7 березня н. с. записують московські посли в Криму вісти козацьких послів Опанаса і Лукіяна, що прийшли від гетьмана: очевидно се як раз ті, що поїхали з Чигрина 14 лютого. Вони, видно, що не мали авдієнції, нічого в Криму ще не чули, і розповідали, що знали виїздячи: Татари зачіпають гетьмана балачками про спільний похід на Москву, гетьман відмовляється, він мусить чекати війни з Польщею; московське військо вже стоїть під Смоленськом, забрало вже богато королівських міст, і т. д. 2).
19 (29) березня московському послові Ладиженскому в Бахчисараї місцевий піп оповідав те що чув від ченців, вхожих до ханського гарему, так що перед ними хан і ханша не мають ніяких секретів. Оногди сидів хан в палаті з своїми найближчими людьми: Сефер-казі аґою й иншими найвищими достойниками, і радився з ними довго. Ханша чекала його і без нього не сідала до столу. Коли хан нарешті прийшов, у пізню пору, питала вона його, чому він так довго не йшов, чого він сидів і над чим радився. І хан сказав, що раніш він був у згоді з гетьманом Хмельницьким і з усім Запорозьким військом, а тепер у нього виходить з ними “пря”: він замирився з польським королем, а козаки не хочуть миритись. Він мав намір іти з козаками і з польським королем разом на Московське царство-тепер ся війна не можлива.
А сьогодня-продовжує Ладиженский оповіданнє попа-були у хана козацькі посли. Сказали йому, що гетьман з усім військом віддався під царську руку і хрест йому цілував. Хан розсердивсь і хотів тих послів убити. Але вони не злякалися смерти і переказали до нього, що вони люде малі, прийшли в посольстві і вбивати їх нема за що; тим хан Запорозького війська до себе не прихилить, а коли справді таки надумає йти на Московське царство, то козаки його за Перекопом стрінуть, і “зовсім не честно завернуть”. Хан сих слів послухав, відкликав свій смертний наказ і велів послів відправити, а щоб натомість прислали з Запоріжжя нових послів 3).
Під 2 н. с. квітня московські посли записують: прийшли посли від азовського “князя”, і дали знати, що на море вийшло до 60 човнів (“стругів”) азовських козаків, в кожнім чоловік 40 до 60 і більше. Прийшло було від гетьмана Хмельницького богато козаків- вільних людей, і вони пішли разом з Донцями на море. З того у Азовців і Кримських Татар, що недалеко морського берега кочують, повстала велика трівога й Іслам-ґерай велів поставити великі кораблі при морськім березі, де можна сподіватися приходу Донців і Запоріжців (“Донских Козаков с Черкасы”) 4).
9 травня н. с. розповідав вже сказаний піп, що йому довелось побачитися з послом Савичом, і він довідався від нього таке про його розмови з ханом. На першій авдієнції Савич, мовляв, сказав ханові таку промову: Прийшли чутки до гетьмана і до війська Запорізького, що хан з усею Ордою підіймається на московського царя. Отже коли піде сам хан, або пішле кого небудь з військом на Московське царство,-тим нарушиться його приязнь з гетьманом і військом Запорізьким: гетьман з військом стрінуть хана за Перекопом, пішлють своїх людей Дніпром і морем. А з другої сторони Донські козаки, за приводом гетьмана, підуть на Крим Азовським морем. Ледви чи ханові тоді вдасться й себе зберегти (а не то що Москву опанувати) 5).
Хан від сих слів так розгнівався, що вставши з свого місця вдарив Савича в лице, з такими словами: “Перше ваш гетьман і всі Запорізькі козаки вчинили дружбу зі мною, а тепер піддались під царську руку!”. Але Савич, не злякавшися того повторив: “Так, ми тепер в вічнім підданстві Московського царства, під високою царською рукою” 6). Хан велів вивести Савича з палати, але тогож самого дня закликав його до окремої кімнати, і говорив йому сам-на-сам: “Як же се ваш гетьман і всі ви, козаки, забули мою приязнь і раду (дружбу и совЂт)?” Але Савич, мовляв, на се сказав йому: “Яка твоя, царю, приязнь і рада? Приходив ти до нас в поміч на польського короля, а тільки покористувався ясиром-польським та козацьким. Набрав собі з своїми людьми полону, забогатився, а нам, козакам, ніякої помочи не вчинив!”
Хан на се, мовляв, сказав Савичу: “Се я не знаючи того, що ви козаки, піддалися під руку московського царя, дав польському королеві своє слово, що вчиню йому поміч против московського війська. А тепер з моїми кримськими людьми до польського короля не піду. Я післав від себе Каплан-мурзу до Татар мині послушних: до Білгородців, Очаківців і Ногайців, що на Дніпрі кочують-велів їм іти на московські українні городи. Се тому що дав слово польському королеві в тім, що йому поміч учиню-щоб польський король не нарікав”. А Савич на те сказав: “З тими Татарами ми й самі упораємось”.
