Примітки

¹) Falsam maiestatem sobie uczynili, iż z nimi jako cum externa аliquа gente przez ludzi przednich w Polsce conditionibus, non imperio traktowano — Listy c. 78, 96.

²) Жовнїрські, лїсовчиківські.

³) Землячок наш, як бачимо, не зле намалював перспективи, які стрінуть Річпосполиту при першій катастрофі в боротьбі з козаками. За Хмельниччини все воно справдило ся вповнї.

⁴) Жерела VIII ч. 179.

⁵) Listy c. 97, пор. французькі депеші с. 430.

⁶) A to ad istum statum rzpta przyszła, że ci servi jei znalezli sobie takiego foederatum principem, który ich necessario bedzie bronić — Збаразький l. c.

⁷) Zbiór pamietn. VI с. 181.

⁸) Жерела VIII ч. 178.

⁹) Піп Филип оповідав в Москві: „с Турскимъ и Крымскимъ польской король перемирьє взялъ для тово чтобъ съ козаки запорожскими справитца” — с. 244, про упоминки с. 269.

¹⁰) На всякий випадок одначе остерігав від занадто оптимістичних надїй : Lecz ysz iest sprawa wielka, ktora nie może byc tylko przesz szable s tak wielkimi tego lotrostwa woyski uspokoiona, niech sie nie dziwują y tym się nie poruszaią, ieżeli tak prętko iakobysmy sobie zyczeli, do skutku nie przydzie.

¹¹) Instructia od i m. р. Stanisława Koniecpolskiego woiewody sendomirskiego, hetmana polnego koronnego i. m. panu Marcinowi Wolinskiemu do Mehmet Diak baszy posłanemu w Barze 23 augusti roku 1625 dan — Публ. бібл. Пол. F. IV № 241 с. 595.

¹²) Ibid. c. 695.

¹³) Nie dla tego to mowię, żebym nie wiedzial y nie bel pewien, zebyc w. m. moy m. pan nie miał buc cupidissimus tey zemstey tak potrzebny y sprawiedliwy nad temi ludzmi y nie miał y przysługi sobie takiey y sławy zyczyc y kosztu rzeczy pospolitey załowac.

¹⁴) Lubo iest religii graecki, ale cnoty nie kozackiey ani urodzenia, y wiem, zeby ich rad widział wszydkich w iedney łyszce ytopionych.

¹⁵) Лист Збаразького в Публ. бібл. Пол. F. IV. 241 с. 605.

КАМПАНЇЯ 1625 Р.: ПОХІД КОНЄЦПОЛЬСКОГО, НЕПРИГОТОВАНІСТЬ КОЗАЧИНИ, ПЕРЕГОВОРИ ПІД КАНЕВОМ, ПЕРЕГОВОРИ ПІД КРИЛОВИМ, СКЛАД ВІЙСЬКА ПОЛЬСЬКОГО І КОЗАЦЬКОГО.

Коронне військо з своїх становищ на Поділю рушило ся на Україну в серединї вересня н. ст. Було його коло 8 тисяч ¹). Ішло на Поросє, на Паволоч — туди прибув дня 25/IX сам гетьман, відправивши ріжні посольства. Відти поволї посунув Поросєм, повз Білу -Церкву, чекаючи комісарських полків, що оден по другім прибували до нього. До козаків вислав перед себе Хмєлєцкого, звісного пограничника, запитуючи їх, де хочуть зійти ся з ним для переведення комісії, вислухання волї короля і порозуміння що до порядку в війську. Не діставши нїякої відповіди, останнього вересня з над Раставицї вислав другого післанця, дорікаючи за таку зневагу і запевняючи, що іде не з злими умислами, але з любовю й повагою до запорозького війська — „бо сам носячи шаблю при боцї, вмію шанувати людей рицарських”. Хиба як би не схотїли слухати ся короля і річипосполитої, — грозив він — мусїв би „хоч і з жалем сповнити свій обовязок” ²).

Козачина була захоплена сим походом і посольствами зовсїм неприготована. Під сам похід Конєцпольского військо козацьке вибрало ся в морський похід, третїй зряду, а старшина козацька, тодї вже як Конєцпольский зближав ся до Днїпра, була ще на Запорожу з головним військом — річ в попереднїх комісіях не бувала. Правдоподїбно, козачина покладала ся на свій союз з Шагіном, і тим мабуть поясняєть ся таке довге гаяннє часу на Запорожу, що старшина всякими способами силкувала ся розірвати союз Шагіна з Польщею й відогріти його союз з козачиною. Все се одначе закрите перед нами, як і та внутрішня боротьба, внутрішнї зміни, що мусїли йти поруч із тим всїм, і на чоло козачини виставили гетьманом і вождем нового чоловика, Марка Жмайла, що й проводив козачиною у сїй війнї.

