Що до оповідань, переказаних Мисловским — що дещо з того ходило між козаками, се потверджують признання сотника Половка, зловленого під час коли Хмельницький стояв під Білою Церквою, і очевидно в сій асоцяції тут же записані Ґолінським. Розуміється, завсіди треба в таких признаннях рахуватися з тим, в яких обставинах се говорилось і писалось; я вибираю дещо тільки:
Коли одержано відомости про загибіль козацьких полковників (очев. Нечая), вся чернь з Лубень, з Прилуки, з Вишнівеччини, з Ромна, Гадяча, Батурина 11) гуртом пішла до Хмельницького, кінні й піші — бо на голову всіх гнали. До Литви призначений полки Чернигівський і Ніжинський, над котрими полковники Небаба і Подобайло (так), в помочи полк Переяславський — полковник Гарасько 12), і полк київський — полковник Антін, що заступає місце Кричевського. Хочуть пройти на Чорнобиль до Мозира, хоч мають виразну заборону гетьмана, аби тільки Дніпра пильнували, а далі не вимикались.
Чернигівці думають сильно боронитись, коли наше (польське) військо наступить, але тільки замкнувшим в місті: “ставити поля” не хочуть. В місті поживою і порохом досить забезпечні, обережність велика, але в місті козаки не сидять: найбільш їх над Дніпром, на перевозах і шляхах усяких. В Любечу списалася сотня з міщан любецьких: вони неустанно стережуть міста, а козаки по селах. В тім Чернигівськім полку низовські та кочовські (так) — козаки старинні, а седнівські і чернигівські — всячина. Каже, що в полку Чернигівськім і Ніжинськім 30 тис. всякого люду, в Переяславськім старинного і дуже справного козака 40 тис. В Київськім 30 тис. збиранини — бо кращі погинули з Кричевським.
Про Хмельницького сказав, що в Білій Церкві збирає полки, а Орда відмовила йому помочи, бо мають що инше робити. Старшина козацька між черню в голос мовить, що Хмельницький уже себе не певний: хоче Україну кинути, замишляє на Запоріжжє, на те й човни готує. Посол московський був у нього, переказав то від царя, що коли королеві, братові нашему, не поклоняться (козаки), то він (цар) сам з великою силою від тої сторони, а ми з сеї сторони наступивши тебе знесемо. Межи черню всюди такі голоси, що в Москві явиться другий король, з потомків Стефана Баторія, і йому вся Русь буде помагати на панство Лядське.
В тій же збірці записаний лист Василя Лупула до Потоцкого з Яс, від 16 березня; він кидає деяке світло в справі проволоки з татарськими помочами, котрих Хмельницький вичікував і в своїм повільнім поході і в обозі під Білою Церквою:
Орди ще не рушили. Нуреддін-султан був висланий з інструкцією вивідуватись, чи велике військо мають Поляки, і далі не поступати — бо по Великодні (9 квітня н. с.) сам хан рушить з усіми ордами. Зять візіра Бетег-аґа приїздив до Добруджських і Буджацьких країв, заповідаючи, щоб були готові, бо на весну сам хан особою своєю рушиться. Від Хмельницького безнастанно приїздять посли до Буджацьких Татар, з слізми просять, аби йшли. Але ті відповідають, що до Юра руського не можуть виступити. Супроти того Лупул радить Потоцкому всіми силами постаратися закінчити війну з козаками, поки поспіє татарська поміч.
В другім листі, з 2 квітня, повідомляючи про переїзд через Молдаву турецького посольства до Хмельницького (про нього зараз будемо говорити), Лупул переказував такі відомости, що хан спочатку має намір післати Хмельницькому в поміч 15 тис. кінноти, але потім довідавшися, що Польща ладить великі сили для поборення Козаччини, він постановив іти сам з усіми силами і призначив день походу на 19 березня (н. с.) - тільки воєвода міркував, що великі сніги, спавши в ті часі, мабуть затримали сей похід 13).
В Польщі оповідали, що нуреддін-султан, висланий ханом наперед з 16 тисячами Татар, дійшовши до Молдави, тут розхорувався й дальше не міг іти (потім скоро помер). Військо його вернулось назад. Хан сам був хорий і тому не скоро вибрався, а без нього Хмельницький не хотів починати війни 14).
