Окрім того сойм вислав делєґацію до литовських панів, під проводом підканцлєра Мишковского — візвати їх до скоршого закінчення справи унїї. Делєґація ся мала конференцію з литовськими панами на воєнних зборах литовського війська в Молодечнї, в осени 1567 р. Сучасний польський хронїст Ґурнїцкий каже, що Мишковский дав при тім дуже гарну промову до литовських панів — вказував на потребу згоди й любови між обома державами, на шкоду, яку терпить Литва через те, що справа унїї протягаєть ся, та пригадував приречення, умови й привилеї унїї. Але й ся piękna промова не рушила литовських панів: вони відповіли, що унїї не противні, тільки хочуть, аби вел. князївство Литовське при тім не було нї в чім понижене і не понесло нїяких страт „анї в своїх титулах, анї в праві, анї в доходах” 34).

Відповідь ся дуже мало доброго заповідала на той будущий спільний сойм, але певного рода протестом против сеї відпорности панів була петиція литовських станів, зібраних під той же час на нарадї в Лебедові: вони просили в. князя конче на другий рік зібрати спільний литовсько-польський сойм 35). Крім загальної, вже добре нам знаної тенденції литовської шляхти до унїї, на сю петицію мусїли ще й спеціально вплинути тодїшнї незвичайно тяжкі обставини московської війни — вічна трівога й тяжкі податки: на тім же зїздї ухвалена була друга серебщизна на р. 1567 — річ в литовській парляментарній практицї нечувана!

Очевидно — під натиском шляхти, на соймі в Городнї, скликанім на весну 1568 р., литовські стани поставили вже до в. князя загальне своє прошеннє про спільний сойм. Вел. князь пообіцяв, що в тім же роцї роспише повітові соймики, потім литовський сойм, десь при польській границі, і звідти литовські стани поїдуть на сойм з станами коронними 36). Протягнувши трохи час своїм звичаєм, в. князь дїйсно розписав на падолист соймики, а на грудень визначив зїзд литовським станам в Воїнї. Кождий повіт, відповідно до нового статута, мав вибрати двох послів, „людей бачнихъ и ростропныхъ” і дати їм „моцъ зуполную”, аби вони могли щось постановити, як каже в. князь в своїх листах, „около сполного звязъку — доконченья унеи” 37). Але що соймові листи припізнили ся, спізнив ся й загальний зїзд у Воїнї, а в дальшій лїнїї — й спільний польсько-литовський зїзд. Він був визначений в Люблинї, перед Різдвом (23/XII), але пани й посли литовські, та й коронні, поспізнювали ся, поприїздили тільки по сьвятах, і тільки 10 сїчня 1569 р. роспочав ся на віки славний Люблинський сойм 38).

Примітки

1) Zrzodłopisma do dziejów unii II ч. l c. 384-5.

2) Дневник Пьотрковського сойму 1565 р. (як низше) c. 83. Бєльский с. 1154. Дата сойму у Любавского op. c. с. 676-7 (з актів Литовської Метрики).

3) Sprawę unii takowej, która się na tem sejmie Buskim stanowić mа, nie inem czym jedno niewolą być rozumiejąc, jako od Moskiewskiego przezmoc, tak od panów Polaków per artem. Зрештою Радивил не противний унїї, тільки хоче такої, jakiej przodkowie polscy i litewscy chcieli (польські предки тут очевидно, додані з гречности) — żeby ręka rękę myła etc. (Lachowicz Listy c. 246).

4) Lachowicz Listy Zygm. Augusta c. 206, пор. 244-5.

5) Більський привилей в XXIII т. Временника москов. істор. тов., і в новім, поправнїйшім виданню у Любавского ор. c. док. ч. 48.

6) Artykuły w Bilsku spisane, z któremi Litwa do Parczowa przyjechała, nieznośne były — Дневник сойму 1565 р. c. 83.

7) Відклики до „більських. розмов” в промовах В. Протасевича — Dziennik Warszawski 1826, V c. 165, 166 (bis) 167 і 168 див. вище c. 487).

8) Дневник сойму 1565 р. c. 43, 83, пор. 51, 309; Бєльский с. 1154-5. Дати парчовського сойму у Любавского ор. c. c. 677. Близших відомостей більше про нього не маємо.

