Примітки
1) Я згадував уже про сі універсали, що заховалися в московських перекладах в Польських справах 1655 р. № 2 д. 88-91; оден польного гетьмана Лянцкороньского 10. XII, “до славетних міщан, старшини і всього поспільства кн. й. м. Дмитра Вишневецького і волостей до них належних”, другий вел. гетьмана Потоцкого, 18. XII-“всім взагалі, а особливо підданим й. м. (кн.) Дмитра в місті Бершади і в усій волости-підданим і захожим людям (забежалым)”.
2) “29 грудня виправив я кн. Дмитра Вишневецького з кільканадцятьма сотнями людей, щоб він своїх збунтованих підданих привів до покори; теж саме доручив я п. Вижіцкому, стольникові новгородському-полковникові п. хорунжого коронного (Конєцпольского). Він (Вишневецький очевидно) в Бодові(?), Баланівці й Бершади застав хлопів, що збиралися в купах і їx принищив (nadplenił). За тими що відступали пішов під Демківку (в ориґ.: ku Domowcom), але побачивши там неприятеля занадто сильного, щоб міг його поконати, післав до п. воєводи київського (гетьмана) про підмогу, і в поміч йому післано п. ловчого подольського з полком його. 2 січня п. воєвода київ. повідомив мене, що неприятель бунтується в Демківці і сусідніх лісах і зібрався в великих силах, і не можучи дати з ним ради, висловив в тім же листі побажаннє, щоб я сам туди пішов з частиною війська, обіцюючи зараз же післати також частину піхоти і армати. Я се радо виконав і того ж вечера рушив з Олександрівки комонником-з тими людьми що були зі мною- з паном галицьким, п. старостою літинським, полковником кн. воєводи краківського (Заславского) з 3000 з Котаршина”.-Реляція Лянцкороньского підканцлєрові з Олександрівки 9 січня у Ґоліньского с. 729.
Потоцкий в своїй реляції королеві писаній 12 січня з Тростянця додає кілька подробиць, очевидно з инших реляцій, може самого Вишневецького: “Князь Дмитро підданих своїх намовляв щоб піддалися, потім пішов сам і Балабанівку застав спорожнену, а в Бершади застав людей, що вийшли в поле й билися з ним. Він став уступати, а потім наступив, погромив їx табор і прогнав до лісу (на перший погляд не зовсім ясно: ustępniąc im iednak potym taborem do lasu gromił-зміст виясняється з дальшого тексту). А хоч прийшов до нього полк п. хорунжого коронного, проте діставши осторогу, що в ночи хочуть на нього напасти, просив помочи. Тоді я післав п. ловчого подільського з полком, і після його приходу одні з того табору піддалися, инші пішли до Демківки (Demowki). Ідучи за сими що уступалися, князь з п. ловчим под. підійшов під Демківку і застав там не малий збір (gmin) людей, що посходилися з ріжних міст, і чимало козаків з сотниками Яковенком (Iskoninkiem) і Юркевичом. Покладаючись на свою силу-рахуючи себе на кільканадцять тисяч, і на фортецю, вони ставились гордо й про ніяке підданнє не мислили. А що вони вже билися з нами, не годилось їх лишити не зломивши того хлопського опору; тому я дав знати п. воєводі руському і той охоче прийнявши се дорученнє, пішов з полками: своїм, князя воєводи краківського і пана галицького, а я додав іще полк п. стражника військового, півтори тисячі відкомандированих з инших полків, драґонів, угорську піхоту, і артілєрії 4 гармати і мортиру. І бог поблагословив сю роботу, за щастєм в. кор. мил.- хоч при першім наступі боронилися уперто, але місто запалено огнистою кулею і взято. Силу людей загнано до замку, і вони не можучи зміститися в такім місці і бачучи відвагу тих що наступали-коли вже наші стали на замкових валах, і иншого виходу не було-заявили, що піддаються, і сі три: Зарудний (Zatrudno), Яковенко (Iakonienko) і Юркевич вийшли самі змушені поспільством. Тоді військо, опанувавши вали і розходившися, иншим уже не дало часу виходити, і не можна було стримати сього воєнного завзяття, поки не знищено всіх-не без утрат і в людях в. кор. м., без чого така забава (igrzysko) обійтись не може. Не богато з тих людей зісталося живих, але тих згаданих трьох: Зарудного, Яковенка і Юркевича (Zarudnego, Iakonienka i Iurkiewicza), що завсіди виявляли велику злочинність i бувши вже перед тим в руках (польських) і випущені на волю не залишали бунтів, а навпаки-давали привід иншим,-здавалося справедливим життєм укарати за їx злосливі злочини, і я на домагання всього війська дав на се свою згоду. Самі операції і рекомендацію відваги кожного докладно опише в. кор. м. пан воєвода руський, як учасник тої експедиції; я ж дякую богові і щастю в. кор. мил. приписую, що він поблагословив ті початки нашої праці”. Теки Нарушевича 148 с. 993-1.
