Тепер же жалуючи тебе, гетьмана, і все військо Запорозьке, давнім звичаєм предків наших, як у них водилось (в відносинах) до підданих,-тому що ви пошукали собі нашої государської милости і вчинилися під нашою високою рукою в вічнім і вірнім підданстві, післали ми до тебе і всього війська Запорізького з нашим жалуваннєм, з золотими нашого дворянина Петра Протасьева і піддячого Івана Амирева”.
Тільки всього; цар не поясняв, як буде далі-чи будуть все таки доходи переписуватись, чи будуть без переписи передані в розпорядженнє гетьманського уряду, з обовязком виплачувати з них платню війську. Фактично знявши з порядку дня справу переписи, московський уряд одначе не хотів звязувати себе на будуче якими небудь катеґоричними, далекосяглими заявами, і зіставив справу “завішеною”, як говориться.
Далі цар висловляв надію, що гетьман і військо бачивши таку його ласку, далі служитимуть йому щиро. Повідомляв про успіхи свого білоруського походу і гетьманові радив енерґійно воювати Поляків: “І ти, гетьмане Б. Хм., зібравши військо і зсилаючись з нашими воєводами, над неприятелями нашими промишляй і ,поиск чини' скільки тобі біг помочи подасть” (написано було і зачеркнено: “чтоб тому неприятелю нашему, польському королю за помощию божею отпор дать нынешним лЂтом”).
В інструкції Протасьеву і Амиреву 30) датовану тим же днем, насамперед дано вказівки відповідно наведеним вище директивам, а потім дані ще такі доручення:
В розмові з Виговським розпитати, з чим приходив до гетьмана в місяцю маю післанець сілістрійського баші і з чим його гетьман відправив?
Які були наслідки “прелестных листов” що присилали “в Запорізьке військо” король і гетьмани Потоцкий і Радивил? Чи наслідком тих листів не “од'їхав” хто небудь з Запорізького війська до короля, і чи не помітно в пограничних містах якоїсь “шатости в черни”.
Далі наказано поставити писареві таке питаннє:
“Як у цар. вел. були посланники їхні С. Богданович і П. Тетеря, вони говорили боярам: Коли ц. в. пожалує гетьмана і військо Запорізьке, звелить число війська вчинити в 60 тис., то гетьман зараз учинить “смотр и розбор”-хто буде козаком чи мужиком. За указом ц. в. їм сказано, що ц. в. їх пожалував-велів бути такому числу реєстрових (“списковых”) козаків: нехай посланники скажуть гетьманові, щоб він негайно зібрав козаків, зладив реєстр (“список”) і за своїм підписом (“рукою”) скоро прислав його цар. вел-ву. Але того реєстру досі цар. вел-ву не прислано. Нехай писар пояснить: чи реєстри (“списки”) у гетьмана зроблені? коли зроблені, чому їx цар. вел-ву не прислав? коли ж реєстрів не зроблено, то чому не зроблено? Як тільки козаків розберуть і реєстри спишуть, нехай гетьман зараз їх пришле ц. вел.”. (Делікатний наказ зараз же перевести реєстрацію, не знати-чи для управильнення виплати жалування козакам, чи для управильнення оподаткування тяглої людности).
Нарешті-“Як буде гетьман Б. Хм. відпускати їх до вел. г. і дасть їм листа, подивитись на печать того листу: коли лист запечатаний новою (зачеркнено “золотою”) государевою печаттю, післаною з С. Богдановичем і П. Тетерею, з написом государевого імени-то листа прийняти. А коли буде лист запечатаний давнішою військовою печаттю, “підписаною на королівське імя”, то мають вони, Протасьев и Амиров, “поговорити гетьману злегка”, що за указом ц. вел. і за їх же проханнєм була післана від цар. величества гетьманові з їх полсланниками С. Богдановичем і П. Тетерею нова (зачеркнено “золота”) печать, надписана “на государеве імя”, тому що гетьман з усім військом Зап. і всею Малою Русею вчинилися під високою рукою ц. вел. в вічнім підданстві. А от його лист до ц. вел. запечатаний давнішою військовою печаттю, підписаною на королівське імя, се зроблено недобре, нехай би гетьман велів печатати листи новою (зачеркнено “золотою”) печаттю, щоб цар. вел. за те не погнівався. Але говорити то гетьманові, від себе по любви”.
Хмельницький тоді саме рушив з Чигрина 31), 10 (20) червня Старков застав його табор під м. Межирічем, дві милі від Расави, і того ж дня був у нього принятий. Передавши грамоту, Старков устно пояснив, що Трубецкой іде до Київа з великим військом, кінним і пішим, і з поважною арматою-аби гетьман ні в чім не оскорблявся: не думав, що затримуючи Шереметьева хочуть зменшити московську поміч козакам в війні против Поляків.
Гетьман відповів, що він вповні покладається на царя, а оскорблятись не має причини, коли замість Шереметьева цар посилає з великим військом Трубецкого. Сим розмова з гетьманом обмежилась.
