Одержавши сю одписку воєводи, і переслану ним реляцію капитана, московський уряд дуже нею схвильовався, і того ж дня 5 н. с. квітня, щоб ще застати Лопухина і Кузьмина у гетьмана, пустив їм спішного листа такого змісту: “Одержавши сього листа (очевидно з одпискою смоленського воєводи і звідомленнєм капитана, що опинились через се в актах посольства Лопухина), як будете говорити у гетьмана Б. Хм. про наші справи, розвідайте і розгляньтеся всякими способами, чи вірний нам гетьман і полковники, чи нема в нім і в війську Запорозькому якоїсь непевности, і коли єсть-то з чого вона пішла: з якоїсь причини чи з чиєїсь прелестної посилки. А що довідаєтеся, напишіть то нам зараз нашвидку, з тимже післанцем, що приїде з сею нашою грамотою, і велить йому їхати в день і в ночи. В “разговорах” з гетьманом доручається розповісти йому все те що доніс Репнин, при чім інтересне освітленнє дане сьому матеріялові урядом: Нечай нічого не зробив, чого від нього домагався В. Репнин,-а напившися пяний говорив ріжні непристойні слова-нібито від наших царських людей Черкасам чиняться обиди і убийства (зачеркнено: і побито Черкас нібито з тисячу чоловіка). Се він видумує “на ссору”, з усього його діла видно, що він Лях, а не благочестивий християнин. Говорив з погрозою: “Добре було б огонь гасити, поки полумя не розпалається, а від одного пропаде тьма тисяч”. На могилівського стольника відгрожувався великою бідою. (Зачеркн. “і того смоленського післанця сотники, що були з Нечаєм, примушували пити за здоровє нашого неприятеля, польського короля, і лаяли його”, післанця себто). Нехайби гетьман того полковника і сотників (зачерк.: що в його полку, за таке їx лихе воровство велів скарати смертю без милосердя, аби від таких ворів і мятежників не сталося якогось лиха) велів перемінити і ніякого уряду займати їм не давав, а за “ссорные рЂчи” поступив з ними згідно з військовим правом, що йому належить” 4).
Не встигли вислати сього наказу з супровідним листом до путивльського воєводи, що переслав його Лопухину “тотчас наскоро, с рЂзвым гонцом”, як другого дня 6 н. с. квітня наспіла инша серія скарг могилівського воєводи, вислана перед тим, але десь затримана в дорозі. 11 (21) березня він доносив, що того дня одержав він відомість від звісного вже нам капитана Мещеринова з Гір і Гірок, що туди 8 (18) березня прийшов з Чаусів сотник Чеовський (!), з сотнею козаків, і до них стали приставати охочі люде з міщан і селян, і разом з ними вони селян грабують і уїзд руйнують, так що міщане і селяне тікають, а на 14 (24) чекають приїзду до Гір самого Нечая.
15 (25) березня приведено до Смоленська двох чоловіка “шишів” (бандитів або розвідчиків), захоплених в с. Зверовичах. Було їх всіх до 300, вони забрали в селі збіже і майно, і пішли до Чаусів, а сих трьох з них зверовицький війт з селянами зловив, з усею волостю пустившися за ними наздогін, і відставив до уряду. На допиті сі бранці сказали, що вони козаки Нечаєвого полку з Чаусів, післав їх Нечай 300 чоловіка: 100 кінних і 200 піших з сотником Жуковським на села по збіже, а майна ніякого брати у селян не велів, і вони тільки годувались (“кормились”), а селян не грабували. Тільки в дорозі сотник Жуковський з своєю сотнею пограбували якогось московського чоловіка, взяли коня, а чи брали якісь річи, того не знають. Потім Жуковський пішов під Мстиславль, а в суботу 15 (25) березня Нечай велів йому бути в Чаусах.
Тогож 15 (25) одержано в Смоленську нового рапорта від Мещеринова: 14 (24) з'явився той же Жуковський в Горах і Горках, з нововисланими козаками, вони розбивають по дорогах, бють і грабують міщан і селян, так що вони розбігаються.
