Другим портом італїйської торговлї був старий Сурож — Суґдея, Soldaia, теперішнїй Судак, таке ж ріжноплеменне місто, з живою торговлею, як і Кафа. Як Кафа для Ґенуезцїв, так Судак був головною торговельною стацією для Венеціян в 2-ій пол. XIII і в першій пол. XIV в., з тою тільки ріжницею, що Венеціане не були тут такими панами, як Ґенуезцї в своїй Кафі, а тільки кольонїєю в чужім містї. Бо Судак стояв в безпосереднїй залежности від Татар, і часто терпів від них, а се зле відбивало ся й на його торговлї. Венецькі торговельні доми в Судаку звісні нам уже в серединї XIII в. як славний дім Польо 22). Правдоподібно, вже тодї Судак був центром венецької торговлї в Криму, що була досить значна: коли трактатом 1261 р. Венеція була виключена від чорноморської торговлї венецькі купцї відплили з Криму до дому аж на чотирох кораблях (на дорозї сї кораблї забрала ґенуезька фльота). Вернувши собі приступ до Чорного моря, Венеція відновила свою кольонїю в Судаку: в 1289 р. чуємо про венецького консуля Сольдаї, що був заразом конзулем цїлої Ґазарії, а сучасний арабський письменник каже, що тодїшня торговля Судака дорівнювала Кафі 23). З кінцем XIII в. Венеціане так чули себе сильними на Чорнім морі, що пробували витиснути звідти й Ґенуезцїв, і в 1296 р. венецька фльота несподїваним нападом захопила Кафу, але Ґенуезцї вернули її слїдом, і умовою 1299 р. війну закінчено 24).
При сих двох сильних конкурентах малозначну вже ролю грали Пізанцї, допущені й трактатом 1261 р.; памяткою по них лишив ся „Пізанський порт”, porto Pisano, в сусїдстві устя Дона, звісний в початках XIV в. 25). Грецька торговля пропала зовсїм, грецький центр — Херсонес упадає, підтятий конкуренцією Судака й Кафи, та і в нїм, судячи з засновання католицької катедри 1333 р., мусїла засїсти якась західня кольонїя 26). Досить важним торговельним містом була ще давня Пантікапея, тепер звана у західнїх купцїв Vosporo (Боспор), де також 1332 р. засновано латинську місіонерську катедру. Тут Татари радили осїсти ся венецьким купцям по вигнанню з Тани, і тут дїйсно була венецька торговельна кольонїя. На противнім боцї азовської протоки поруч старої Матреґи (Тмуторокань) зявляєть ся нова Копа (Сора, пор. теп. Кубань), звісна торговлею рибою й кавярем 27). В обох — Воспорі й Копі потім знаємо ґенуезькі конзульства — значить були й кольонїї, а в XV в. Матреґу бачимо в володїнню ґенуезької родини Ґвізольфо, в залежности від якихось місцевих династів, може черкеських князїв. На захід від Криму на нашій території ґенуезькі кольонїї знаємо в Монкастро (Акерманї) і Олешю (castrum Illicis) 28).
В другій четвертинї XIV в. особливе значіннє в орієнтальній торговлї здобула Тана — по татарськи Азак, потім Азов, в дельтї Дону. Ґенуезцї з початку торгували там з Кафи, і в інтересах піднесення й зміцнення Кафи ґенуезьке правительство навіть не дозволяло своїм підданим селити ся анї в Танї, анї в Солхатї, а тільки доїздити туди. Але десь коло 20-х рр. XIV в. засновують вони в Танї свою постійну кольонїю, а за ними (в 1332 р.) осїдає й кольонїя венецька. Тана доходить раптом до сьвітового значіння як першорядна стація в орієнтальній торговлї Західньої Европи. Відси виходили торговельні дороги на Каспійське побереже, в Персію, в Туркестан, середню Азію й Китай: в сїм часї власне прослїдили західнї купцї сю дорогу в глубоку Азію. Яке важне значіннє мала Тана в тодїшнїй орієнтальній торговлї, показує звістка, що коли закрито її для італїйських купцїв, цїни на шовк і коріннє в Італїї піднесли ся о два рази, а в Візантиї заразом відчуто недостачу риби й хлїба, що здавна довозили ся з Азовського моря, і тепер ся торговля також була зконцентрувала ся в Танї 29).
