На жаль до нас тільки з третіх рук, в обстанові не дуже то певній долетіли відомости про наради, які відбувались у гетьмана в осени сього року в звязку з сею трівожною ситуацією. В жовтні воєводу київського Андр. Бутурлина затрівожила відомість, що у гетьмана відбулася велика рада, “сойм з полковниками і всею старшиною” ¹), як він висловився, доносячи цареві, і після того сойму гетьман велів бути готовими усім полковникам і сотникам. Бутурлин всяко старався щось розвідати про той “сойм”, але ніхто йому не хотів нічого сказати, тільки київський наказний полковник Василь Дворецький, що заступав Яненка-Хмельницького, “за большою клятвою” розповів дещо, запевнюючи собі московську ласку. На запитання воєводи, “наєдинЂ тайнымъ обычаем”, “не чаєтъ ли въ гетьманЂ и писарЂ какіе шатости, и нЂтъ ли у у нихъ какихъ дурныхъ умысловъ, и о чемъ у него былъ сеймъ, и для чего всему войску велЂлъ быти готовымъ”, сказав він:

“Боїться гетьман царського гніву, і дуже трівожиться за своїх післанців, післаних від козаків на комісію: досі не вернулись вони, і так думають, що їx затримано, а котрі козаки приїздили (з Вильна чи з Білоруси), кажуть, що їx розіслано (до вязниць). З того вони (гетьман і військо) міркують, що цар на них гнівається,- думають, що він їх велів віддати назад польському королеві, і воювати їх. Гетьман і писар з того трівожаться поготів, і боячись такого, гетьман посилав своїх послів до Ракоція венгерського, до господаря молдавського і до мунтянського і до кримського хана, намовляючи до союзу. З тих усіх країв були у гетьмана посли і зложили з ним договір: коли хто небудь на нього буде наступати, всім йому помагати і всім разом триматись — на тім зложили між собою присягу і обмінялися листами”. (На взірець тих листів Дворецький передав Бутурлину український переклад договірної записи Ракоція з 7 вересня).

Потім, 12 н. с. листопада батько Виговського Остафій, приїхавши з Гоголева до Київа, загостив до Бутурлина і “гораздо напившися” розповів дещо на ту ж тему “Гетьман і писар бояться царського гніву і дуже трівожаться, щоб не заволоділи ними Ляхи по давньому. В тій справі зібрали сойм, і на соймі всі полковники, осавули і сотники зложили присягу: “хто б на них не наступив, всім за одно против того стояти. Тим що у царя з польським королем тепер порозуміннє, гетьман, писар і все військо Запорізьке дуже незадоволені (“добрЂ оскорбляются”) і Поляків бояться: кажуть, що їм вірити не можна — хоч і помиряться, присяги не додержать” ²).

Правдоподібно, головною темою сих нарад, що дійсно могли відбутися при кінці вересня, була апробата нової ліґи України і Семигороду з його союзниками: господарем молдавським і мунтянським; в сій лізі мав бути також шведський король з своїми союзниками-бранденбурзьким курфирстом і литовськими дісидентами. Трівожні відомости з виленської комісії мали послужити оправданнєм формовання нової ліґи, котра мала обстати за військом Запорізьким против якого небудь наступу.- Хочби навіть то було московське військо, коли царський уряд дійсно, згідно з польськими побажаннями, взяв би на себе обовязок посередничати між Річпосполитою і козацьким військом і в потребі — оружною силою, чи її загрозою став би приводити козаків до “послушенства” королеві.

Виленські переговори розуміється до того не привели. Польські дєлєґати не допускали елєкції царя инакше як під умовою, що він поверне Польщі Україну і Білорусь (особливо Білорусь), а цар не хотів купувати елєкції за таку дорогу ціну. Офіційний керівник польської дипльоматії був противником союзу з Москвою, стояв за замиреннє з Швецією. Одна і друга сторона не хотіли йти на рішучі уступки і за краще вважали пустити справу в проволоку, в надії, що за той час удасться побороти головного неприятеля — Шведа, з котрим прагнули замиритися одні й другі. Замирившися з Шведом сподівалися мати кращі шанси в трактатах з Польщею. Тому замість договору скінчилось на перемирю, прийнятому в перших днях листопаду: розвязаннє питання відложено на сойм, а до того часу припинялися всякі воєнні операції між польською і московською стороною, включаючи в то і військо Запорізьке (спеціяльно згадано Ст. Бихів, що мав бути звільнений від воєнних операцій). Тимчасом обидві сторони мали спільно воювати шведського короля і його союзника — князя бранденбурзького, вільно перепускати через окуповані місця війська для операцій против них, і в сепаратні договори з ними не входити ³).

