36) Listy с. 48.
37) ркп бібл. Зам.
38) Лясота с. 222.
39) „Семерій Наливайко запороский гетман” в листї до коронного гетьмана 1594 — Listy ч. 41, Semery (хибно надруковано: Semеху) Nalewayko Hetman і wszystko rycerstwo в листї до короля 1596 р. — Broel-Plater II c. 218.
40) Жерела VIII ч. 72 (див низше).
41) Ibid. ч. 73.
42) Tichon Baybuza starszy, atamany y wszystko woisko Zaporozske -Listy c. 60.
43) Pisma Źółkiewskiego c. 32.
44) Жерела VIII ч. 72.
45) Тексти наведу зараз низше.
46) У Лясоти виходило б, наче старшина умисно усувала ся чи усувана була з загальної ради — немов би на те, щоб не стїсняти її в нарадї; але з иньших оповідань такої практики не знаємо, і можливо, що він не порозумів сього явища. Пор. оповіданнє польських комісарів 1619 р. про те, як рада, з огляду на неможливість вести дебати в повній радї, позволила, щоб гетьман з кількадесятьма иньшими старшинами вийшов з ради і вів переговори з комісарами осібно.
47) Tumultuario modo.
48) Commentarii с. 113.
49) Впливи конфедераційних практик жовнїрських, теж досить правдоподібні, очевидно, пішли в тім же напрямі.
50) Listy c. 89.
51) Див. мої матеріали до іст. коз. рухів.
52) Pisma żółkiewskiego c. 322, 339, іще див. низше.
КОЗАЦЬКИЙ УСТРІЙ І ПОБУТ КІНЦЯ XVI І ПОЧАТКІВ XVII В.: ОПОВІДАННЯ СУЧАСНИКІВ ПРО КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО І КОЗАЦЬКИЙ ПОБУТ: ЛЯСОТИ, ПАПРОЦКОГО, ҐАМБЕРІНІ, ЯКУБА СОБЄСКОГО, СТАРОВОЛЬСКОГО, БОПЛЯНА — ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, МОРСЬКІ ПОХОДИ, ВИБОРИ ГЕТЬМАНА І ГЕТЬМАНСЬКА ВЛАСТЬ, РЕПУТАЦІЯ КОЗАЦЬКОЇ ВІДВАГИ; КОЗАЦЬКИЙ АСКЕТИЗМ, ТЕОРІЯ ПРО ВПЛИВИ ЗАХІДНЇХ МОНАШО-РИЦАРСЬКИХ БРАЦТВ НА ОРҐАНЇЗАЦІЮ СЇЧИ.
Подану вище загальну схему козацького устрою, витягнену з наших джерел, оживимо кількома образками з оповідань Лясоти й иньших джерел.
„На Базавлуку, пише Лясота 1), мали козаки тодї свій табор. Кілька поважнїйших вислано, щоб привитати нас іменем усього товариства, а як ми приїхали, дано багато вистрілів в гармат. Коли ми вийшли на беріг, нас провели зараз у „коло”. Тому що кілька день перед тим гетьман Богдан Микошинський на 50 човнах, і в них 1300 люда, вибрався на море, то ми в „колї” заявили, що ми дуже тїшимося, заставши тут рицарське товариство в добрім здоровю, але що пана гетьмана нема на місцї, і військо не все в зборі, то ми сим разом не хотїли б приступити до предмету нашого посольства, а волїли б відложити се до щасливого повороту гетьмана і иньших. Вони се прийняли з вдоволеннєм, і ми пішли в наші хижі — що вони звуть „коші'', — зроблені з очерету й накриті кінськими шкурами від дощу.”
