д) Ґізель в супліці-написаній очевидно в Москві, наслідком переговорів (Акты Х с. 751-4, про неї далі), так пильно роз'ясняє неможливість підпорядкування київської митрополії московському патріярхові, що не може бути сумніву в тім, що йому прийшлося стрінутися з таким домаганнєм в дуже рішучій і настирливій формі.
Всі сі вказівки, разом узяті, не лишають сумніву, що з московської сторони вже весною і літом 1654 року, а може й раніш, робився натиск і на духовенство київське, і на цівільні круги, щоб змусити митрополита признати над собою зверхність московского патріярха.
8) Замість детального перегляду всіх грамот, що зайняв би богато місця, наведу для орієнтації їx реєстр-бо в Актах Ю.З.Р. Карпов видав сі грамоти дуже хаотично:
Чигрин 25 травня, гетьман просить царя за митрополита-Акты Х с. 714.
Чигрин, дата зіпсована, гетьман просить патріярха за митрополита-Акты З.Р. V с. 98. (Карпов, Прав. Об. 1874, поправляв на 27 травня).
Чигрин 25 травня, гетьман до царя за Михайлівський монастир-Акты Х с. 727.
Чигрин 27 травня, гетьман до царя за Брацьку школу і монастир-тамже с. 732.
Чигрин 27 травня, гетьман до царя за Пустинський монастир Ґізеля, тамже с. 735.
Чигрин 27 травня, Виговський таксамо, с. 737.
Чигрин 29 травня, він же до царя за Брацьку школу, с. 733.
Чигрин 4 червня, гетьман до царя за печерського архимандрита с. 721.
Богуслав 20 (?) червня, гетьман до царя-загальне проханнє з сотником Махарицьким с. 711.
Київ 3 липня, супліка брацького ігумена Теодосія Сафоновича с. 729.
Київ 4 липня, гетьман до царя, за Видубецький монастир с. 739.
Київ 4 липня, митрополича супліка до царя с. 707.
Київ 5 липня, супліка михайлівського ігумена Теодосія Василевича с. 723.
Київ 6 липня супліка печерського архимандрита с. 719.
Київ 8 липня поздоровленнє цареві від чернигівського владики Зосими Прокоповича с. 77.
Дата двох гетьманських грамот: з Богуслава і Київа не вірні.
9) Тільки чернигівського владику Зосиму, що жив “на покої” в Печерськім монастирі, Рафаїл атестував, що “він не латинник”, з митрополитом і архимандритами “його в думі нема-чоловік смирний і цар. вел-ву добра хоче, тільки сили не має”. “А никольський ігумен Іннокентій (Гізель) і брацького монастиря намісник Теодосій (Сафонович) теж по латини вміють, з митрополитом і архимандритами порозуміваються (совЂтны, а чи однакові у них з ними замисли (одна ли у них дума)-того він, Рафаїл, не відає”.
10) Дві одписки воєвод і “распросные рЂчи” Рафаїла в 153 стовбці Сівського столу л. 110-9 і 123-5, їx видав В. Базилевич окремою брошюрою п. з. “ИзвЂтъ Старца Рафаила. Изъ кіевскихъ настроеніи времени Б. Хмельницкаго”, Кіев, 1919.
11) Ейнгорн припускав, що зпочатку, за порадою гетьмана, митрополит згодився їхати до Москви сам, але се було йому настільки неприємно, що він потім заступив себе Ґізелем (с. 73). Він опирає сю гадку на деяких виразах гетьманської грамоти до царя, які не виключають можливости подорожі самого митрополита-але все таки говорять і про можливість, що він пошле своє проханнє через післанців. Що в сих гетьманських грамотах з травня не називається імя Ґізеля як митрополичого посла, се вказується теж на доказ того, що мовляв митрополит в Чигрині був згодився їхати до Москви сам; але тоді могло припускатися, що й Ґізель клопотатиметься за свій монастир через своїх післанців. Взагалі могло бути так, що справа посольства до Москви перед виїздом митрополита до Чигрина ще не була порішена або не розроблена в деталях, і тому в Чигрині писали грамоти “на про всяке”.
12) Се інтересно завважити супроти здогадів деяких учених, що Богдан Хмельницький теж був учеником київських шкіл,-що тільки Виговський зве себе їx учнем, хоч всі грамоти писалися безсумнівно за його вказівками, і він мабуть не промовчав би й гетьмана, коли б він теж учився в київській школі.
13) Акты Х с. 70-712.
14) “НынЂ нашей земли начальника и повелителя”-Акты Х с. 709.
15) Акты Х с. 743-8.
16) “Съ позываньемъ до преосв. митрополита и суда его митрополича, где совершенный судъ и конецъ всякое духовное дЂло имЂло”-с. 742.
17) “По челобитью вышеименованныхъ чиновъ совЂтному, а за повелЂніемъ его царскаго величества”-Акты Х с. 743.
ДЕПУТАЦІЯ ДУХОВЕНСТВА У ЦАРЯ, ЧОЛОБИТНЯ ҐІЗЕЛЯ, СПРАВА ВІДБИРАННЯ ЗЕМЕЛЬ ВІД КОЗАКІВ, ЦАРСЬКІ ГРАМОТИ ДУХОВЕНСТВУ, 11 (21) ЛИПНЯ 1654, ЗАГАЛЬНІ ПІДСУМКИ.