Царським воєводам і Хмельницькому московське посольство вислало зараз же повідомленнє про замиреннє і припиненнє воєнних операцій. Правдоподібно, се повідомленнє було вислане до гетьмана з козацькими послами, але крім нього вони привезли до Чигрина і те також, що одержали з польської сторони. Се був польський проєкт договору: він був відкинений московською стороною, як московський-польською ⁴), але без сумніву був прийнятий до повної уваги українським урядом, однаково-чи посли його привезли як проєкт, чи як затверджений текст тайного договору Москви з Польщею (се теж зовсім не виключене!). Тому я вважаю потрібним навести все важніше з нього і з реляції польської делєґації, мабуть також привезеної козацьким посольством-бо се пояснить нам вражіння і настрої козацької старшини, коли вона обговорювала сі результати виленської комісії.

Сі тексти одержав потім в Чигрині, в місяці січні московський посол Абрам Лопухин, не відомо від кого.

Почнемо від заголовку, він цікавий: “Статьи с Москвою поста(но)вленные, а потом до пришлого сойму-будет покажетца РЂчипосполитой (коли Річпосполита буде вважати то за потрібне) на совершенье (затвержденнє) отложеные”.

Перші пункти трактують справу вибору царя польським королем “на тім же будучім соймі”, з тим щоб се не перешкоджало спокійному пануванню нинішнього короля до його смерти, і цар до справ Річипосполитої за його життя не втручався, аж доки по його смерти, на конвокації зложить присягу на pacta conventa, і потім буде коронований.

Пункти 4,6 і 7 присвячені реліґії. Перший з'обовязує царя тримати “віру святу католицьку в її свободах і розмноженню”, а права і вільности грецького закону “по звичаю”; другий-що відповідає домаганню скасованню унії в московськім проєкти постановляє, що після елєкції московського царя “оба монархи” порадившися з “своїми духовними”, приложать пильне стараннє, щоб привести до давньої згоди, яка цвіла в церкві божій за апостолів і ними була лишена наступниками, себто до поєднання церков в тім роді як се плянувалося ще за Петра Могили.

Пункти 9 і 10 дають два варіянти або концепти “про Україну” ⁵).

“Україна як член Річипосполитої нашої хоч під сі часи, попавши в замішаннє через козаків, піддалася під пануваннє царя, і він (цар) прийняв (козаків) під свою протекцію ⁶), але як з віків приналежна провінція не має бути одірвана від Річипосполитої при такім ⁷) звязку Корони Польської і в. кн. Литовського з панством Московським через елєкцію царя на королівство. Цар й. м. після елєкції, в першім же році по своїм виборі, порозумівшися з королем й. м., зложить комісію для заспокоєння гетьмана запорізького і всіх козаків в їх претензіях, та задоволення їх. Комісари короля й. м. і царя-як вибраного короля, з'їдуться на ту комісію з гетьманом і з козаками і залагодять і замирять все, що досі давало труднощі ⁸),-хоч би прийшлось їм визначити певний уділ з огляду на зачіпки ⁹). Король і Річпосполита навіки пробачать їм і потомкам їх всі попередні провини і ніяк не будуть мститися, а навпаки приймуть до ласки своєї,-заховають при правах, привілеях і вільностях, і до ще більших допустять, оскільки се буде слушно, та забезпечать їх найґрунтовніше. А протектором постанов тих буде цар-щоб їх з ніякої сторони не нарушали. Поки ж здійсниться та комісія, обивателям Корони і в. кн. Литовського має бути вільний поворот до маєтностей своїх і безпечне мешканнє в домах своїх між козаками по ріжних воєводствах. Козаки ж запорізькі щоб не тільки не робили випадів за лінію визначену Білоцерківськими пактами і в Короні та в. кн. Литовськім не чинили ніяких зачіпок і утисків, але були готові на воєнну послугу як цареві так і Річипосполитій против кожного неприятеля, де того спільна потреба буде вимагати.