Головним матеріялом для тої орґанїзації послужили литовські пани; головним ферментом — незадоволеннє на особливу прихильність Свитригайла до Русинів, на протекцію їм і впливи Русинів в державі. Се виступає і з оповідання Длуґоша, і з загальної ситуації. Поголоски про те, що Русь взяла гору над Литвою в вел. князївстві, ходили в Польщі ще з початком року, як показує звісний нам лист Олєснїцкого 17), і очевидно, що такі нарікання ходили й по Литві, хоч в дїйсности становище Литви зовсїм не було так траґічне. Нпр. підписи на трактатї з Польщею 1431 р. показують виразно, яке важне становище займали литовські пани в державнім житю в. князївства: трактат підписало без малого двадцять литовських панів — все вищі достойники, а з Русинів бачимо тільки сїм князїв і кількох панів (вищих урядників Русинів чомусь тут нема, хоч і між ними Русини були). Навіть між найблизшими улюбленцями й повірниками Свитригайла бачимо Литвинів (як Ґедиґольда, Івашка Монивидовича і т. и.). Але литовським панам, призвичаєним за Витовта до виключного розпоряджування вищими становищами й справами держави, уже саме трактованнє Русинів на рівнї з ними могло показати ся кривдою, виломом в їх станї володїння 18).
Така була головна підстава сього перевороту, що наслїдком того й характеризував ся як переворот національний, литовський, звернений против переваги Русинів. Але до того примішували ся й особисті незадоволення й змагання, а також певні суспільні мотиви (про них низше), так що виключно національним він не був. Між прихильниками Свитригайла й пізнїйше ми бачимо деяких Литвинів; натомість в конспірації брали участь декотрі руські князї. Сам Свитригайло називав головним автором конспірації Семена Гольшанського, князя з роду вправдї литовського, але давно зрусченого; він то, по словам Свитригайла, „підбунтовав Жиґимонта й підучив” 19). Таке становище Семена можна пояснити його родинними звязками. Він був близько звязаний з родиною Кейстута, як син вірного Витовтового товариша кн. Івана Ольгимунтовича і Витовтів шваґер; з другого боку, як стрий Ягайлової жінки Соньки він міг стояти в близьких зносинах з краківським двором, і тому його міг Ягайло ужити за орґанїзатора конспірації 20).
Самому Жиґимонтови, як ми бачили, Свитригайло, признає в переворотї досить пасивну ролю. Взагалї про нього сучасники були не високої гадки. Длуґош, оповідаючи про обставини по смерти Витовта, каже, що кандидатура Жиґимонта на вел. князївство нїкому не приходила до голови, бо він за Витовта вів нїчим не замітне житє й не дав нїяких доказів своєї здібности 21). Се мабуть справедливо: не визначив ся він зовсїм нїчим 22), а додати треба, що пізнїйші нелюдські ексцеси Жиґимонта дають дорозумівати ся, що сьому чоловіку бракувало й психічної рівноваги 23). Володїння Жиґимонта теж були не визначні: володїв він якоюсь частиною (мабуть половиною) в Новгородській волости (Новгородка литовського), де мали свої части Кейстутовичі, потім дістав натомість Стародуб — так що і з становища полїтичної сили роля його була зовсїм незначна 24). З Свитригайлом він тримав ся з початку солїдарно, і його підпись виднїє на важнїйших Свитригайлових актах 1431 р., але вже на відновленім трактатї союзу з Нїмцями, уложенім в маю 1432 р., саме перед тим як почала орґанїзувати ся конспірація, — імени Жиґимонта не бачимо; чи стало ся се припадком, чи умисно він почав отягати ся, не можемо сказати.
Конспірація вибухнула 31 серпня 1432 р.; на Свитригайла, що в дорозї ночував в Ошмянах, недалеко Вильна, напав в ночи Жиґимонт Кейстутович з своїми прихильниками і мало що не зловив: Свитригайло ледво з душею утїк до Полоцька, полишивши в руках Жиґимонта свою жінку. Жиґимонта оголошено великим князем, і по його сторонї стали від разу всї литовські землї: Вильно, Троки, Ковно, Жмудь, також Городно — давня волость Кейстута, а Берестє Жиґимонт здобув силоміць. Натомість по сторонї Свитригайла зістали ся майже всї руські землї — Полоцька, Витебська, Смоленська, Сїверщина, Київщина, Волинь, східне Поділє 25). З руських князїв окрім Семена Гольшанського між Жиґимоитовими прихильниками бачимо ще тільки Олелька й Івана Володимировичів та Федора Корибутовича; були се виїмки — княжата держались Свитригайла.