Депутація виїхала коло 10 с. с. липня. З нею поїхав сотник тимонівський Михайло Махаринський, що мав свої справи в Москві, а гетьман рекомендував його цареві як людину добре обізнану з польськими справами, тому що він пробув в неволі у короля більше року і недавно відти вийшов. Крім усього иншого він повіз пасквиль на митрополита, написаний з нагоди смерти і похорону його “коад'ютора” Йосифа Горбацького, можливо вивезений з Польщі самим же Махаринським. Сей пасквіль мав свідчити, що митрополит зовсім не являється приємною Полякам особою, коли вони його так грубо атакують. Гетьман в своїй грамоті, переданій через Махаринського, підчеркував се, що митрополит богато постраждав від Ляхів, і тепер терпить зневагу, пониження і тяжкі образи-не тільки устно, але і в писаннях безчестних, що безчестять його й иншу духовну старшину: архиепископів, архимандритів і все православне духовенство, всю православну церкву, і самого царя. Гетьман просив супроти того тим більшу ласку показати духовенству-його делєґації 1).
Новіші дослідники підчеркують се, що гетьман при тім зовсім не подумав про духовенство світське 2). Не споминає його і верховний патрон його митрополит: воно ніде не згадується в сих супліках, покрите загальним постулятом потвердження церковного імунітету, церковної юрисдикції і церковних надань і свобід. Носієм їх виступає епископат з своєю чорною армією. Біле, світське духовенство має в них участь постільки-поскільки.
28 с. с. липня депутація з сотником Махаринським була прийнята на авдієнції у царя в таборі під Смоленськом. Наперед представилося духовенство і подало свої грамоти-тим днем вони позначені в посольському архиві. Від печерського архимандрита були передані цареві дари: деревляний різблений хрест “с праздники”, частина мощей Марка Печерського і кілька книг печерського друку (БесЂды на Діянія і на Посланія ап. Павла-шедеври печерського друку, й ин.). Дяк Лопухин питав про спасеніє митрополита і архимандрита. Потім, того ж самого дня, але осібно від духовенства, цар прийняв Махаринського з товаришами 3). Чи перед тим заїздила делєґація до Москви, з актів не видно, й я се не вважаю правдоподібним, хоч такий здогад і висловлявся в літературі: делєґати мали всі причини обминати Москву, щоб не мати діла з патріярхом, і з огляду що цар був на фронті, вони мали для того певне оправданнє 4). Всі переговори проходили в царській кватирі під Смоленськом. Подробиць їх на жаль не маємо; дещо можемо міркувати з тих царських грамот, що були вислідом сього посольства, і з двох челобитень Ґізеля поданих ним очевидно в сих переговорах. Перша з них настільки інтересна, що її треба навести тут в головнішім:
И сіе предлагаю, яко многія скорби и гоненія претерпЂхомъ вЂры ради православныя, нынЂ ж съ радостію видимъ, яко ваше царское величество, свобожденія й утЂшенія ради вЂрныхъ, воздвигнулъ свою тиекрЂпкую десницу, дабы не токмо насъ, но и иныхъ, еще подъ игомъ ляцкіе работы сущихъ, воспріялъ. О семъ прежде въ ПереяславлЂ гетману вашего царского величества запорожскому бояринъ твой Василей Васильевичъ Бутурлинъ извЂщалъ и имянемъ вашего царского величества обЂщалъ, яко не токмо войску Запорожскому, но и всЂмъ намъ духовнымъ права и волности ваше царское величество потвердити изволитъ. Сего ради митрополитъ кіевскій челомъ бьетъ съ нами вашему царскому величеству о всЂхъ волностяхъ и правахъ. Наипаче же о первой волности, яже есть всЂхъ волностей и правъ коренемъ, послушаніе къ нашему верхнЂйшему пастырю констянтинополскому, до которого намъ и право божіе чрезъ святаго апостола Андрея Первозваннаго и каноны святыхъ отецъ прилучили и совокупили. Ибо не гнушается и не возбраняетъ митрополитъ кіевскій съ нами святЂйшему патріарху московскому и всеа Росіи послушаніе творити, извЂстно имуще, яко и его престолъ Духомъ Святымъ составленъ есть. Обаче ужасается, да не вмЂнитъ Богъ сіе дЂло во грЂхъ, вЂсть бо, яко что вселенскимъ соборомъ узаконено и утвержено есть, то не можетъ премЂнити ся раз†тЂмъ же вселенскимъ соборомъ. Вселенскій же соборъ всЂми патріархи и ихъ помЂстныхъ соборовъ единодушнымъ соглашеніемъ состоится. ТЂмъ же молитъ митрополитъ кіевскій съ нами вашего царского величества смиренно же и прилежно, дабы насъ при нашемъ пастырЂ оставити изволилъ. На семъ бо основаніи всЂ наши волности созданы суть. По обЂщанью Василья Васильевича Бутурлина, именемъ вашего царского величества. Въ чемъ аще бы есмы пожалованья вашего царского величества не сподобили ся, тогда бы митрополита кіевскій вкупЂ со всЂмъ духовенствомъ зЂло скорбЂти и унывати началъ. И иные такожде духовные, иже еще подъ крЂпкою рукою вашего царского величества не суть, быти же, извЂстно есть, яко усердно желаютъ,-а видяще нашу скорбь, малодушествовати бы начали. Сихъ ради винъ усердно преосвященный митрополитъ кіевскій со всЂмъ освященнымъ соборомъ молитъ ваше царское величество: покажи намъ свою милость и подаждь скорбящей російской церкви утЂшеніе 5).