3) Не зовсім ясний вираз, можна б розуміти так, що не в самій Демківці було їx стільки, а в усій околиці.
4) Хотинський перкалаб так інформував канцлєра польського 22 січня, на підставі отриманих відомостей: “В Демківці замкнулися сотники: Зарудний, Юркевич, третій-Крамаренко, було там козаків зо 300 і хлопів з самопалами з 4000, окрім инших людей. Лягло в тім місті під шаблею до 10 тис. люду, а ті люди що були в замку хоч піддались, одначе всі полягли. Місто здобуто 5 січня. Хлопство українське, виглядаючи яка фортуна буде тої війни, одні пішли під Очаків до урочища званого Адрия Острів-де перед тим кочували, инші сидять таборами поза Савранєм (в ркп.: Szofrancem) і по Сухій Діброві, а найбільше пішло за Дніпро”-Теки Нарушевича 148 с. 5.
5) Реляція Лянцкороньского-безпосереднє продовженнє попередньої цитати: “Приступивши (очевидно до Демківки) я одержав відомість про Тетерю, що зарубався (zasiekł) поблизу в лісі; тому що вони робили велику шкоду в челяди, я вислав охотників, щоб їx знищити. Се пішло щасливо відразу, бо в кілька годин вони вирубали хлопство. Другого дня прислали з послушенством Мельничане, і потім, за моїм приїздом віддали підданство міщани й воєнні люди. Тут надійшла до мене 6 дня сього місяця армата з 1000 пішого чужоземного війська, і рано під Демківкою зібралися-кн. Вишневецький з п. ловчим подільським(тут можливо щось бракує в копії, або єсть якась помилка.). Місто се дуже оборонне: валами, баштами обведене; людей-як виходило з язиків, і на око можна було зміркувати-велика сила, тому що тут оперлася своєволя з усіх непокірних міст і волостей: до 20 тис. було досвідчених стрільців в тім краю і козаків до 5000 тисяч на війну раховано. Старшували над ними Зарудний, Яковенко, Юркевич, Корсунець (Korsoniecz), Коваленко й инші-до десяти сотників. Я попередив операції листом своїм, що ми хотіли б обійтися з ними по християнськи і подаємо їм до вибору життє чи смерть: її вони накличуть на себе своїм упором. Але вони не згоджувались, і листа прийняти не хотіли: такі були певні себе. Тим часом я вів розвіди, шукаючи місця придатного для приступу, розставивши кінноту на показ, а піхоту розіславши по догідних місцях, і велів бити з гармат та старався запалити місто-що мортирна куля і зробила за семим разом. Тимчасом, бючи з гармат, я підтримував наступ охотниками з кінноти,(не зовсім ясна подробиця) а чужоземській піхоті казав стріляти, і вони з охотою приступили під вали, не вважаючи на утрати. Коли показався огонь, піхота і охотники наступили з усіх сторін. В першім наступі вони так відважно натискали на неприятеля, що самі бунтівники спалили перше місто і відступили до другого. Кінне рицарство зсівши з коней з власної охоти пішло на приступ, і хоч треба було спускатися з окопів і потім виходити на вали, але охота рицарства все се перемогла. Вітер тим часом розніс огонь на ціле місто. Наші міцно бралися до парканів, здобули башту, але не могли проломити (обложених)-бо вони стріляли густо і з міста-хоч були вже в огню, і з замку-з гармат, гаківниць і рушниць. Одначе лицарство перемогло силу їx, хоч як справно вони боролися-навіть серед огню. Стали потім відходити до замку, але не могли зміститися, і одні трупом лягли, инші погоріли, достатки їx пішли-одні в огонь, инші в здобич.
”Трівало то від 10 годин перед полуднем аж до смерку. Особливо поставився в тій битві пан галицький, князь Дмитро Вишневецький, п. ловчий подільський, п. Вацлав Лянцкороньский, п. стольник Ніжницкий. Ранено п. Холонєвского, п. мечника, п. підчашому корунному прострілено плече наскрізь, п. ротмістра Прусіновского ранено в обидві ноги, п. Каліновского пострілено гарматною кулею в бік і в руку. Впало того дня хлопства до 5000, від стрільби і від шаблі-як говорили нам дезертири. З нашої сторони забито до 40 і постріляних тяжко до 300.