І потім хан ще сказав полковникові: “На що ви, козаки, моїх Ногайських Татар побили 6000, і ширинського князя взяли і держите у себе?”. Полковник відрік: “Той ширинський князь з Татарами великої шкоди наробив, тому козаки сами з ним і порахувались”. І так поговоривши відослав його, а потім іще другий раз кликав до себе і дарував йому одежу 7).
Савич оповідав по своїм повороті в Чигрині, що він в Криму пробув півтора тижня, а як виїхав з Криму, тому тоді, 9 с. с. травня, був другий тиждень 8). Виходить, що він виїхав з Криму коло 10 н. с. травня, приїхав до Криму не пізніш 1 травня н. с., а поїхав з Чигрина до Криму мабуть коло 20 квітня н. с. Під 1 н. с. травня московські посли згадують приїзд від Хмельницького гінця Кіндрата Сидоренка, чи Сидоровича, з відомостями про польський наступ, і з проханнєм, щоб хан поміг козакам проти Поляків. Під тим же днем оповіданнє товмачів, що вони чули про сей наступ від послів Хмельницького Семена Савелова (очевидно Савича) і його товариша Федора: наступ учинив Потоцкий, з 20 тисячами війська,-вони побили козаків, і козацький гетьман просить у хана помочи. Але хан відповів, що поміч він пришле тільки тоді, як матиме докладніші відомости про сей наступ: пошле тоді скільки можна буде, а тим часом для безпечности посилає двох ногайських мурз.
З сього виходить, що Савич з товаришами був уже перед приїздом сього Кіндрата Сидоренка. Яскульский згадує приїзд козацького посла в останніх днях квітня-подає копію листа, з датою 16 квітня привезеного тим послом, і звістки про дуже непочесну (дуже шпетну) авдієнцію йому дану: “За кожним словом-перепрошую за слово- “бришеш, такий і такий сину, хлопе!”. Кубаля 9) вважає, що се тоді приїхав Семен Савеч, але з наведеного вище московського оповідання виходить, що се був той гінець, Кіндрат Сидоренко, а Савич приїхав мабуть раніш. Хто привіз листа Хмельницького, котрого польський переклад заховав нам Яскульский, зістається незовсім ясним-Савич чи той гонець Кіндрат. Дата листу 16 квітня с. с. для Савича неймовірна; або вона помилена, або привіз її гонець. Кінець кінцем се не так важно, важніше, що зміст сумнівів не викликає. По вступних фразах тут читаємо: “Що ми писали з попередніми послами-згадуючи про поновленнє присяги 10), то се було не з моєї волі, а цілого війська, тому що на тих переговорах під Камінцем нам не було подано нічого певного, ані привилеїв виданих на зборівські пункти, тай досі ми нічого не маємо, навпаки-замість згоди великий неспокій і війна. Крім того декотрі частини війська вашого повертаючи наробили нашим людям великих і незносних кривд, так що військо (козацьке) прийшло в сумнів. Але діставши тепер запевненнє в неодмінній ласці вашій і вічно нерозривну присягу, ми велико в. цар. м. дякуємо і з свого боку обіцяємо в. цар. мил., що во віки вічні в нічім не порушимо нашої присяги, а по нас-наші потомки. Засвідчивши сю присягу Богом нашим, ми відновляємо її також сим нашим листом-бажаючи дотримувати її вічно-хіба-б, не дай боже, наступила якась велика неласка в. цар. милости-з несправедливого наговору 11) наших неприятелів. Ми того-богом свідчимося- не бажаємо, а навпаки-унижено просимо, аби в. цар. м. пан наш милостивий, не давав віри, коли б хто нас фальшиво обмовляв. Бо неприятелі наші там (у хана) на нас фальшиво наговорюють, а самі нам видимі і явні копають ями. Ми покладались були на ту вчинену згоду і чекали королівських привилеїв-а замісць згоди Потоцкий з польським військом з 5 тис. Угрів і з Волохами під проводом Ґліґора Гурмаса наступив і спустошив богато місточок, забиваючи людей, і пройшов був під саму Умань. Але за божою поміччю, потіхи не мали, а навпаки-з великою шкодою мусіли тікати назад. Але маємо відомість, що готують іще більші сили, бо й Радивил зближається з військом до Любеча і Лойова. Тому-коли б ті війська зблизилися, просимо унижено у в. цар. м. помочи-згідно з вічним союзом; ми се відслужимо з нашої сторони услугою против каждого неприятеля.