З листів привезених гетьманові з турецьким посольством з Очакова, видко, що гетьман тримав там своїх резідентів: були се тоді Матвій Білошапка й Іван Нестеренко, що мали пильнувати скоршої експедиції татарських помічних полків. Були в тім якісь непорозуміння, якісь інтриґи: Армадан-бей перекопський жалується, що Велі-аґа каймакан, "нецнотливий чоловік”, був стримав Татар від походу, а тепер султан (нуреддін, очевидно) вже рушив з Криму (пишеться се в лютім). Резіденти, під диктат ханського Бек-мурзи, пишуть гетьманові, щоб він прислав від себе листа про приспішеннє, бо Бек-мурза від хана має наказ не йти далі Ташлика, а такий лист гетьмана дав би йому притоку йти в поміч козакам як буде потреба 15). В сих невязках і проволоках могло бути не без руки воєводи Лупула, а через нього — самого гетьмана Потоцкого, що всяко старався розвести Турок і Татар з Хмельницьким.
В московських актах, в перекладі, заховалися листи хана, його візира і скарбника; вони не мають ближчих дат, але заховалися серед актів 1651 р. і могли бути привезені піддячим Степановим, що мав дорученнє дістати польсько-татарську кореспонденцію в справі походу на Москву. Хан і його міністри просять гетьмана не турбуватись і вповні покладатись на поміч Криму — хан ні в якім разі не відступить козаків, він посилає зараз відділ під проводом Канмамбет мурзи, а через місяць піде головне військо, 100 тисяч вояків 16).
І гетьман вичікував, стоючи в Білій Церкві, поки його військо не виголодило околиці.
Гадяцькі старці оповідали в московських городах, що 26 березня прийшов до гадяцького отамана Кузьми Гарбаря гетьманський лист, щоб з городів “усеї України” посилали до Білої Церкви провіянт, “бо там на хліб скудно” 17). Татари стоять на подільсько-волинськім пограниччу (Константинів, Хмельник, Синява, Межибож, Бар). Инший козацький корпус (провідником названий Пушкар, але се не вірно) з Ногайськими Татарами під Чорнобилем (відти походив той сотник, зловлений під Чорнобилем, що його оповідання ми бачили вище).
Перед Великоднем, в перших дня квітня н. с. коли польське військо, під наступом побожської козацько-татарської армії відступило з-під Бара до Камінця, Хмельницький з Білої Церкви пересунувся на полудневий захід, як заповідав Мисловскому -до Животова, недалеко від полкового города Кальника, приблизно 100 клм від Білої Церкви. Чи то щоб бути ближче до подільського театра війни 18), чи щоб наблизитись до тої дороги, якою мав прибути хан, котрого він виглядав, — а головно очевидно хотів перемінити свій провіянтовий район, після того як білоцерковський був так ґрунтовно випорожнений, як то ми тільки що чули 19).
Сюди, до Животова в велику пятницю, 7 квітня н. с. прибуло турецьке посольство. Воно привезло звісну нам султанську грамоту з кінця лютого, з обіцянкою ханської помочи, парадні убори і шаблю, даровані султаном новому васальові, і цілу купу ріжних листів — від царьгородського патріярха і від ріжних царгородських і очаківських, турецьких і татарських достойників, що обіцяли приспішити висилку військових контінґентів. Звісні нам Греки — дипльомати з табору Хмельницького — доносили московському цареві, що “посол прийшов з тим: скільки гетьманові буде треба війська, він йому пришле: пришле від мунтянського князя Матвія десять тисяч, і від молдавського володаря, воєводи Василя десять тисяч, і з ними трьох башів”. А гетьман відповів: “У нас і свого війська багато, султанові за його любов бю чолом і дякую, а край і так знищений” (від війська — нічим буде утримати тих отоманських васальних полків) 20).
В Варшаві також оповідалося, що султан “під карою смерти” наказав господарям Валахії й Молдавії, аби помагали Хмельницькому; але, мовляв, молдавський відповів, що буде триматися того, хто переможе. Так що за нього були певні; більше боялися Ракоціїв, з огляду на пляни молодшого Ракоція на польську корону 21). Рудавский наводить лист Хмельницького до Ракоція, нібито перехоплений Поляками: він закликає Ракоція до спішного походу на Краків, щоб зайняти все Підкарпатє користаючи з виїзду шляхти в посполите рушеннє. Сіляді думає, що польські круги дійсно ширили такого листа, підробленого від імени Хмельницького 22). Але Рудавский взагалі занадто свобідний в своїй літературний манєрі автор, щоб дуже покладатись на таке оповіданнє.
