Сам Хмельницький з головними силами повільно тим часом посувався на захід припетсько-божським вододілом, від Гончарихи де він стояв в другій пол. квітня н. ст., і дійсно в середині травня н. с. став табором недалеко Зборова, де його льокалізують ріжні вісти. Чи в дорозі запускався він на полудне, на Поділлє, в напрямі Камінця, і се дало привід до поголоски і оповідань, що він був під самим Камінцем, чи сі поголоски були простим непорозуміннєм, і він тільки злегка міняв напрями свого маршу, хоч би просто з мотивів провіянтування — як то ми бачили вже перед тим, се зістається неясним. Мині вважається правдоподібнішим, що він ішов в західнім напрямі без великих збочінь, роблячи тільки зіґзаґи та розсилаючи на полудень і північ відділи свого війська для лекшого провіянтування та поширення повстанської бази.

Стан головного війська при кінці травня н. с. Греки описують так. Козацьке військо займає лінію на 10 миль ³). Всіх полковників в нім 17 — окрім тих трьох, що післані против Радивила. Війська дуже богато: з кождим полковником тисяч по 30, по 40 і більше, а з браславським полковником буде тисяч 50 або 60 ⁴). Зброї в війську досить: у одних огниста, у инших лучна стрільба, з кіями — як то перше бувало, тепер у війську нема нікого. Пороху і олова богато; купці привозять до війська селітру, а козаки самі роблять з селітри порох. Набрали також пороху і олива в городах де були Ляхи. Гармат у війську богато: забрано їх в Барі, Винниці та инших городах, так що у кожного полковника гармат по 5, по 6, та ще у гетьмана самого єсть з тридцять гармат. Запасів готових буде в війську по дві-три бочки сухарів на десяток; довозять їм припас і питтє з Київа. Але запаси гетьман велить берегти, а держати на той час, як не можна буде ніяк добути, а тим часом каже війську добувати собі запас на стороні. Тим очевидно пояснюється така велика розтяглість позицій та розгалуження військових відділів в ріжних напрямах.

Татар з гетьманом, після приходу царевичів, польські відомости рахують 14 тисяч — царевичі привели 6 тисяч, правдоподібно під час маршу гетьмана на Зборів ⁵). Канівський полковник Савич, оповідаючи в Москві історію кампанії, в осени того року, каже, що нуреддін прибув до Хмельницького, коли він уже прийшов під Зборів, і з ним було коло 8 тисяч Татар ⁶); але Савич прийшов до війська пізніше, і оповіданнє його не визначається великою прецізією. Про хана в таборі гетьмана оповідали, що він з головним військом рушив з дому 6 травня н. с. ⁷), війська веде більше ще ніж попереднього разу, і наказує гетьманові, щоб він без нього на короля не йшов, і гетьман чекає — так оповідали Греки, як я вже згадував ⁸). Московські посли, що були в Криму, записують вихід хана під 13 травня н. с.: “Пішов Іслам-ґерай з Криму до Запорозьких Черкасів з кримським військом; зістався в Криму калґа-царевич та Кмечети, а татарських вояків людей до ста. Бахчісарай цар доручив свому ближньому чоловікові Койтас-азі, з ним 200 чоловік стрільців, а з царем пішло, кажуть, тисяч 30 або й більше” ⁹).

“Про згоду між королем і гетьманом переговорів не було, і згоди не буде, бо козаки Ляхам ні в чім не вірять, і так у них положено: Ляхів або знищити всіх, або самим загинути” розповідали Греки ¹⁰). Инші відомости говорять, не дуже згідно, про боротьбу воєвничих і миролюбних настроїв, про дебати на раді, але вислід той що гетьман і його штаб стоять супроти Польщі на становищу непримиренім і в тім настрою підтримують і розаґітовують масу. Але Орди нема, і се затримує активність і викликає депресію.

Грицько Реснівський, козак старинний з Білоцерківського полку, захоплений польським роз'їздом 6 червня ¹¹), оповідав, ніби то козацьке військо під Збаражем скучає і нарікає, що гетьман і полковники зводять їх обіцянками скорого приходу хана, вже чотири тижні, і Хмельницький, щоб підняти його настрій і не дати розлізтися від бездіяльности й голоду, що теж докучає, — визначив ради по полках, а потім ґенеральну раду. Тут оповідав — аби роздражнити козаків, — що король входить в порозуміннє з султаном, відступає йому краї українські: Київ, Білу Церкву, Черкаси, Чигирин та инші на грабуваннє і вибираннє ясиру. І козацтво піддавшись на сі оповідання, кричало на раді, що коли король на нашу погибель з султаном єднається, то хочемо битися з Ляхами! Инший кореспондент переповідає се трохи инакше і докладніше: гетьман, мовляв, оповів на раді, що як він міг зміркувати, - король шукає у хана замирення, так чи й козаки “не позволяли б” на згоду? А козаки крикнули: “Пане гетьмане! ні! Бог і військо так хочуть, щоб ми жадним чином з королем не єдналися, бо на те ми одважились і на те ми прийшли, то хоч би й Орда нас відступила, ми при гідности твоїй всі гинути будемо: або всі загинемо, або всіх Ляхів вигубимо!” На се гетьман і полковники говорили: “Коли прийде до битви, не спускайтеся на ваші лопати та ями, вже там добре прийдеться огинатись (ochynас), аби слави і душ наших не загубити!”

