З Царгороду могли в тім часі дійти деякі директиви що до приязного пожиття з козаками-в духу султанського посланія до Хмельницького, процитованого вище. Козацьке посольство з Шагін-аґою саме вибиралося від Сіауш-баші до козаків, коли Татарська Орда заняла дороги на Україну; він не рішався пускатися через степ- поки Татари не відкрили йому дороги ³). Нуреддін-султан дістав при тім відповідне поученнє, очевидно так само і хан. Хмельницький під Львовом приймав сих послів, і 24 квітня вистав з Шагін-аґою свого листа до султана. Висловляв утіху з приводу султанської ласки, обіцяв всяку службу султанові. До донських козаків він уже написав, щоб вони ніякої шкоди в володіннях султана не чинили, і на море жодного човна не пускали, инакше гетьман вважатиме їх за своїх ворогів і т. д. ⁴).

Думаю, що се не зісталось без вражіння у хана і його окруження. Сумний стан коронного війська, короля і цілої Польщі в сім часі, при кінці вересня, мусіли бути ханові відомі, і се теж не настроювало його спішитися в сліди козацького і московського війська, що в тім часі громили коронне військо під Городком. Він розіслав загони по Київщині, стараючись поживитися в тилу козацької армії, і спеціяльно чекав на ті транспорти здобичи, що йшла з Галичини, щоб їх перейняти ⁵). Коло 10 жовтня чигринський наказний полковник Павло Безштанько заалярмував усі полки, щоб мались на обережности, бо Татари в великім числі показалися на Інгулі, під Камянкою, і взяті у них язики на допиті розповіли, що хан прийшов з 50 тис. війська, “хоче заступити козацькі городи від гетьмана, а заступивши воювати козацькі городи”. 20 жовтня показались Татари під Ольшанкою, і в ріжних місцях Білоцерківського полку-як доносив полковник Гиря ⁶). Київські воєводи почали виганяти з околичних сіл і місточок козаків, які лишилися дома, і всяку людність “в осаду” до Київа. Висланий на розвідку “старий полковник” Антін Жданович довідався, що Татари приходили 25 н. с. під Васильків, побили й позабирали в полон людей, загнали стада. Жданович ішов їх слідами, вислідив як вони вийшли на Білоцерківський шлях, але далі не пішов-на його спостереження було їх з тисячу ⁷). В Білоцерківщині зіставались вони до початків листопаду. Аж 4 листопада прийшла до Київа відомість від білоцерківського полковника, що Татари відійшли від Білої Церкви і пішли на гетьмана під Львів, в великому числі ⁸).

З дня другого листопада (н. с. очевидно) маємо лист до короля від нуреддіна, що йшов з головним полком, з-під Острополя, на Гончарисі. Дякує за упоминки, прислані від короля, сповіщає, що на поклик королівський Орда рушила в скількости 150 тисяч-але не може нічого довідатися про коронне військо-тому висилає частину Орди з Камамбет-мурзою під Камінець, сама ж чекає коронного війська-радить зібрати всю піхоту, яка стоїть по замках-аби спільними силами воювати ворогів ⁹).

6 листопада н. с. в козацькім таборі підо Львовом одержано відомість від одного сотника Мих. Меньківського, що кримський хан наступає з усіми Ордами і прийшов під Чолганський Камінь ¹⁰). дивна річ, що перед тим ніби то не було в таборі скільки небудь докладних відомостей про наступ хана-або гетьман мав, а московських воєвод не остеріг. Бутурлин, як ми знаємо вже, виправив трофеї до царя без особливої обережности 26 жовтня, і вони над Случею попали в руки Татарам: він, мовляв, тоді нічого не знав про них і тільки 3 листопада одержано першу осторогу від молдавського воєводи ¹¹). Діставши сю другу відомість, що хан уже під Чолганським Каменем, козацьке і московське військо стало рушати назад. Гетьман пішов з-підо Львова, як ми знаємо, 7 н. с. листопада, а Бутурлин 10-го; в цитованій вище головній своїй реляції він представляє, що се діялося за порозуміннєм з гетьманом, без яких небудь напружень чи ріжниць.-

