24) Inclitus princeps Wladislaus, totius Russiae dux et dominus, pacis sectator, eiusdem indefessus proscutor, cernens, quod mobile dominium Russiae propter insultus Litwanorum pacifice teneri non potest, resignavit etc. — Monum. Pol. II c. 680. Про се обясненнє Яна Брайтер (ор. c.) висловив гадку, що се було урядове толкованнє — ним мотивував уступленнє Володислава Людовик, і сам Володислав; се можливо. З иньших Шуйский, виходячи з звістки Яна, доводив, що Володислав показав свою незручність в оборонї краю, і се було причиною його віддалення — Ludwik Weg. гл. IV. Шараневич знову клав натиск на слово mobile й припускає, що руські бояре, незадоволені ширеннєм латинства, робили конспірації, підперали Литву й Татар в їх нападах, і се знеохотило Володислава — Исторія c. 233, Rzady c. 293. Добре збив сей погляд Брайтер ор. c. c. 95-6.
25) Длуґош III c. 374.
26) Breiter ор. c. c. 92-3. Линниченко, не годячи ся з поглядом Брайтера, думав, що Людовик, роблячи Володислава своїм намісником в Польщі, хотїв зняти з нього odium руського князївства („что князь добринскій будетъ пріятнЂе Полякамъ, чЂмъ панъ и дЂдичъ той земли, съ потерей которой никакъ не хотЂли помириться польскіе паны” — Крит. обзоръ с. 138). Але се odium дуже гіпотетичне.
27) Шуйский (ор. c. ч. IV), вказуючи на сей час, пробував ще докладнїйше його означити — між 13/1 і 21/VIII 1379 р. Брайтер (ор. c. c. 111 і далї) виступив против сеї гадки, кладучи ґубернаторство Володислава на кінець 1377 і до 1/X 1378 та покликуючи ся на Яна з Чарнкова. Але Ян не дає зовсїм року; видко тільки, що ґубернаторство Володислава припадало на весну (Monum. Роl. II c. 681-2). Я думаю, що відібраннє Руси від Володислава з кінцем 1378 р. може також служити доказом, що ґубернатором Польщі він став з початком 1379, а не 1378 року. Між сими двома роками зрештою тільки й можливе ваганнє.
28) Се виказав Потканьский в цитованій вище статї Daty zjazdów Koszyckich, c. 262-3. Перед тим смерть королївни Катерини припускали далеко скорше.
29) Titulo verі et legitimi cambii et commutacionis.
30) Akta grodz. i ziem. V ч. 14, з копії XV в. Дата що до дня неясна: tercia die concepcionis b. Marie; може tercia die post, то значить 10/XII?
31) Цїкаво, що в нїй, як і в иньших анальоґічних не згадуєть ся про попереднї анальоґічні роспорядженя Володислава: вони мов умисно іґнорують ся!
32) Akta G. Z. III ч. 27 і 28, V ч. 15 (c. 20).
33) Hist. hungaricae fontes III c. 183-4.
34) Ungari castra fortissima perdiderunt. — Monum. Pol. hist. II c. 722.
35) Fejér IX 5 с. 468 (пор. с. 625), X l c. 314. Окрім вичисленого в текстї ряду, в документах виступають іще: перед Петром Zudar. в 1380-1 рр., Ioannes capitaneus terre Russia (A. G. Z. III ч. 31 i 33). Порівнюючи се з реґестою 1382 р. у Fejér-a, X l c. 44, де виступає Ioannes woywoda Ruscie (de Kapola, як видко з порівняння з цитованим документом X. 1 c. 314), можна думати що ce був той же Ioannes de Kapola, що потім іще раз був воєводою руським в 1385 р. Потім, в 1383 виступає ще Andreas tocius regni Russie capitaneus — A. G. Z. II ч. 13, VI ч. l. Виглядає так, що на оден час припадають часом і по два такі урядники: чи було так дїйсно, чи то тільки недокладні наші відомости, годї сказати.
36) Лїтературу галицьких монет див. вище c. 107.
37) Грамота кор. Марії з 1383 р. видрук. вперше в Suplementum ad hist. Russiae monumenta c. 505, потім з иньшими двома у Стаднїцкого Synowie II c. 248-54 і нарештї, в числї чотирох в Akta grodz. і ziemskie VII ч. 14, 15, 17 і 18, — остатня вставлена в грамоту воєводи Бебека. З них тільки одна — ч. 15 звісна в ориґіналї.
38) Про жадання сєрадзькі — Monum. Роl. II c. 735.
Польсько-угорській спір за Галичину: Подїї по смерти Людовика, справа польської корони, Ядвіґа польською королевою, похід 1387 р. на Галичину, друге „володїннє” Володислава Опольського в Галичинї, його лист до Галичан, прилученнє Галичини до Польщі, облога Галича й похід литовських князїв на Галич. Претенсії Угорщини, пізнїйші дипльоматичні спори з Угорщиною і польське statu quo в Галичинї.
