З тим усім поїхали до табору Радивила сотник Пободайло 14), Передримирський, і Кланевський(?). Вони приїхали 13 червня, але Радивил, памятаючи, як Хмельницький приймав його посла, також не схотів приймати їх відразу: велів віддати листи одному з його офіцерів, і тільки другого дня дав їм авдієнцію. Автор реляції — дуже докладної — описує, як ті козацькі посли чули себе несміливо (може удавали, козацьким звичаєм), так що Пободайло навіть не міг ні слова пробомкнути, і його заступив Передримирський. Його привитальну промову реляція переказує в таких словах:
“Його мил. пан Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького з полковниками, старшиною і всіми молодцями поклон віддають в. княжій милости; а що за матерія посольства нашого, зволив єси вже зрозуміти, в. кн. м., з листів пану писареві вчора відданих”. На се Радивил, мовляв, відповів: “Дивуюсь я тому дуже що пан гетьман ваш 15), підчас коли всі його сили звернені на війну, посилає до мене се посольство: запевняє в своїй приязни і хоче намовити, аби я відступив з своїм військом. А того не думає, що справи Литви й Корони спільні, оден нарід, одна Річпосполита, — так як би того не було! Та й Литві дали ви не добрі задатки приязни, вторгнувшися в її границі, без великої причини; повіти декотрі дощенту знищили, а инші забрали й досі тримаєте, не хотячи уступитись і вертати — як от Любеч і Стародуб, де стоять козацькі залоги, і мині тепер прийдеться там упоминатись і доходити границь в. кн. Литовського”. До того додав він загальні докори за бунт Запорозького війська проти короля, що робить неможливим які-небудь зносини, яку небудь людяність супроти нього; тільки після того як козаки покоряться королеві, можуть рахувати і на давню прихильність його, Радивила; але послам нема чого боятись за свою цілість. На се знов таки Передримирський відповів, мовляв, такою фразою: “Волен Бог да король його милость, пан ваш, котрому не противимось ані скаржемось на нього. Бо король й. м. хотів обіцяну свою ласку нам дотримати, і то все що ми “дурно” зробили — пробачити, але панове декотрі коронні не дозволяють йому того, і на те всадилися, аби нас з усім народом Руським викорінити. Через те поневолі нам прийшлось боронитись” 16).
Се було проголошеннє і приймленнє до відома війни: Литва вступала в загальний плян воєнних операцій. Деклярація Радивила мусіла б випасти ще більш різко і рішучо, якби йому була вже відома козацька діверсія на Смоленщину, що саме робилася тоді. Але вона не була ще відома: тільки другого дня козацьке військо перейшло границю, і се дійсно виглядає дивно, що мирне посольство зійшлося з таким аґресивним кроком козаччини.
По сій розмові послам велено відійти до своєї господи, поки їх одпустять. На нараді їх рішено було відправити, але затримати до того часу, коли литовське військо виступить в поле, щоб вони не могли попередити своє військо про литовський наступ. Так їx протримано більше двох тижнів, а для замилення — ще при відправі Радивил на їх очах вирядив своє військо під проводом стражника литовського Мірского на Смоленщину: на той козацький корпус, що напав на Рослав під проводом Тарасенка — се тим часом стало вже відомо. В дійсности ж військо виправлялося на Сіверщину, против Небаби, а одночасно відновляв свої операції припетський відділ. І так скінчилася литовська нейтральність.
Примітки
1) “В маю місяці, перед Николиним днем сто чоловіків козаків ходило загоном в литовську сторону, до Гомельського повіту, і тих козаків литовські люде побили на голову в селі Єриловичах. А за тиждень чи більше перед 14 мая перейшло було Сожу на сей бік, під Єриловичами литовських людей тисяча чоловіка, і на той час прийшов на той перевіз полк. Небаба з козаками, щоб стояти для сторожі, і тих тисячу литовських людей козаки побили на голову”. — Вісти у Смирнова с. 260. Грек Павел писав 19 травня (с.с.): Радивилову сторожу козаки скрали і побили його людей дві тисячі і привели до гетьмана (під Зборів!) двох язиків: вони казали, що Радивил утік в далекі місця - Акты Ю. З. Р. III с. 451, і т. ин.
2) Акты ЮЗР. III с. 455 і вище с. 289; про поліського полковника Горкушу згадує пізніша реляція Ґонсєвского (у Ґоліньского), див. нижче, але очевидно, що він стеріг границю і в попередніх місцях.