Але таке значіннє Тани в західнїй торговлї не трівало довго в цїлости. Бійка між Татарами й Венеціанами в Танї 1343 р. привела до зруйновання тутешнїх італїйських кольонїй і до татарського походу на кримські кольонїї. Тільки Кафа удержала ся підчас сеї бурі: двічи оборонила ся вона від татарського війська (1344 і 1345 рр.). Венеціане ж на кілька лїт стратили приступ до кримсько-азовської торговлї, а навіть і Ґенуезцї разом з ними, щоб зробити натиск на татарського хана, розірвали торговлю з Кіпчаком. Відновлено потім згоду з Ордою в 1347 р. Венеціане вернули ся в кримські порти й Тану, але значіннє Тани від сього часу не дорівнювало давнїйшому: Ґенуезцї, навчені досьвідом 1343 р., вернули ся до полїтики концентровання торговлї в Кафі й тільки для конкуренції Венеції відновили свою кольонїю в Танї. Вони хотїли навіть намовити Венеціан, аби закинули Тану, але до того не прийшло, і тільки переривано сю торговлю по умові від часу до часу. З другого боку італїйські кольонїї в Танї кілька разів потерпіли страшні погроми від Татар (1395, 1410, 1418). Караванна дорога в Середню Азію підчас татарських замішань при кінцї XIV в. також потерпіла богато — все се відбило ся і на торговельнім значінню Тани 30).
Всї сї пригоди головно відбили ся на венецькій торговлї. Ґенуезцям їх успішна боротьба з Татарами, навпаки, ще додала духу. Вони побільшають фортифікації Кафи — сї ґенуезькі стїни й вежі заховали ся досить добре й досї. Заразом переходять до аґресії, до підбивання сусїдньої території. Протягом 1360-70 рр., користаючи з повного розстрою в Ордї, Ґенуезцї підбивають собі цїле полудневе побереже Крима: Судак з побережною Ґотією, Алушту, Ґурзуф, Ялту, аж до Чембало, нинїшньої Балаклави (давн. бухта Символів) 31). Мамай, забравши в свої руки Орду, вправдї вибрав ся на Ґенуезцїв походом, але попалив тільки деякі дрібнїйші осади, а зараз по смерти Мамая, на поч. 1381 р. прийшло до угоди з Татарами: Ґенуезцї, признаючи на далї зверхню власть Орди, задержували свої нові здобутки — цїле побереже, кінчаючи Балаклавою 32).
Головою сеї кольонїяльної держави став кафинський конзуль, що титулуєть ся тепер також „конзулем цїлої Ґазарії”. В залежности від нього стояли й ті урядники, що іменували ся безпосередно ґенуезьким правительством — не тільки в Криму, а і взагалї в чорноморських ґенуезьких кольонїях (навіть малоазійських). В Криму такими були конзулї в Судаку й Балаклаві, тимчасом як конзулїв в Алуштї, Партенїтї, Ґурзуфі й Ялтї іменував від себе кафинський конзуль. Судак і Балаклаву сильно укріплено — останки сих ґенуезьких замків задержали ся тут також досї. Грецькій людности, аби прихилити її до нового правительства, дано рівноправність з Ґенуезцями. Се не перешкодило одначе тутешнїм Грекам тягнути більше до сусїднїх грецьких князїв Ґотії.
Для ґенуезької торговлї се опанованнє кримського побережа було незвичайно важним успіхом. Головний конкурент Кафи — Судак був тепер в ґенуезьких руках, і цїла кримська торговля, майже без виїмків, перейшла до них. Ще перед тим, під впливом своїх успіхів 1340-х рр. Ґенуезцї вертають ся до свого давнього пляну — зробити з чорноморської торговлї свою монополїю: силоміць обсадили вони в 1348 р. своїми залогами Царгородську протоку (давнїй Гієрон), побирали мита з усїх кораблїв і хотїли поставити під свою контролю всю чорноморську торговлю. З сього вийшла війна з Венеціанами й Візантиєю, і вкінцї Ґенуезцї мусїли признати Венеції свобідну торговлю на Чорнім морі, тільки торговлю з Таною ухвалено перервати на 3 роки (угода 1355 р.). Тана тепер стала майже одинокою венецькою торговельною стацією на нашім побережу. Як я вже сказав, Ґенуезцї хотїли тому зовсїм замкнути сю стацію, і ще в 1381 р. намовляли Венеціан, аби перенесли свою торговлю до Кафи. Венеціане на се не згодили ся; але все таки з третьою четвертиною XIV в. їх чорноморська торговля сходить на другий плян перед Ґенуезцями, що стають правдивими панами Чорного моря.
На остатню четвертину XIV і першу XV в. припадає найвищий розцьвіт сеї торговлї. Але вже в 1430-х рр., з першим сформованнєм Кримської орди, почав допікати Ґенуезцям Хаджі-ґерай 33). Потім (в 1450-х рр.) відносини сї поправили ся, але страшним ударом Ґенуезцям було опанованнє Царгорода султаном Магометом в 1453 р. Царгородська протока, а з нею вся чорноморська торговля тим самим опинили ся в його руках, що більше — султан не крив ся і з плянами опановання чорноморського побережа. Вже в липню 1454 р. стала турецька фльота перед Кафою, а разом з тим приступив до неї суходолом кримський хан з кінним військом. На сей раз Кафа відкупила ся, обовязавши ся платити ханови річну данину в високости 1500 дукатів, турецька ж фльота сама не розпочала бльокади. Але небезпечне становище Ґенуезцїв зарисувало ся вповнї ясно.