Другого дня була розмова з Виговським: Старков насамперед заговорив про печатку, і Виговський пояснив, що прислана з Москви печатка нездатна-“нема чим притиснути, і слова не всі виходять”, тому він велів зробити на місці таку саму, але “з руководью” себто з пресом, і за тиждень вона вже буде готова. Про ситуацію він розповів, що польське військо збирається під Камінцем, Львовом і Дубном, під сю хвилю там війська може бути тисяч 20, що найбільше 25, а як і всі сили зберуть, не буде їx 40 тисяч. Волохи і Угри запропонували королеві по 2 тисячі війська, але за гроші. Новий мунтянський воєвода Константин з Волохами і Венграми не в добрих відносинах: Венгри приходили на мунтянську землю, хотіли забрати скарби попереднього воєводи, і Константин їх побив. Хан обіцяв Яскульскому прислати 30 тис. орди, але сам іти не хоче; він думає посадити на молдавськім господарстві знов старого Василя, і Волохи хотіли б скинути Стефана через його пянство. Запорізькому війську хан поставив ультіматум: розірвати присягу цареві і вернутися в підданство королеві; коли козаки того не зроблять, він піде на московські і козацькі городи разом з польським королем. Ногайців і Степових Татар у гетьмана в послушанні нема; від Ногайців військо чекатиме “покорення” ще з місяць, і коли не буде-поводитиметься з ними, як з неприятелями. Виговський уже писав на Запоріжже, велів зловити й прислати якогось Татарина “доброго” (значного),-що від нього на муках довідаються про кримські пляни, Виговський то зараз цареві донесе. Але для розвідування вістей від чужоземців треба йому соболів: ті що були вже минулися 32).
Другого дня, 12 (22) гетьман відправив Старкова, і з ним післав цареві грамоту-з датою “з Межирича 11 червня”. Дякував, що цар приняв до уваги відомости передані через Перфирьева і наказав Шереметьеву стояти “на черті”, а до Київа посилає з великим військом Трубецкого,-обіцяв з ним у всім порозуміватися. Висловляв утіху з приводу походу царя на Поляків і далі писав про себе: “І ми з військом твого цар. величества рушили єсьмо на того ж неприятеля, польського короля: збираємо на Росаві військо і з помічю божою і твого цар. вел. промишляємо (починаємо воєнні операції). А твому цар. вел. даємо до відома, що хан з султанами і старшиною ще в Кримі, і нам він неприятель. Ногайці перейшли на сей бік і з Очаківцями, Перекопцями і Білгородцями хочуть помагати Ляхам. На наші пограничні городи набігають і в полі людей хапають-але бог їм не поможе! Ми веліли Запорозьким козакам їx бити і кошовому отаманові на Запоріжже післали грамоту, аби зловив кримських Татар, і про все докладно нас оповістив. А що у нас тепер діється, ми тебе, вел. гос. докладно повідомляємо. Знаємо, що Мунтяне Ляхам не поможуть, тому післали по поміч до Венгрів. А тепер одно лядське військо під Камінцем, друге на Глинянськім полі, третє під Дубном: гетьман коронний Потоцкий, гетьман польний Конєцпольський.
В закінченню гетьман бажав цареві великих побід і “безсмертної слави від безсмертного царя Христа” і констатує, що відправив Старкова згідно з царським бажаннєм без затримки 33).
В сих вістях Виговського і Хмельницького варта уваги отся згадка про “польного гетьмана Конєцпольского”. Се не безінтересний відгомін боротьби за булаву, що йшла весь час від весіннього сойму, і закінчилася на новім соймі, скликанім в червні 34). Король переконався, що не зрікшися булави, себто командування арміями, він не дістане кредитів на військо і не зможе урухомити свого війська, що через неоплаченнє спало в Короні до мізерної цифри 8 тисяч, тимчасом як сума незаплаченого жолду перейшла чотири міліони злотих. Він пообіцяв віддати велику булаву коронну Потоцкому, литовську Яну Радивилові, тим формально залагоджено конфлікти попереднього сойму і куплено нові асіґнування на військо. Король мав підставу потім гірко посміятися з шляхти, що добилася передачі головного командування в Короні в руки цілком нездатного до сих обовязків 76-літнього дідуся, в Литві в руки людини яка вже зложила плян державного перевороту (в переговорах з Ракоцієм) і незадовго явно підняла повстаннє на чолі литовської армії. Король загвоздив свою уступку віддавши меншу литовську булаву відомому нам Ґонсєвскому, свому повірникові, щоб через нього паралізувати діяльність Радивила. На польну ж булаву коронну конкурентами виступили воєвода руський Лянцкороньский і хорунжий коронний Конєцпольский син великого гетьмана Станіслава. Вісти про сю кандидатуру, як бачимо, дійшли до гетьмана-але вони були не вірні, бо кінець кінцем король віддав малу булаву Лянцкороньскому, сильно образивши тим одного з українських “королевят” і пхнувши його також у табор “мальконтентів”. 17 червня була офіційно проголошена ся роздача 35).
