Шеститисячний реєстр війська мав бути зладжений в шести тижнях, до дня 18 грудня, і переданий властям. Протягом дванадцяти тижнїв мали козаки вийти з маєтностей шляхетських, попродавши ґрунти і будинки людям, котрі згодили ся б віддавати панови „повинности і підданство"; в панських маєтностях могли б зістати ся тільки ті з війська, „котрі будуть своїм панам послушні і котрих пани схочуть терпіти". Козакам позволяєть ся всяке przystoine pożywienie з торгу, ловлення риби і звіра, без шкоди одначе для доходів старостинських.
Тисяча козаків — чи скільки вкаже коронний гетьман — буде пробувати як залога на Запорожу. Иньше військо козацьке буде стояти „за волостю", і відти, куда їм вкажуть гетьмани, буде ходити в поміч польському війську, уважаючи, щоб у тих переходах нї в чім не обтяжати людности. За се діставатимуть платню — 60 тис. золотих річно, що будуть виплачувати ся їм на св. Ілю в Київі.
Сей протокол, уложений від імени комісарів, в тріумфальнім все таки, хоч і досить здержливім тонї 20), стверджено підписами козацьких старшин. За Дорошенка, „тому що писати не вміє", підписав ся оден з шляхтичів; іменем иньших і всього війська — новий писар військовий, Сава Бурчевський 21). Вислані до козацького табору Собєский і Балабан вислухали козацької присяги, і ріжних говорень, які „хитрі Малороси" вважали потрібним говорити „панам", аби сказати „что нибудь пріятное". „Нарікали на свою глупоту і непокорність, що привели їх до такого кроворозлитя, і признавали, що нема лїпшого війська над лядське, а по нїм запорозьке", записує польський дневник. Другого дня новий гетьман з старшиною приїздив до польського табору; Конєцпольский витав їх і частував. А другого дня, відслуживши мшу, військо польське рушило назад, тоюж дорогою. Перейшовши Рось, Конєцпольский визначив своїм полкам становища на зиму, і поїхав до Бару до дому. Комісари розїхали ся теж 22).
З тріумфом був відісланий королеви папіровий трофей сеї довго плянованої кампанїї — протокол комісії. Зброєю вимушено у козачини, що сама вона перечеркнула свій рахунок за хотинські послуги і подвиги, за які так багато сподївала ся, за які так багато її обіцювано.
Змушено її замовчати про свої найосновнїйші домагання, відступити від того що признавала вона елєментарними вимогами свого істновання.
Фізично не можливо було втиснути в рами реєстру всїх старих, довголїтнїх козаків, що брали участь у стількох кампанїях для річипосполитої, на її заклик. Фізично не можливо було прогодовувати ся тому війську, яке річпосполита хотїла задержати в своїй службі, коли воно зрікало ся заграничного заробітку і заразом не діставало нїяких домашнїх джерел утримання.
Нїчого! Від козачини вимушено се. Вона мусїла істнувати для потреб річипосполитої, нїчого їй не коштувати, і нїчим не давати відчувати свого істновання.
Жити надїєю на марну платню, що звичайно не виплачувала ся. Пробувати „поза волостю", так щоб і дома її не було чути, і сусїдні держави не відчували її істновання. При всїй реальности сього істновання знайти собі якусь над — натуральну сферу, четвертий вимір геометричний.
Польські державні і воєнні мужі осягнули се. Неможливе стало можливим.
В протоколї принаймнї.
Се був оден з типових паперових і атраментових тріумфів, що розроджували ся потім звичайно морями крови, біди і злоби.
Примітки
1) Дневник — Zbiór c. 149-152, Журковский с. 97-8.
2) Журковский, вихваляючи подвиги свого колєґи Хмєлєцкого, занадто рожево представляє його успіхи.
3) Дневник каже, що військо зостало Потоцкого і Тишкевича ubiezpieczonych nieco kozackimi traktatami; сї слова дослїдники перекладали так, що мовляв сї полки зміцнили свої позиції на козацький спосіб. Переклад, думаю, не можливий.
4) Wiele piechoty niemieckiej pogineło, i koni siła nastrzelali, także kawaleriey zacney padło niemało, записують Pamiętniki do panow. Zygmunta III, I c. 124. Gdzie i z naszey strony krew lac się musiały y towarzystwa kilkanascie (!) z naszych zginęło y rotmistrz kozacky pan Rogowski, koni także sila barzo nastrzelano i nazabiano — сучасна записка, Публ. бібл. F. IV 96 л. 43.
5) Дневник — Zbiór с. 152-6, тамже листи Мясковского і Конєцпольского с. 164-5, 228-9, Журковский с. 99-100.
6) Zbiór, с. 175-7.
7) Ibid. c. 157.
8) Ibid. c. 199.
9) Zbiór с. 200, доповняю й поправляю деякі ймення по рукоп. Публ. бібл. № 241 с. 624 Тут сей реєстр послів виглядає так: Piotra Odinca, Iana Larzia, Lwa Barutę, Iana Buczynskiego, Andrzeia Kudinowskiego, Mikolaia Bolbosa, Iwana Horuskiewicza, Stephana Mikytucza, Bohdana Passyne a Iwana Pekaczewskiego.
10) Zbiór c. 199-207, Zrzódła II c. 180, Źurkowski c. 101.
11) Zbiór c. 208-16, Źurkowski c. 102.
12) Zbiór c. 159, 229.
13) Ibid. c. 158.
14) З датою 5/XI; чи се показує, що деклярація була вислана другого дня, чи тут недокладність в датї, тяжко сказати.
15) Zbiór c. 218-222.