„Литва посадиша великого князя Жиґимонта Кестутовича на великоє княжениє на Вилни и на Троцех, и князи рустии и бояре посадиша князя Швитригайла на великоє княженьє Рускоє” — характеризує сей розлом сучасник, русько-литовський лїтописець. Подібно зрозуміли значіннє його й чужинцї — Поляки й Нїмцї однаково характеризують його як подїл вел. князївства Литовського на часть литовську й руську 26). Ся сторона розлому передовсїм кидала ся в очі, не вважаючи на деякі виїмки в обох партиях, на ваганнє деяких елєментів і домішку мотивів соціальних. Жиґимонт дїйсно став фактично вел. князем Литви, а Свитригайло Руси литовської, хоч обидва претендували на цїле велике князївство й виключали один одного в своїх претенсіях.
Пізнїйша русько-литовська хронїка (т. зв. Биховця, XVI в.) робить цїкаву замітку, що надає ще инакше осьвітленнє сьому розломови. Вона каже про Жиґимонта, що він „сильныє окрутенства чинилъ подданымъ своимъ, а звлаща надъ рожаємъ шляхецкимъ, немилостиве ихъ ималъ и тяжкіє окрутенства надъ ними чинилъ, невинне ихъ каралъ и мордерства надъ ними чинилъ, якіє вымыслити моглъ, надъ всими княжеты и панеты и рожаємъ шляхецкимъ всихъ земель литовскихъ, рускихъ и жомоитскихъ, и былъ тому рожаю шляхецкому велми окрутвый и велми учынки своими злыми прировнаный єсть ко Антиоху сирскому и Ироду єрусалимскому и къ предку своєму в. кн. Тройдену. И тыє подданыи єго — вся шляхта, тому терпели, як вЂрныи рабы пану своєму и ничого злого ему не учынили ани мыслили, и онъ же окаянникъ князь великій Жыґимонтъ не насытилъ ся злосты своєй и мыслилъ въ серцу своємъ по діаволю наученію, како бы весь рожай шляхецкій погубити и кровъ ихъ розлити, а поднести рожай хлопскій псю кровъ”. Оповівши про арештовання князїв, лїтописець каже далї: „и еще на томъ мало маючи, и на остатокъ раду и умыслъ свой злый на томъ зоставилъ: сеймъ великій вчинити, а на томъ сеймЂ всю шляхту выстынаты и выкоренити, а хлопскій рожай поднести”. Кн. Чорторийському перед убийством Жиґимонта лїтописець каже вичитувати „єго злые учинки, што онъ чинилъ надъ всею шляхтою великаго княства, а к тому што єще вымыслилъ былъ на останокъ на томъ сеймЂ всихъ князей и пановъ и весь рожай шляхецкій выкоренити и кровъ ихъ розлити, а псю кровъ хлопскую поднести” 27).
Сей одинокий в своїй характеристичности відзив показує, що в панських кругах уважали Жиґимонта противником аристократії. Тим толкували його сурові нагінки за репрезентантами сеї аристократії, а з другого боку — аристократичні конспірації на Жиґимонта, з котрих одна й закінчила ся його смертю. В тій пізнїйшій традиції мусить бути реальний підклад. Розумієть ся, такий радикалїзм і такі крайнї пляни, які признає Жиґимонтови лїтописець, се побільшеннє (може відгомін конспіративних аґітацій). Ми повинні тямити, що репутація Жиґимонта як такого „демократа” в дїйсности витворила ся в значній мірі під вражіннєм його суворих розправ з литовськими аристократами, а сї розправи були викликані не принціпіальною ворожнечою до аристократичного елєменту, а нахилом аристократії до Свитригайла, її конспіраціями й підозріннями таких конспірацій. Але нема нїчого неправдоподібного, що тим часом як аристократія тягла переважно до Свитригайла, Жиґимонт шукав опертя в середнїй верстві — дрібно-шляхетській, а може навіть і не-шляхетській.
Ся антітеза додає сьвітла становищу Свитригайла. Його тїсні звязки з аристократією — князями й маґнатами не підлягають сумнїву. Він давав їм широкий вплив на державні справи — від нього починаєть ся полїтичний зріст „ради вел. князя” як правного інститута в вел. князївстві. Його прихильністю до аристократії поясняєть ся, що він мав прихильників і поза руськими аристократичними кругами — на Литві і в Польщі. Про його польських прихильників ми чули ще від Посільґе в перших роках XV в.; потім польські маґнати змушують Витовта до амнестії Свитригайлови в 1420 р., а й пізнїйше стрітимо ся ще з доказами їх прихильности до Свитригайла. Що до литовських маґнатів, то полишаючи на боцї тих, що від разу зістали ся при Свитригайлї, ми слїдом уже чуємо про конспірацію уложену литовськими панами на Жиґимонта з метою — вернути литовські землї Свитригайлови 28).
