“И только б де гетманъ молыл хотя малое слово жестоко им,-чаю б де было большое дурно. И гетманъ де Богданъ, узнав ихъ раду, и вышел ис корЂты, и сталъ имъ говорить:
“ВЂдаете, братья, что я за вЂру православную и за церкви восточные, и за вас православныхъ християн, братью, свою, много всяких бЂд от Ляхов принял!
“И милостию божиею, вас православных християнъ имъ, окаяннымъ, в попраніе не дал, и многих обогатил и вольными учинил. А что вы говорите, что мне крымской ханъ братъ, и вы то сами вЂдаете, что мы их братством от сабли лацкой свободились; а что они побрали в полон, идучи к нам на помочь, и мы тот весь полон у нихъ отбили. А говорите вы, что намъ итти к великому государю християнскому, къ его царскому величеству, и я вамъ говорю, и вы то вЂдаете, что безпрестани я посылаю милости просить у великого государя християнского, его царского величества, чтоб нас пожаловал, велЂл принять под свою царского величества высокую руку; и нам по нашему прошенью по се число от великого государа, его царского величества, нет ведомости. А слышу то, что идут от него, великого государя, послы. И будет от его царского величества не будет какие милости,-не токмо вы хочите к нему, государю, и я кроме его государя, его царского величества, никуды не мышлю.” Да после того гетман говорил Черкасом, что де намъ тепере стоять под городом Бедриком нЂчево; пойдем до Белой Церкви, и станем дожидатця Ляхов под БЂлою Церквою. И какъ де их Гетман отпустил, и от тове де тотъ шумъ унялся”.-л. 50-3.
3) “брат его писарь И. Выговской упросил у гетмана, и он де ево захотел стинать”-л. 54; з контексту я розумію так як переклав се в тексті.
4) “И я-де гетману о томъ говорил ото всего войска, чтоб онъ крымским мурзамъ говорил, чтоб онЂ тотъ полон отдали. И гетманъ-де до мурзъ посылал; и какъ-де мурзы приЂхали и гетманъ-де почел имъ манить. И я-де узнавъ то что манить, сталъ говорить: Называете насъ братьею своею, то-ли ваше братство что вы весь Крымъ наполнили нами?-И меня-де за то, что я такъ говорил и свЂдая то мурзы, что я отговорилъ гетману ставить имъ на Днепре город,-хотели убить, еслиб не отняли Черкасы, и лошедь испод меня совсемъ отнели. И видя то Черкасы, что гетманъ имъ манит и ничего имъ не говорит, хотЂли убить гетмана, за то что многие налоги чинят Татаровя, да и сынъ ево многую дурость чинит напився пьян; и я де узнавъ ихъ совЂтъ, иныхъ уговорил, а иныхъ гетманъ ночью велЂлъ тайно подовить, чтоб про то в войнЂ (мб. войскЂ) было невЂдома. А после де того с Татары учинилась згода, какъ отпустили полон, а иной і в Крымъ увезли; и после того гетманъ пошол испод Бедрика”-л. 84.
5) “Была рада у гетмана со всЂми полковники, чтоб поддатца к турскому салтану; і всЂ полковники приговорили на то, что поддатца, оприч киевского полковника Онтона Ждановича. И я гетману и полковникомъ говорилъ: Хто хочетъ тотъ поддавайся Турку, а мы Ђдемъ служить великому государю християнскому, и всЂмъ Черкасом вашу раду скажем, какъ вы забыли Бога такъ и дЂлаете. И гетманъ де меня за то хотЂл казнить. И я де увидя над собою такое дЂло, почел давать приятелем своимъ вЂдомость, чтоб они до всего войска доносили тую вЂдомость; и войско-де сЂвдав про то почели говорить: всЂ помремъ за Выговского, кромЂ ево нихто Татаром не смЂетъ молыть. И свЂдав про то, гетман прислал по меня и почел говорить: Для чево не поддатца Турку? И я-де говорил: Спроси меня: какъ Грекъ обовладЂли бусурмани, дали имъ волі всякие, і в богатст†имъ обидъ никакихъ не чинилі до тЂхъ мЂстъ покамЂста всЂ наполнились бусурманы, и какъ наполнились,-видишъ какое гонение христианомъ”-л. 73.
6) Наступає запитаннє Матвеева і Фомина, з чим гетьман післав до короля Ждановича-я далі подаю се поясненнє Виговського.
7) Депеша Доні з 7 липня-с. 536-7.
КРИМСЬКІ ВІСТИ, ХАН ГРОЗИТЬ РОЗРИВОМ.
