц. в. післати указа до своїх виленських воєводів, щоб вони вищеназвані маєтности віддали в володіннє тій зруйнованій вдові. Біг милосердний нагородить ту щедроту в. ц. в. довголітнім і щасливим панованнєм і побідою над ворогами-котрої ми в. ц. в. щиро бажаємо на всіх неприятелів” 9).
Примітки
1) Малороссийского приказу ст. 5831/20 л. 60-лист Гуляницькому, з помітою: “А к переясловскому полковнику к Павлу Тетере гдрева грамота послана такова ж слово в слово, какова послана к полковнику к Григорею Гуляницкому с Василем Бopoдa(в)чeнкoм”. І друга: “ПриЂзд ко гдрю Запорожских Черкасъ”. В грамоті Нечаєві того ж 12 (22), з приводу його жалів на Богданова: “По нашему ц. в-ва указу посланы наши ц.в. д†грамоты с посланцы твоими: с Василем Бородавченком с товарищи, одна к нЂжинскому полковнику к Гр. Гуляницкому, а другая грамота к переяславскому полковнику к Павлу Тетере- и ты б тЂ наши грамоты взяв у них і послал тотчас к полковникам к Гр. Гул. і к П. Тет. с нарочными посланцы”-тамже л. 55.
2) Білгород. ст. ст. 386 л. 249-251, одписка без дат, одинока повна дата- що Стефанович має виїхати з Київа до гетьмана 2 квітня ст. ст., а приїхав до Київа очевидно десь скоро по 20-ім, себто в перших днях травня н. с.
3) Архив ЮЗР. III. VI с. 190, одинока подробиця, що може ближче орієнтувати в часі написання сього звідомлення, се згадка, що Ракоцій зложив уже присягу на союз-Се можна було сказати Шебеші після посольства; коли Стефанович, приїхавши до Чигрина, скажім, при кінці травня, говорив з гетьманом в початках червня, він міг щось таке почути від гетьмана з деяким прибільшеннєм. Коли ж думати, що мова про присягу Ракоція в вересні, тоді треба прийняти, що повернувши з своєї весняної подорожі до гетьмана, Стефанович був знову висланий до нього в тій же справі літом, і звідомленнє писане з сеї літньої подорожі, бо з тексту не видно, щоб Стефанович тоді довго просидів в Чигрині.
4) qiud ad ipsas praesiari (praestare?) velit, місце зіпсоване, перекладаю на здогад.
5) Білгород. ст. 386 л. 367.
6) Тамже л. 783, без дати-але результатом сеї одписки було поясненнє царського уряду з 17 грудня, що з огляду на перемирє з Польщею транспортів стримувати не треба, і гетьманові про се не писати-тамже с. 685.
7) Книги польського двору москов. польського фонду, кн. 88 л. 547-9 і 598-9 (звідомленнє місії Одоєвского).
8) Тамже кн. 90 л. 57.
9) Акты ЮЗР. III. с. 599 (лєґенда невірна), дата: в Чигрині 13 марта.
ПРОТЕКТОРАТ НЕЧАЯ НАД ШЛЯХТОЮ НОВГОРОДСЬКОГО ВОЄВОДСТВА, ОБСАДЖЕННЄ БУЗЬКОЇ І ДНІПРОВСЬКОЇ ДОРОГИ ДЛЯ СТИКУ З ПРУСІЄЮ Й ШВЕЦІЄЮ, УНІВЕРСАЛИ ГЕТЬМАНА ДО ЗАХ.-УКР. ЛЮДНОСТИ З НАГОДИ ЕКСПЕДИЦІЇ ЖДАНОВИЧА 31 ГРУДНЯ, “СТАРОБИХІВСЬКИЙ ПОРТ”- ГЕТЬМАНСЬКИЙ УНІВЕРСАЛ 15 БЕРЕЗНЯ. КОЗАЦЬКІ ПОРАДИ БІЛОРУСЬКІЙ ШЛЯХТІ НЕ ТРИМАТИСЯ ЦАРЯ, А ПІДДАВАТИСЬ ГЕТЬМАНОВІ, СПРАВИ КОТЛА І ДЕРИГЛАЗА.
Тепер от цікаво одмітити, що по тім як гетьман прийняв під свій протекторат Слуцьке князівство, Козаччина-може й не без порозуміння з Радивилами, в інтересах забезпечення їх володінь від Московських претензій, стала охоплювати їх з півночи своїми займанщинами. Початок положив ще Золотаренко, з порічь Сожи й Дніпра силкуючися поширити своє володіннє в поріччях Березини і Свислочи. Тепер, літом 1656 р. очевидно не припадково чуємо скарги про козацьке бушуваннє в Борисівськім повіті, на середній Березині, і в Минскім повіті-на горішній Птичи. А з кінцем року піднялася буча з приводу козацької експанзії в Новгородськім воєводстві, в безпосереднім сусідстві Копиля і Несвижа. Нечай, що правда заявляв, що він і козаки тут ні причім і бється між собою сама шляхта називаючи себе його козаками. Але в самих тих писаннях, котрі він мусів видавати на домаганнє польської шляхти (правдоподібно підтриманої в своїх претензіях також і московською адміністрацією- з огляду на перемирє), знайдемо доволі ясні вказівки, що Козаччина в дійсности не була непричетною до сього руху. Так на Різдво депутація новгородської шляхти добула від Нечая такі два документи, вписані до книг ґродських Новгородського воєводства 1):
“Іван Нечай, полковник є. ц. в-ва войска Запорозкого, всим в-обец, а особъливе паном сотникомъ, осауломъ, атаманомъ и всему товарыству в пулъку моєм знайдуючым ся до ведомости доношу, ижъ зашла 2) овъде скарга од их млстей панов обывателей воєводства Новгородского, же разные своволники под тытулом войска Запорозкого а пулку моєго купы своволныє за Немном на розных местъцах збирают и незносные крывды людям невинънымъ чинятъ-через которыхъ сваволников войско Запорозкоє великую неславу поноситъ. Зачым з владзы ураду моєго даю моц и позваляю таковых сваволников яко непрыятелев зносит(ь), а людей пулку моєго упоминаю и под срокгим каранєм розказую, абы нихъто не важылъ ся наймнейшоє крывды чынит(ь) ихъ млстям паном обывателем воєводства Новгородского, под срокгимъ на горле войсковым каранєм. А для лепъшоє важъности тотъ мой универсал выдалем,-писан у Чаусахъ дня двадцат четвертого декабря року 1656”.