“За тими вістями-пише Бутурлин цареві-ми з усім твоїм військом, і гетьман Б. Хмельницький з запорізьким пішли з-під Львова в черкаські городи. І не дійшовши городка Озірної (Езерни) 8 (с. с.) в дорозі несподівано напали Татари на обоз мого товариша кн. Г. Ромодановского, але твому війську нічого не зробили. 9-го ми і гетьман прийшли до Озірної, і гетьман почав переходити під городок через переправу, а ми стояли коло переправи. 10-го почав наш обоз переходити, і тут наступив на нас хан з Татарами, Черкесами і Поляками-з Петром Потоцким воєводою браславським і Лянцкороньским-сином. Велів ударити з усіх сторін: з-переду на обоз гетьмана, з лівої сторони на окольничого А. В. Бутурлина, а з-заду на обоз мій і кн. Ромодановского, аби розірвати наші обози коло переправи. Ми против них виходили з кінним і пішим військом, і був великий бій з рана до вечора. В тім бою побито богато мурз і (простих) Татар, і наряд (армата), скарб (казна) і військо перейшли через переправу ціло. А другого дня як переправу перейшли і з гетьманом обозом стали, минувши Озірну, хан прислав до гетьмана намовляти його щоб віддав нас з військом. Але гетьман і писар І. Виговський і полковники відповіли, що вони нас не видадуть і голови за нас положать. Як до сього договору не прийшло, зараз же хан, нуреддін та инші царевичі наступили на наш обоз з усіми силами, щоб розірвати наш обоз; ми против них вийшли з обозу в поле і був великий бій. с. 113. Кримському ханові побито богато людей, а з твоїх людей убитих нема: розійшлися з бою всі цілі, а ранено у всіх трьох полках 90 чоловіка. Побачивши, що нічого він над нами не вдіяв, хан відступив від нашого обозу верст 10 і того дня і в ночи присилав до гетьмана з переговорами про замирення, а другого дня, 12-го, пройшов поблизу повз наш обоз. Ми побоюючися від нього всякого лиха, веліли стріляти на них із гармат і відбили його з Татарами від обозу і зійшовшися з гетьманом замирилися (з ханом): хан віддав гетьманові тих твоїх людей (вичислено) і Черкасів, що взято було з стольником І. Бутурлиним, а гетьман віддав йому Яна Потоцкого, а у нас узяв полковника Ю. Балабана і А. Войну. Хан узявши тих Поляків пішов до Молдавської землі, а ми з твоїм війском пішли до черкаських городів і прийшли щасливо з нарядом, казною і всіми людьми до Білої Церкви. При тім як гетьман мирився з ханом, я з ханом не з'їздився і договору ніякого не мав, а на чім замирився з ханом гетьман, ми списавши їх договірні статті післали тобі з сеунщиком” ¹²).

Се, очевидно, типова офіціяльна “одписка”, що хоче представити все як найкраще і найгладше, і я її навів власне як документ характеристичний з сього погляду бо для фактичної сторони маємо инші, більш детальні і реальні відомости.

В шведськім держ. архіві заховався анонімний дневник сього походу, писаний в козацькому таборі, латинською мовою ¹³)-вiн також представляє інцідент не дуже крівавим.

“13 листопада (н. с.) під Глинянами прийшла вість, що хан став під Збаражом, з великою силою, наробивши великого спустошення на Україні, і військо Запорозьке і московське, хоч і дещо схвильоване, тим не менше бадьоро вичікувало Татар. 14 рушили відси під Білий Камінь, але тим часом прийшов вістник, що Татари зближаються до Залозців і обступили козаків, що були післані наперед з добичею. Зараз скликано нараду: чи наступати швидко, чи йти поволі, оборонною рукою. Відбувши нараду прийшли 15-го до Залозець, і тут три дні чекали Москалів, що не могли поспіти через обвантажені вози і тяжкі переправи. Тимчасом ідуть вісти, що Орда йде на Тернопіль-просто на Польщу і на козаків, а 17-го прийшов сюди ж післанець від хана з таким секретим сповіщеннєм, що хан прийшов не на те аби битися з козаками, а більше щоб помститися за кривди заподіяні їм (козакам) від Москалів: “Ви, каже, війну ведете щоб вільности здобути, а в. князь московський вас уважає за своїх підданих і пише як до своїх холопів” ¹⁴). Але сей післанець приходив не стільки для завязання приязни, скільки на звіди війська; його приязно прийнято і теж з прихильними секретними дорученнями відправлено.

“18-го рушили з-під Золочева під Зборів, і тут по від'їзді ханського післанця Орда на правому крилі вдарила на Москву: вбито двох і кілька значніших Москалів взято, і з тим Орда вернулася на своє становище. Ми ж 19-го пішли на Тернопіль, але що не можна було дійти через тяжкі (або: заставлені) переправи, стали табором під Озірною.