3) Половко оповідав: В Чорнобилю монах, що був домініканом, збирає охотника, вже має їx 500 і щодня більше прибуває; сам стоїть на фільварку в Лельові, миля від Чорнобиля. Та не тільки в Чорнобилю збирає те гультяйство, але й сюди ближче виправив сотника, якогось Булавку Мозирянина, і він теж зібрав уже таку ж громаду, і коли наші (Поляки, очевидно) стали в Бабичах, він хотів на них напасти; але вислана чата перешкодила їx замислам” — у Ґоліньского с. 468.
4) Дві реляції Павші з 29 і 30 травня в Осол. 225 л. 365; мало ймовірно, щоб між ними був тільки оден день ріжниці: перша з них мабуть давніша.
5) Тамже л. 365.
6) З попередньої реляції Павші 30 травня видно, що сей наказ Радивил дав за кілька день перед сим: він його записує в постскриптумі.
7) Осол. 225 л. 375 об.
8) Nad wieczor na bębnach hasło wybiiali, ktore było Bozołuk, a czysluczyn bo hasle iako y u nаs był do pułnocy. Щось попсовано.
9) Poydyte mołoycy, dorodnyie holowy, a dobywayte tych miesczan Lachow w Homłu, dobywszy ich w pien westynayte, zadnoho nie zywiąc, miasto spalete, a potym do Bychowa idete, oneho dobywayte, a iednak Mohilowcom krzywdy nie czynite. A iesli-byste do trzech razy Homla nie dobyli, tedy do mnіе po armatu co wskok przysyłayte.
10) Тут дата 9 червня, але вона неможлива, коли се було четвер рано, як виходить з оповідання — було то 6 червня.
11) Осол. 225 с. 379-381. Коротка звістка про козацький наступ під Гомель також в наведенім листі Радивила до короля з 9 червня: вона написана на підставі вістей принесених одним челядником з Гомеля, що приїхав до табору Радивила в Бобруйську 7 червня; його вісти тамже ркп. 225 л. 365 об. Він потверджує, що козаки приступили в неділю (4 липня) і подає ту цифру козаків: 7000, що повторяє в своїй реляції Радивил.
12) Так переказує зміст листу анонімна реляція з табору Радивила з 17 червня — Осол. 225 л. 381 об.
13) Тамже.
14) Перед тим полковник чернигівський — поясняє автор реляції, але помиляється: Пободайло міг бути тільки замістником полковника, став ним по смерти Небаби.
15) І в привітанню посольства, і в відповіли Радивила Хмельницький не титулується гетьманом “короля й. м.”, як то було в його офіціяльнім титулі.
16) Реляція 17 червня — Ос. 225 л. 382-3. Commentarius c. 104-106. Сівські вістуни оповідали, що Пободайло з товаришами вернувся до Чернигова 26 червня с. с. (6 липня н.с.), а посилав їx Хмельницький до Радивила, щоб він з козаками замирився й дав грошей на Татар; Радивил того всього відмовив і заповів свій похід: “Ждіть мене на Петра” — у Смирнова с. 263.
ПЕРЕБІЛЬШУВАННЯ УСПІХІВ, ПЕРЕГОВОРИ З ВЕНЕЦІЄЮ, ПЕРЕГОВОРИ В МОСКВІ ВІТОВСКОГО Й ОБУХОВИЧА (ТРАВЕНЬ 1651 Р.).
В Варшаві тим часом, від перших уже вістей про наступ польського війська попробували були використати свої успіхи для знаних нами плянів на венецькі субсидії. В звязку з сим образ польського тріумфу над Козаччиною в польських урядових кругах розмальовувано як найпишнішими фарбами і щедро розмішувано правду з фантазією. Головно се робилося “для зовнішнього вжитку” — щоб зробити відповідне вражіннє на всіх причетних до згаданих плянів, і тому напр. реляції нунція дають особливо яскравий образ сього “роблення опінії”. Він пише напр. першого квітня, даючи немов підсумки того, що було зроблено в сім напрямі протягом місяця березня — від перших вісток про погром Нечая: “Успіхи польської армії з кождим днем приносять все більші наслідки. До послуху Короні привернено ціле Браславське воєводство: не тільки відібрано назад те, що козаки захопили після замирення, але й перейдено лінію і здобуто кілька міст — напослідок і Винницю, де козаки боронилися більше ніж де инде. Польське військо разом з відзисканнєм сеї країни дістало богату здобич, і так рахують, що в сьогорічних битвах порубано на куски більше як 40 тисяч козаків” 1).