Дня 11/X коронне військо підійшло під Канїв. В містї було коло 3-х тисяч козаків. Вони вислали до Конєцпольского своїх послїв, сповіщаючи, що гетьман їх Жмайло ще на Запорожу, і вони не знають, як їм буть, і просять, аби військо не наступало на них, а дало їм порадити ся. Конєцпольский вислав до них упоминальний лист, писаний від імени комісарів, де вони, вичисливши козацькі гріхи і загрозивши за непослушність оружною розправою, промовляли до „людей рицарських, честних, що заслужили собі добру славу в чужих краях кровю своєю; заспокоювали їх, що не буде їм нїчого злого, нї в правах, нї в маєтках, нї в вірі ³). Очевидно, по Українї пішли поголоски, що польське військо іде на знищеннє православної віри ⁴), і сї підозріння комісари особливо вважали потрібним розбити. Але їх намови не помогли.

Рада козацька, вчинена в Каневі, скінчила ся таки тим, що козаки не піддали ся, а вийшли з міста, щоб іти до головного війська. Конєцпольский тодї, „бачучи грубу уперту” непокорність тих людей післав на них передове військо, 10 хоругов, під проводом Оджівольского. Козацьке військо ішло скоро, Поляки догонили його вже під Мошнами, і ударили на козаків. Але козаки бороли ся сильно, не вважаючи на страти в людях („не мало їх під шаблю пішло”, доносив про сю битву королеви Конєцпольский). Оджівольского прийшло ся скріпляти підмогами з головного війська, але козаки все таки оборонною рукою, в порядку, відступали перед ним табором, не даючи розбити. Так дійшли до Черкас, де стояла козацька залога з 2000 війська. Вона прилучила ся до канївського полку і разом з ним стала відступати до козацького війська, що стояло над Масловим Ставом, а тепер, з наближеннєм польського війська, стало відступати під Крилів.

Головне польське військо підходило вже під Черкаси, а гетьман Жмайло з арматою доперва надходив. Се була дуже не корисна ситуація. Козаки, очевидно, вперед були переконані, що прийдеть ся з Поляками битись, а не миритись. Городове військо, що стояло над Масловим Ставом, не вважаючи себе в силах прийняти битву з головним польським військом, відступало, щоб зійти ся з Запорожцями, а при тім силкувало ся затримати Конєцпольского пересилками ⁵). Вислало під Черкаси післанця, повідомляючи Конєцпольского, що Жмайло вже рушив з Запорожа; два двї пізнїйше — нових послів, просячи, щоб польське військо не наступало на них, поки прийде Жмайло з арматою, і так повторяли ся посольства що кілька день. Маємо оден з сих листів, з дня 18/X, пересланий через згадане посольство (Івана Манастирського і Григорія Трощана з товаришами). Писаний він від „Яреми Михайловича присланого з Запорожа”, іменем „всього товариства що на устю Тясмина”; стилїзований дуже покірно, навіть унижено, просить гетьмана „зволити трохи почекати, поки старший з Запорожа прибуде, і з ним могли б ми постановити гаразд про все, щоб вдоволити волю і наказ королївський і вас, наших милостивих панів” — „бо ми без старшого нїчого, нїякого порядку не можемо зачати робити”. Благає також, аби військо польське не чинило насильств сїмям козацьким — „жонам, дїтям і убозтву нашому, яке десь зістало” ⁶). Конєцпольский з комісарами відповіли на се новими запевненнями, що козакам нема що бояти ся якогось лиха від них, коли схочуть бути послушними королеви. Але військо польське пустошило козацькі сторони, для „спасительного страху”, мабуть не без волї комісії — „городи і міста зруйнували, вибрали і попалили”, як оповідав в Москві піп Филип ⁷).

Комісари рішили чекати для переговорів Жмайла, і тільки поволї присували ся до козацкого табору, що стояв за Криловим над р. Цибульником, на старім городищу, „де і тепер ще є останки турецького мечету”, як записує сучасна записка ⁸). Се теп. ур. Табурище, де ще недавно було видко слїди палїсаду. Польське військо приступило під кінець так близько до козаків, що з польського табору видко було добре обоз козацький.