Одним словом настрій в козацтві воєвничий, хоча недостаток докучає. “У старшини борошна може бути ще на дві неділі, але черни вже не стає, а на базарі жадної живности не купити — хиба табаки та горілки”.

Військо козацьке сього року менше ніж під Збаражем (в 1649 р.), але “кіннійше і оружнійше”; піше військо може битись добре, але на комонника слаба надія: “оден добрий юнак може погнати десять кінних козаків”(!). Козацтво поділене на 12 полків, в кождім 12 тисяч (так!). Гармат всього 15 штук. Татар не буде і 10 тисяч, тому їx не пускають на чати, щоб Поляки не дістали язика. Сподіваються, що прийде їх більше, але що до хана нема певности: не хоче перейти за Дніпро, поки не побачить, як випаде Хмельницькому перша гра. Нуреддін-солтан налягає на Хмельницького, аби як найскорше зійшовся з королівським військом, бо такий має від хана наказ, що коли запорозьке військо з лядським не зійдеться, то хан з усіми ордами поверне до Криму ¹²).

Ясно виступають таким чином дві версії, котрими пояснювано кунктаторство гетьмана і хана: хан чекає висліду перших боїв — і хан не велить битися до його приходу. Поголоски випереджували його прихід. Путивльський торговець 12 травня н. с. стрів під Прилукою двох Татар, вони оповіли йому, що гетьман посилав їх до хана, але вони вернулися з дороги з вістю, що хан уже пішов до козаків: перевозиться на старім татарськім перевозі, і піде до гетьмана тою стороною Дніпра Под. спр. la).

Зносини з иншими державами, що їх гетьман хотів використати в своїй боротьбі з Річпосполитою, продовжувались з тим більшим завзяттєм. В перших днях травня гетьман відправляв назад посла турецького: виходило б, що пробув він в гетьманськім таборі 4 тижні, тому так довго, не маємо пояснення: можливо що гетьман старав ся використати його присутність, щоб вплинути на турецьких васалів — аби його підтримували енерґічніш: “Бив чолом за присилку султанову, і за дари, але війська турецького йому не потрібно, зо своїм військом, що він зібрав, він може постояти против Поляків”. Так оповідали Греки ¹³). На жаль більше відомостей про се не маємо ¹⁴).

Тоді ж, чи може кілька день пізніше вислав гетьман свого свояка Павла Яненка, що їздив торік до Царгороду, в посольстві до Лунула, і відти до Ракоція, до мунтянського господаря; з ним поїхав якийсь ближче нам не звісний Kulta чи Kutta. В Ясах вони з'їхалися (та разом їхали) з “Іваном Гречином”, очевидно — Тафларієм, і відси 14 н. с. травня вислали до табору Хмельницького свого козака в супровід з послами господаря і з листами від господаря до гетьмана і митрополита коринтського Йосафа вислали свої звідомлення гетьманові і гетьманичові. Маємо сі листи в польських копіях в сучаснім збірнику, що походить правдоподібно з королівської канцелярії, бо в дорозі козак з листами попав в якісь польські руки. З листів бачимо, що господар підтримуючи можливо приязні відносин з польською стороною, вважав потрібним відогріти свої умови і договори і з Хмельницьким та заманіфестувати свою приязнь. Бажав зробити кінець всяким поголоскам про його, невірне становище супроти гетьмана, довести до кіпця умовлений шлюб і т. д. Дійсно, тепер коли Поділлє фактично було опановане козаками, а з Криму можна було кождого дня сподіватися жадної здобичи Татарської Орди, дуже легко могла повторитися екскурсія на Молодаву, так як торік вона її дізнала. Тому господареві було дуже до річи відновити торішні умови про посвояченнє, союз і т. д.; господарівна, як бачимо з листу Яненка до Тимоша, була на місці, була показана послам, і заявила своє бажаннє як найскорше стати невісткою гетьмана. Значить здогади, що її забрано було до Царгороду, були несправедливі. З огляду, що таке листуваннє не часто нам трапляється, я вважаю не від річи навести його в цілости під текстом, в перекладі, але без усяких скорочень (ті скорочення які єсть, містяться вже в сучасній польській збірці, куди їх вписано). Хоч змістом листи не богаті, більш етикетальні — але й се має свій інтерес ¹⁵).