Доки жив Людовик, ми не чуємо нїяких протестів против прилучення Галичини до Угорщини. Тільки з смертию його, коли зарисувало ся розірваннє особистої унїї Польщі з Угорщиною, піднесено в Польщі сю справу. А що Поляки уважали тодї для себе можливим торгувати ся з угорським правительством, себто з реґенткою — Єлисаветою Молодшою, Людовиковою вдовою, — тож поставили до неї жаданнє, аби Галичину вернено Польщі. Але жаданнє се не мало нїякого результату, й навіть здаєть ся, самими Поляками в тій хвилї не ставило ся серіозно.
Ми вже знаємо, що кошицькі постанови, забезпечаючи польську корону одній з доньок Людовика, полишали йому, або його матери, або жінцї — визначити ту будучу королеву. Людовик з сим рішеннєм не спішив ся. Тільки під натиском обставин, коли обставини в Польщі, на Мазовшу і в Великопольщі, стали занадто грізні, кілька місяцїв перед смертю, в липнї 1382 р., він закликав польських вищих достойників до себе і поручив їм на королеву свою старшу доньку Марію та казав присягти її нареченому Жиґимонтови, як будучому королеви.
Присягу зложено, але висланий в Польщу Жиґимонт не здобув популярности, а й взагалї кандидатура Марії стратила богатьох прихильників, коли її по смерти батька зараз оголошено угорською королевою. Признати Марію, значило прийняти й на далї унїю Польщі з Угорщиною, а на се й між прихильниками Людовикової династиї не богато було охочих. Тож на першім з'їздї панів малопольських і великопольських в Радомску, при кінцї падолиста 1382 р. постановлено признати королевою ту королївну, яка їм буде визначена, але з тим, щоб вона постійно перебувала в Польщі. Відповідею на се була заява королеви-реґентки, що вона увільняє Поляків від присяги Марії, а визначає їм на королеву Ядвіґу, що має прибути на великоднї сьвята до Польщі на коронацію.
Але давши сю заяву, угорське правительство нїяк не могло рішити ся на сей рішучий крок, що мав зірвати унїю. Ядвіґа на час не приїхала. Тодї на з'їздї в Сєрадзи поставлено для приїзду Ядвіґи остатнїй речинець — зелені сьвята, инакше Поляки складали з себе всї обовязаня супроти Людовикової династиї. Заразом поставлено жаданнє, аби вернено Польщі землю Руську 1) й Володиславові лєни — землї Вєлюньську й Добриньську.
Такі катеґоричні жадання поясняють ся тим, що на зїздї було богато прихильників кандидатури Земовита мазовецького, що напирали до зірвання відносин з Угорщиною. Але малопольським панам ся популярна в Великопольщі кандидатура була в високій мірі неприємна; вони робили уступку противникам, приймаючи їх острі жадання на угорську адресу, але в дїйсности хотїли тільки ту обіцяну їм Ядвіґу якось дістати до Кракова й зробити кінець з справою корони. Тому і з тими жаданнями привернення Володиславових земель певно не мали нїякої охоти розшибатись, і тим, думаю, пояснюєть ся, що в дальших переговорах з угорським двором справа Руси нїде вже більше не випливає. Правдоподібно, малопольські пани, що держали в своїх руках зносини з двором Єлисавети, від разу не трактували серіозно сєрадзьких постулатів, між ними й справи Руси, і з легким седцем зложили їх до архиву ad feliciora tempora 2). Принаймнї, Ян з Чарнкова, оповівши про сєрадзькі постуляти, в оповіданню про дальші переговори з Єлисаветою вже про сї постуляти не згадує анї словечком.
Дїйсно, малопольським панам треба було думати над тим, щоб дістати насамперед Ядвіґу й тим, з одного боку, забезпечити ся від унїї з Угорщиною, а з другою — від кандидатури Земовита й иньших можливих. Ядвіґа не прибула анї на зелені сьвята анї на новий речинець — на св. Мартина. Тим часом Земовит перейшов уже до оружних кроків, а угорський двір, як на злість, висував кандидатуру Жиґимонта, що два рази з угорським військом прибував на польські границї. Годї було виступати супроти угорського двору з якимись грізьбами чи постулятами, треба було просити. Постанови радомського з'їзду, з марта 1384 р. не підносять уже нїяких погроз, анї визначають остатнїх термінів, не ставлять нїяких умов чи жадань угорському правительству, — коби лише дістати ту Ядвіґу. І знову минає ще тяжких пів року, аж 13 жовтня приїздить нарештї так довго ждана королївна, а два днї пізнїйше відбуваєть ся її коронація.