„20 червня мали ми „авдіенцію” і передали „колу” нам поручене. Потім вони попросили нас відійти і прочитавши публично переданий нами лист, зажадали, аби кождий з присутних висловив свою гадку. Коли ж на перше й друге жаданнє гетьмана всї мовчали, тодї, як у них звичай при важнїйших справах — роздїлили ся вони й утворили два „кола” — в однім старшини 2), в другім прості люде, те що вони звуть „чернь” 3). Після довгих нарад чернь нарештї своїм звичайним криком рішила йти в службу його цїс. величеству і на знак того кидала вгору шапки. Прибігли зараз до другого „кола”, старшинського, і грозили ся йому, що коли хто буде тому противити ся, то вони тих покидають у воду й утоплять 4). Але старшина зараз згодила ся, бо не могла противити ся черни: вона розяривши ся стає завзятою, ґвалтовною, упертою, й не терпить противного слова. Старшини бажали тільки, щоб їм дали поміркувати з нами про кондиції, і вибравши 20 депутатів, закликано нас наново в ,,коло”. Депутати серед великого „кола” утворили мале „коло”, посїдавши на землї, і по довгій нарадї покликали нас до себе, і ми сїли серед них. Тодї вони заявили нам, що вони всї готові служити його цїс. велич. і жертвувати для нього своїм житєм. Против того щоб їм іти на Волощину, перейти за Дунай і впасти в Туреччину, вони не мали б нїчого, але є тут багато трудностей, які стримують їх і стають на перешкодї. По перше — вони не мають коней, анї для себе, анї до гармат, відбігши їх: Татари останньої зими в сїм поворотів забрали й погнали у них більш як дві тисячі коней, так що у них не зостало ся і цїлих чотирох сот. Далї — з такою малою купкою — трома тисячами люду, вони не відважили ся б іти на Волощину, бо не дуже вірять „господареви”, а Волохи по природї своїй народ несталий і зрадливий, і вони їх невірність добре знають. По третє — при такий малій нагородї і непевности вони не можуть обовязатися до служби так як ми того бажали і пустити ся в таку далеку путь. Вони жадали, щоб я пошукав способів дістати коней — чи не схотїв би я вистарати їм кілька сот коней у воєводи браславського — для них і для гармат. Казали, що вони не мають звичаю служити на непевне і йти в похід; якби я іменем його цїс. вел. уложив з ними угоду, скільки їм буде на квартал на одного коня 5), то вони б з свого боку доложили старань щось зробити”. Коли Лясота запевняв їх, що служба їх не лишить ся без нагороди й заохочував таки йти в визначений їм похід — „вони свідчили ся Богом, що вони мають таку охоту послужити п. цїс. вел., — але я чув уже від них про ті трудности й важні причини, які сим разом не позволяють пускати ся в таку далеку путь. Щоб одначе його цїс. вел. посвідчити свій послух і прихильність, вони зараз готові послати своїх послів і дати їм повновласть уложити умову що до їх удержання 6), а за той час самі пошукають собі коней, та й зараз не дармуватимуть, а покажуть й. цїс. вел. свою службу на морі”, і коли се буде в людських селах і погода послужить, вони нападуть на Кілїю і Бабу — два визначні турецькі міста на Дунаю, або зруйнують Перекоп — головне місто кримських Татар, що лежить в 16 милях від них простою дорогою, а морем трохи далї”. На се одначе Лясота відповів намовами, аби козаки таки йшли зараз на Волощину, як того собі бажав цїсар, і з походу вислали до нього послів. Коли „ясавули” (начальники, яких можна прирівняти до lieutenants (намістників) обійшли велике „коло” і подали се до відомости всїм, чернь знову пішла на бік і вчинила осібне „коло” і на нарадї прийняла се, новим загальним криком 7) і киданнєм шапок. Коли ми після сього виходили з ,,кола'', військо казало бити в барабани й труби і дало десять вистрілів з гармат, а в ночи пущено кілька ракет''.
,,Але також самого вечера деякі неспокійні голови разом з богатшими козаками 8) — як ловцї звірини або хазяєва кораблїв або ,,човнів”, 9) звернули ся до простого народу і ходячи від куріня до куріня представляли їм далекість і небезпечність дороги і радили добре роздумати ся на тим, що роблять, аби потім самі не каяли ся: прислана нагорода мала й лиха і з нею не можливо пускати ся в таку далеку дорогу і в нїй утримувати ся (бо між ними є багато бідних товаришів) — що вони почнуть з такими грошима і що перше почнуть купувати — хлїб на прожиток чи коня? його цїс. вел.може завести їх в далекі сторони, а коли їх уже не буде йому потрібно — відправити з чим небудь, тим більше що вони не мають від нього нїчого певного — нїякої письменної, печатями ствердженої умови. Такими й иньшими подібними словами простий нарід був дуже рострівожений і коли другого дня, себто 21 червня, раннїм ранком, вони зійшлися знову в „коло”, вони вже говорили зовсїм инакше: що на такі непевні річи вони нїяк не можуть і не хочуть пускати ся, до того ще й не знають, чи є дїйсно гроші чи нї, і хто їм платитиме, бо до них не прийшло нїякої грамоти від й. цїс. вел. і на обіцяну в будущім нагороду чи дарунки нема нїякої письменної забезпеки. І вислали до нас, до нашого помешкання кількох, щоб оповістити нас про се все”. Лясота на се відповів, що гроші може зараз передати, скоро тільки вони приймуть пропозицію, і показав свою інструкцію з цїсарською печаткою. „Вони з сею відповідю вернули ся в „коло”, але воно зіставало ся при своїм. Тодї гетьман з кількома найвизначнїйшими людьми — між ними й Лобода, що був гетьманом перед ним, і при нїм зруйновано Білгород, — почали просити й умовляти, аби добре роздумали, що роблять, та не відпихали предложену їм цїсарську ласку й пропозицію, яку повинні вважати за велику честь для себе: вони осмішать себе зовсїм, коли не візьмуть участи в такій похвальній „імпрезї” проти відвічного ворога християнського імени і не приймуть пропозиції, зробленої їм ласкаво таким високим потентатом. Коли ж вони й далї трималися свого рішення, — гетьман розгнївав ся й скинув ся перед „колом” з своєї власти — зложив гетьманство, кажучи, що коли вони так мало вважають на свою честь, славу і добре імя, то він не хоче більше бути їх гетьманом, і на сїм „коло” розійшло ся”.