16) Старшинї плата така: старшому 600 зол., двом осавулам по 150, обозному, писарю і судї військовому по 100, 6 полковникам по 100, осавулам полковничим по 50 зол., 60 сотникам по 50 зол. Роспись дуже інтересна, бо вказує на дальші факти еволюції козацького устрою: перехід полку від пятисотного до тисячного контінґенту, дальша орґанїзація інституту ґенеральної старшини, дуже близька вже до часів Хмельниччини (судя військовий, повисшеннє значіння писаря, роздїл осавулів генеральних від полкових, отамани вже між старшиною не фіґурують).
17) Так очевидно треба розуміти досить неясну стилїзацію комісарських постанов: Starszemu, ktorego k. mc.ś przez hetmanów koronnych z pośrodka ich samych obranego podawac będą, особливо як порівняти з попереднїми словами про затвердженнє Дорошенка.
18) Zbiór c. 232-3.
19) Zbiór c. 230-241, теж в Архиві III. І ч. 78.
20) Неприємно мусїли звучати для козаків фрази: iż przez szable zа nastąpieniem woyska koronnego znacznie są pokarane, tym których szczęście i wola boża od tey kazni zasłoniła, iż i ostatek krwie swoiey, przy którey Rpta ich zostawiła, na odwagi i usługi Rptey ofiarują y obowiązują, cale imieniem i. k. m. i rptey odpuszczamy.
21) Imieniem pana Michaila Doroszenka starszego woyska i. k. n. Zaporoskiego za prośbą iego, iż sam pisac ne umiał, Jan Raczynski mp. podpisuie się. Imieniem wszystkiego woyska Zaporoskiego przy bytnosci starszych podpisuie Sawa Burcewsky pisarz woyskowy. Ся підпись, звісна в численних копіях „комісії 1625 р." (в рукоп. Публичної біблїотеки, № 29, 96, 175), опущена в виданнях її (тільки з Маркевичової історії цитує її видавець в Zrzódła-х т. II с. 189). Підпись писаря читаєть ся різно — Sawuy Buczewsky також; очевидно се помилка.
22) Zbiór VI с. 158-160.
ПРИМІТКИ
1. Лїтература суспільно — економічних і кольонїзаційних обставин східно-українського житя XV-XVI вв.
2. Початки козачини.
3. Остафій Дашкович і Предслав Лянцкороньский.
4. Поетична традиція про козачину.
5. Баториєва реформа.
6. Лїтература козацьких рухів 1590-х років.
7. Козачина в перших двох десятилїтях XVII в.
8. Київське культурне і церковне житє перших десятилїть XVII в. і відновленнє православної єрархії.
9. Лїтература до історії козачини 1620-1625 р.
1. Лїтература суспільно — економічних і кольонїзаційних обставин східно-українського житя XV-XVI вв. назад....
На сї теми писало ся чимало, головно для XVI в. — його середини і другої половини — що до кольонїзації, етноґрафічного складу, дещо теж про оборонність, дороги і зносини Сх. України в звязку з історією торговлї і кольонїзації; я вичислив се в VI т., в прим. 1 і 3. Потім в сї питання входять працї по історії початків козачини — я вичисляю се низше в прим. 2. Найбільше для образу східноукраїнського житя дають з того статї Яблоновского в V і XXII т. Źródła dziejowe (до сеї останньої див. критичні поправки мої в Записках т. XVII і В. Буданова у вступній статї ч. VII т. III Архива Югозап. Россіи), матеріал про Заднїпровє також в статї Zadnieprze, в Słownik geograficzny (переклад в Кіев. Стар 1896) 1), і статя В.-Буданова у вступі до ч. VII т. II Архива Ю. З. Россіи. Вони одначе обговорюють тільки деякі сторони східно-українського житя, яке нас тут займає. Яблоновский при тім дуже уймає свому викладови не цитуючи своїх джерел, а В.-Буданов поза своїм актовим матеріалом розпоряджає дуже скупим історичним апаратом і залюбки уживає напр. такого не певного джерела як Стрийковский. Загальний, хоч короткий образ східно-українського житя мала своєю метою дати праця проф. Антоновича: Кіевъ, его судьба и значеніе XIV по XVI стол. (1362-1569) (в Моноґрафіях), але матеріал, яким розпоряджав він, розмірно невеликий, а в загальних поглядах чимало субєктивизму. Кілька доповнень (на підставі трибунальської виписи з документами родини Олехновичів) подав Н. Стороженко п. т. Къ исторіи г. Кіева и его окрестностей въ XV-XVI вв. (К. Стар. 1892, II) 2). Загальний образ східнополудневої України хотїв дати Пулаский в статї Dzikie pola (1877, передрукована в його Szkice i poszukiwania) — тепер вона уже перестаріла. Історично-ґеоґрафічний опис терену полудневої України дав Еварницький в книзї Вольности Запорожскихъ козаковъ 1890, досить богатий матеріалом, але слабо оброблений. Про оборонність східної України моя перша робота: Южнорусскіе господарскіе замки в пол. XVI в., 1890 3). Про татарські напади й спустошення — статї Пулаского про польсько-татарські відносини: Stosunki z Mendli Gireiem, 1881, Machmet Girej, chan Tatarów perekopskich (Szkice II); вони дають історію татарських спустошень до р. 1523. До історії адмінїстрації недавнї працї — Довнар-Запольского: Украинскія староства въ первой половинЂ XVI в. (Архивъ Ю. З. Р. VIII. V) і Яковлева: Намістники, державці і старости господарського замку Черкаського в кінцї XV і в XVI вв. (Україна кн. IX).
