18) Do sprochen sie gemeinlich, si weren fry gewesin und ir eldern, und hetten den Polan keynen czins gegebin; sie weldin yn ouch nu nicht gebin, und weldin blibin by irre irsten fryheit, dorinne sy weren.
19) Der herre Homeister hat vornomen heymlich, sunder noch nichtvorware, des der konig von Polan dornach stee und Wytawte, das sie die crone obir Littowerland und Ruscheland von unserm heyligen vater dem Pabiste dirwerben wellen: das her die geruche czu lehenen uud czu eym konige bestetigen Wytawten obir die egeschreben lande, des got understee — Codex dipl. prussicus VI c. 66 (писано 26/II 1398). Тут, очевидно, треба відкинути Ягайла: Нїмцї ще не здавали собі справи з розриву між ним і Витовтом, а тому припускали участь Ягайла в тій проєктованій коронації Витовта.
20) Withawdus... cui eodem anno per Wladislaum Poloniae regem magnus ducatus Lithuaniae donatus et ad vitae tempora precario concessus fuerat; precario — тут противставленнє до права власности: в доживотню державу, а не на власність.
21) Длуґош III c. 526 і 537. На сам день похорону Ядвіґи — по Длуґошу 14/VIII (Шайноха приймає 15/VIII), Витовт наспіти не міг, бо битва на Ворсклї була 12/III.
22) Прохаска (Przyczynki c. 105-6) пробував довести, що у Длуґоша звістка про наданнє в. князївства Витовту під р. 1399 стоїть не на місцї: він думає, що Длуґош говорить тут про се наданнє на підставі документів з р. 1401, і тільки для звязку оповідання перенїс сю звістку під р. 1399. Сьому спротивляєть ся, що Длуґош виразно каже: eodem anno, і оповідає про се без всякого особливого звязку з попереднїм, а і в дїйсности умова Ягайла з Витовтом мусїла випередити виленський зїзд, скликаний, очевидно, вже по порозумінню з Витовтом. Мушу також згадати ще про иньший здогад, висловлений проф. Максимейком в книзї Сеймы Литовско-русскаго государства до унїї 1569 г. с. 10, що Витовт старав ся зблизити ся з Ягайлом супроти небезпечности від Свитригайла — бо його підтримували руська людність і нїмецькі рицарі. Се виглядає дуже привабно, але розминаєть ся з фактами: симпатиї руської людности до Свитригайла не переходили в якийсь грізний рух, а союз Свитригайла з Нїмцями, як з його власного оповідання видко (див. низше), обявив ся уже по унїї 1401 р.
23) Так треба здогадувати ся супроти незвичайно малого числа руських бояр і головно — супроти неприсутности князїв-володарів. Тих князїв потім обовязано осібними присяжними грамотами в дусї виленських постанов.
24) Demum quia idem serenissimus princeps dominus Wladislaus rex Polonie prenotatus nos in partem sue solicitudinis assumpsit supremumque principatum terrarum suarum Littwanie et ceterorum dominiorum suorum ducatus de manu sua nobis dedit et contulit ad tempora vite nostre.
25) Predictus suppremus ducatus Litwanie et ceterorum dominiorum suorum ducatus una cum bonis et terris patrimonialibus... post decessum ipsius (Витовта) ad ipsum dominum nostrum Wladislaum regem et ad coronam regni eius Polonie... debent plene et integre devolvi et redire.
26) Обидві грамоти друковані, з копій, в Codex ер. Vitoldi ч. 233 і 234. Обидві грамоти написані в подібних виразах, і чи то через такий паралєлїзм, чи навмисно, аби обійти неприємну для польського правительства точку — признаннє, що Кревська унїя обійшла ся без участи литовських панів, вступна часть грамоти литовських панів стилїзована досить не ясно, ба навіть баламутно. Грамоти Ягайла Витовту на в. князївство не маємо, хоч вона мусїла бути.
27) Див. в прим. 24.
28) Се виразно виступає і в остереженнях, що нового короля Поляки не можуть вибрати без відомости Витовта. Поляки признали ся до сього обовязку в радомських постановах в мартї того-ж року, потверджуючи там городельські заяви своїх відпоручників — Codex dipl. Pol. I. c. 151.
29) Codex epist. saec. XV т. II c. 238, Codex Vitoldi c. 817. Пок. Лєвіцкий в примітцї до Ягайлового меморіалу висловив гадку, що Ягайло говорить тут про Острівську угоду 1392 р. і навіть припускав можність на сїй підставі реставрувати текст тієї угоди. Таке толкованнє давало-б можливість виправдити Ягайла від рішучого перекручення в представленню своїх відносин до Витовта. Але се не можливо: стилїстичні подібности з грамотою 1401 р. і слова: magnum, ducatum dictarum terrarum suarum ceterorumque dominiorum suorum ducatus Littrwanie dedit виразно вказують на компроміс 1401 року. Ягайло очевидно говорить тут про нього і перекручує його зміст і значіннє.