Про Татар, які були в сім поході, Виговський дав такі пояснення:
“Хана з гетьманом не було, тільки Маєк-султан, другий-Кучюк, малий султан, та багатир Шабей перекопський, і з ними 30 тис. Татар; а всіх Татар казали мурзи 50 тис. Ногайські мурзи були такі: Калебет-мурза, Салтан-мурза, Нагнат-мурза, Салтан-Мурат мурза, Урак-мурза, Оказ-мурза, Татар з ними було 8 тис., прийшли вони до війська недавно. А як я відправляв з Умани турецьких послів, приїхав кримський Татарин з листом з відомістю до гетьмана, що йде до гетьмана в поміч хан-перевозиться на річці Чакові, і з ним кримських Татар, Кабарди, Азовців, Очаківців, Білгородців 150 тисяч. Про се хан писав гетьманові з своїм гінцем, і я того гінця відправив до хана з Умани з тим що гетьман з усім військом з-під Бедрихового Городка пішов (до дому), бо настав у війську голод, хліба й поживи не стало. А ханові написав, щоб він прийшов до гетьмана, як що наступатиме король. А гетьман лишив при собі кримських Татар 30 тисяч- з ними Сартлан-мурза, Арелак-мурза, Тайман-мурза, та всіх ногайських мурз-з ними Татар 8 тисяч, вони стоять в ріжних місцях по сій стороні Дніпра, 6 миль від Чигрина на полі над Саксаганню, на Інгульці, на Інгулі, на Жовтих водах, на Сурських байраках коло Дніпра” (л. 73-4).
До інформацій Виговського про українсько-татарське напруженнє знаходимо в реляціях з Криму московських послів такі доповнення.
5 (15) липня приїхав до послів князь Маметша і розповів, що муйнацький царевич вернувся з походу з військом, перестрівши на Перекопі хана (що вийшов на війну в Литву 3 н. с. липня, виславши наперед себе, 1 липня нуреддін-царевича). Царевич стояв з військом за півдня дороги не доходячи Камінця Подільського, а гетьман з козаками поблизу від нього. Чи наступатиме на гетьмана король справді, чи ні, се невідомо. Татари ж приходили до царевича з великими наріканнями, що вони так довго стоять, чекаючи королівського наступу, і просили дозволити їм повоювати гетьманські маєтки (розумій-його володіння) 1). Царевич їм заборонив-щоб ханської присяги не нарушали і гетьманських маєтків не воювали. Ті не послухали, повоювали і забрали в полон богато козаків з жінками і дітьми,-перекопський князь Батирша їх не стримав. Гетьман про се написав царевичеві-що так він нарушив ханську присягу. Царевич послав йому сказати, що то Татари зробили йому ту шкоду самовільно, без його згоди; а полон, який відшукав, відіслав йому, тільки богато полону Татари завезли до Криму і Ногайських улусів. І до хана гетьман писав про се: щоб царевич своєї присяги не порушив, відібрав той полон від Татар, що до Криму пішли, і йому, гетьманові, відіслав. За тим листом відібрано полон у тих Татар, що прийшли з походу до Перекопу, а в Криму і по Ногайських улусах цар велів своїм копичеям відшукати і в Перекоп прислати. Князя Батиршу перемінив і на його місце призначив Караш-аґу-за те що той не стримав Татар і хана з гетьманом посварив. А гетьманові написав, що він полон поверне-аби гетьман за се йому не мстив, і на будуче він того Татарам заборонив. А за його, гетьманським, листом, хан з Криму вже вийшов і стоїть на Перекопі-але нехай гетьман йому напише, як що той королівський прихід непевний-то він вернеться з Перекопу до Бахчисараю, щоб йому даремного “конобою” не робити 2).
Далі довідуємось, що хан відшукав 600 чоловіка полоняників і відіслав їх зараз гетьманові копичайським аґою, а на будуче обіцяв заборонити того своїм Татарам 3). Але відомости привезені муйнацьким царевичем розхолодили його охоту до походу. Про се докладніш іще сказав послам візир Сефер-казі 31 с. с. липня: цар бувши в союзі з гетьманом, пішов був в похід і дійшов до Перекопу, але почувши від муйнацького царевича, що той бувши у гетьмана довгий час, своїх людей голодом поморив, а приходу королівського сим літом напевно сподіватись не можна було,-цар через те вернувся від Перекопу назад 4).
Тому коли 21 с. с. липня приїхав від гетьмана з Чигрина отаман Федір Шелонський, з новим, ще пильнішим проханнєм-тому що король уже відійшов зі Львова з великим військом, а наперед себе вислав 40 тисяч, і треба їх скоро сподіватися-таку, мовляв, вість привіз оден Лях, що був у короля близьким чоловіком, але впав у смертну провину і тому мусів утікати,-то хан на сю вість не пішов. Відправив тих послів з таким листом, щоб гетьман йому написав про королівський прихід вість певну, а не так щоб робити йому непотрібний конобій і великі шкоди, як муйнацькому царевичеві з його людьми. Одержавши певну вість, цар з військом до гетьмана прийде. І в Бахчісараю сподіваються нової присилки від гетьмана в скорому часі, а коли цар і після другої посилки не поспішить, то гетьманові з козаками против короля не устояти 5).