16 (26) привезено до Смоленська побитих салдатів з Шкловської волости: вони проважали арештантів зо Шклова до Смоленська, але на дорозі по сей бік Зверович наїхали на них козаки, трох салдатів забили, двох тяжко порубали, а шість невідомо де пропали. Супроти того воєвода вислав до сих загрожених місць, для охорони людности, роту салдатів і сотню тамбовських козаків, наказавши старшині з свого боку козаків не зачіпати і до бою приводу не давати 7).
З сього приводу другого дня, 7 н. с. квітня спішно вислало другого наказа Лопухину і Кузьмину; маючи його в чернетці, з поправками самого Алмаза Іванова, першого з думних дяків, можемо добре уявити собі рефлекси сих вістей в урядових кругах і їх ніякову позицію супроти гетьмана (я тому подаю його текст з зазначеннєм цікавих поправок і з покороченнєм нецінної фразеології. “Як почнете говорити з Б. Хм. в наших справах (зачеркн.: гетьман почне, натомісць надписано в горі) і помітите в гетьмані Б. Хм. (зачрк. і в Черкасах) якісь шатости, і він почне говорити вам задорні річи: мовляв писав йому полковник І. Нечай 9), що від наших людей чиняться обиди і смертні убійства, з городів їх висилають, і таких прикростей їм терпіти не можна,-то ви розговорюйте 10) гетьмана всякими способами. Нехай спамятає православну християнську віру 11), свою обіцянку і клятву (зач.: за непорочною Христовою заповіддю) і нашу государську превелику ласку; нехай стоїть при своїй обіцянці твердо, як почав нам служити вірно, так і далі того нехай тримається. А на смутні, воровські писання і слова нехай не піддається, і не вірить. Відмовляйте його від шатости всякими способами 12). Бо за полк. Нечаєм виявилось богато воровства, як то було написано в наказі вам, а потім і в грамоті нашій 13), і се він закриваючи своє воровство пише вигадки на наших людей 14).
Далі розповідається зміст одержаного 26 березня від Б. Репнина листа Нечая, де він скаржиться, що богато козаків побито і пограблено і пропало без вісти, і подає реєстр таких безвістних-очевидно складаючи се на московських людей. З сього приводу Лопухину доручається звернути увагу гетьмана, що в самім же реєстрі Нечая значиться, що сі козаки пропали в під'їздах під Ст. Бихів, під Слуцьк та инші неприятельські городи, инші їздили по здобич і провіянт, вони могли зникнути від польських чи шведських людей, “нема на кім того питати”. Царські люде козаків не чіпали, одначе для певности, з огляду на сей Нечаїв лист, цар вислав певного дворянина, щоб розслідити сю справу, і коли дійсно виявиться, що царські люде робили щось лихе козакам, вони понесуть відповідну кару. Але з свого боку Лопухин повинен вирецитувати гетьманові всі ті козацькі ексцеси описані в останніх донесеннях Репнина: наїзд на Зверовичі, вчинки сотника Жуковського і т. д. Нехай гетьман велить зараз же вивести козаків з Могилівщини до решти, а Нечая укарає за військовим правом і надалі ніякого уряду йому не дає 15).
Примітки
1) “а иные собрався приезжают вновь”.
2) “Добро де огонь в ту пору тушить, покамЂста поломя не распалаетца, а как де огонь распалаетца, и в ту де пору тушить тяжело. А тому де мы могилевскому воеводе учиним первую штуку”.
3) Так в ориґ. тут і нижче: “великоможного”, може вельможного.
4) “выпьем де про польского короля здоровье”.
5) “Дарить де мнЂ вас нЂчем, и взгляня де на саблю: Вод де одна у меня сабля. И он де Еуфимъ ему сказалъ: Волочимся и с своими саблями, на твоем де жалованье челом бьем”.
6) Одписка воєводи Ю. Репнина в Сибир. пр. 1467 л. 89-90, оповіданнє кап. Є. Козинського л. 91-95.
7) Сибир пр. 1467 л. 96-7, поправки на чернетці, як бачимо, дають нам змогу краще війти в психольоґію уряду: первісний різкий тон потім помякшили.
8) Тамже л. 99-104.
9) Сі слова про Нечая дописані.
10) В розумінню: заспокойте.
11) Про віру дописано.
12) Сю фразу дописано.
13) Се про грамоту (додаткову) дописано.