30) Грамота 1404 р. — Codex ер. Vitoldi ч. 302. Одну недатовану видав з формуляра XV в. Прохаска в статї Nieznany akt homagialny Witolda в Kwart. histor. 1895, висловивши при тім гадки про грамоту, видану Витовтом по окупації Смоленщини. Здогади що до недатованої грамоти розвинув він потім в замітцї О zjazdach na Litwie zwoływanych przez Jagiełłę w 1405 і 1406 r. (Przyczynki krytyczne):недатовану грамоту кладе він тут на 1406, а давнїйше приреченнє з нагоди окупації Смоленщини — на р. 1405. Але сї здогади зістають ся гіпотетичними.
31) Сей погляд на Витовтову полїтику, розвинений між ин. в польській статї Смольки Witold pod Grünwaldem, в нїмецькій розвідцї Тунерта Der grosse Krieg (Danzig 1886), в росийській книжцї Барбашева (другій), — пробував збити Прохаска в статї О powodach, które skłoniły Witolda do odstąpienia z pod murów Malborga w 1410 r. (Przyczynki krytyczne).
32) Грамоти Ягайла й Витовта в Volumina legum І c. 29 (і у Дзялиньского Zbiór), грамота литовських панів у Дзялиньского Zbiór praw litewskich c. 20, грамоти польських панів — Codex diplom. Poloniae (Жищевского і Мучковского) І c. 236.
33) Quamvis eo tempore, quo almo Spiritu inspirante fidei catholicae recepta et cognita daritate coronam regni Poloniae assumpsimus, pro christiano incremento et bono statu etcommodo terrarum nostrarum Lithvaniае, ipsas praefato regno nostro Poloniae appropriavimus, incorporavimus, coniunximus, univirnus, adiunximus, confaederavimus de consensu unanimi nostro et aliorum fratrum nostrorum, et omnium baronum, nobilium, procerum et boiarorum eiusdem terrae Lithuaniae voluntate accedente et assensu (!), volentes tamen забезпечити їх від ворогів, easdem terras, baronum, nobilium, boiarorum voluntate, ratihabitione et consensu adhibitis, praedicto regno Poloniae iterum incorporamus, invisceramus, appropriamus, coniungimus, adiungimus, confoederamus et perpetuo annectimus, decernentes ipsas cum ominbus earum dominiis, terris, ducatibus, principatibus, districtibus, proprietatibus omnique iure mero et mixto coronae regni Poloniae perpetuis temporibus irrevocabiliter et irrefagibiliter semper esse unitas.
34) З сього лише становища зрозумілі закиди Длуґоша, які чинить він Ягайлови за те, що він по смерти Витовта надав в. князївство Свитригайлови, хоч Ягайло при тім поступав вповнї по мисли Городельських умов.
35) Участь Польщі й Литви в гуситській справі має досить значну лїтературу; окрім вичислених, вище загальнїйших розвідок (з них треба згадати про біоґрафію Корибутовича у Стаднїцкого, Bracia) є ще кілька спеціальних: Tomek Poméry mezi Cechy a Polskem behem wálky husitske (Jahresbericht d. böhrn. Gesellshaft, 1878). Prochaska — Polska a Czechy w czasach hussyckich aż do odwołania Korybuta z Czech, I-II, 1877-8 (Rozprawy hist.-fil. т. VII i VIII) W sprawie polsko-husyckiej (Przew. nauk. 1880), Polska i Husyci po odwołaniu Korybuta z Czech (ib. 1883) і кілька статей в його Szkice: Zawisza Czarny, Husyta polski. Smolka — Polska wobec wybuchu wojen hussyckich — Ateneum 1879 i Szkice. Sutowicz — Stosunek Wład. Jagiełły do hussytów czeskich — Bibl. warsz. 1879. Lewicki — Ein Blick in die Politik Königs Sigismunds gegen Polen in Bezug auf die Hussitenkriege — Archiv für öster. Geschichte т. 68, 1886. Goll Čechy a Prusy vе sredovéku, 1892. Kaiser Sigismund und Polen, 1420-1436 (Mittheihingen des Jnstituts für österr. Geschichtsforschung, 1894). Lewieki Król Zygmunt Luxemburski a Polska 1420 do 1436 (Kwart. hist. 1896).
36) Див. н.пр. скаргу Витовта на Ягайла, що він післав до пруських рицарів свого відпоручника dominum magnum ducem dehonestando et illibertando, quum idem doctor (відпоручник) m Prussia publice alta voce coram omnibus nullo excluso in maius dedecus domini m. ducis dixit, quomodo m. dux potestatem non habet aliquid dare in patrimonio suo cui vellet, — ipsum quasi illiberum et obnoxium faciendo — Codex Vitoldi c. 728 (1426). Про гнїви Витовта на краківський двір перед тим — н.пр. Длуґош IV c. 318.