9) Дневник сойму 1565 р. друкований в І т. Bibliotek-и ordynaсуі Krasińskich, 1868. Йому чомусь особливо пощастило в розвідцї Д. Запольского: збувши кількома словами Варшавський сойм, він дуже докладно спиняєть ся коло Пьотрковського, так що у нього він в історії унїї здобуває таке значіннє, якого зовсїм не мав в дїйсности. Робить се таке вражіннє, як би автор не бачив дневників попереднїх сеймів (в Росії се й не було б дуже дивно, але автор про се нїчого не згадує), й натомість з дневника Пьотрковського сойма постарав ся витягнути що лише можна для історії унїї. Загальне осьвітленнє теж непевне: після варшавського рецеса „справа унїї вступає в нову фазу розвою: Поляки хочуть зробити унїю справою внутрішньої полїтики, як одну з складових частин екзекуції прав” (c. 16). В дїйсности такою складовою частиною екзекуції унїя була від 1550-х рр., і як раз на соймі 1565 р. бачимо противний поворот: шляхта помічає, що таке поставленнє питання звернуло ся против її інтересів й виступав против нього.

10) Non postrema pars executionis, як казано на соймі 1565 р.- c. 71.

11) Дневник сойму 1565 р. с. 69, 82, про короля див. с. 230.

12) Ibid. c. 68-70, 82, 309-10.

13) A jeśliby uporni byli, przywodzić je, aby się powściągnęli.

14) Дневник с. 43, 51, 58, 57, 58, 71-2.

15) Реєстр сих документів (без кінця) видрукований в Zrzodłopisma-x do dz. unii т. II l c. 419-425; коронні архивисти поставили ся — перехована частина сього реєстру містить 89 чисел, почавши від р. 1385, але Кревського акту таки не знайшли.

16) Дневник с. 81, 225-31, 131-2.

17) Ibid. c. 290-1, 295-308, 312.

18) Volumina legum II c. 56.

19) Акти сойму видруковав Д.-Запольский — Документы архива минист. юстиція І c. 160 і далї. Хронольоґія сойму у Любавского ор. c. c. 690.

20) Документы арх. юст. І c. 173, 182, 185.

21) На соймі 1551 р. Волиняне просили, аби зроблено кінець „тымъ кгвалтамъ, наЂздамъ забыйствамъ и забиранью земль и грабежамъ, которыє ся отъ пановъ Поляковъ дЂютъ”. Przedkładacie wielkie uciski, gwałty, naiazdy, morderstwa, posiadanie gruntów waszych przez granice w. k. Litewskiego z strony korony Polskiey i xięstwa Mazowieckiego — каже король на соймі 1565/6 р. про Підляшан. На утечі селян за польську границю скаржила ся волинська шляхта нпр. підчас ревізії 1545 р. Акты Зап. Россіи III c. 42; Документы арх. юст. І с. 185, пор. тамже c. 488 — скарги Волинян на соймі 1568 р.; Zródła dziejowe с. 28. Справедливо схарактеризував се становище Волинян і Підляшан д. Максимейко в своїй розвідцї — Сеймы с. 159.

22) Акти берестейського сойму 1566 р. у Любавского ор. c. док. 56 і 57 і Максимейка дод. c. 153-6. Два листи короля на сойм — Акты Южной и Западной Россіи І c. 157-162, другий з них місить коротку історію переговорів про унїю; доповненнєм до нього служать ухвали сойму й петиції шляхти — Документы арх. мин. юст. І c. 197 і далї. Про Люблинський сойм іще Бєльский c. 1157 і 1161 і виїмки з актів (з соймового дневника) у Д.-Запольского Польско-литовская унїя c. 18.

23) На сю окремішність в. кн. Литовського — що вони з Польщею творять „не одну, а дві річипосполиті”, кладе біскуп особливий натиск, супроти тої бурі, яку викликав такий погляд на Варшавськім соймі. Bо gdzieby sie tak chciało rozumiecz, zeby to yusz miała bycz yedna rzeczpospolita, thedy w they mierze maiestath y dostoynoscz panstwa thego wielkiego xięstwa Lithewskiego musiała by na vssysthkim ustacz. Буде дві „річипосполиті”, a panstwo з них буде тільки одно. Так розріжняв собі біскуп.

24) Dziennik Warszawski 1826 т. V (ч. 15) c. 161 і далї.

25) Historia Lituana I с. 472 Д.-Запольский (с. 17-8) і Любавский (745-6) без застережень приймають звістки Кояловича, і справдї цїлий його виклад змісту литовської деклярації, й кінцеві слова: Quid responsi legati acceperint, non reperio — вказують, що Коялович дїйсно мав сю деклярацію перед очима.

26) Ut ipsi domini senatores Lithuanorum aliique ordines Lublinum in comitia nobiscum venirent.

27) Лист короля — Акты Ю. З. Р. І c. 160.

28) Лист коронних відпоручників — Broel — Plater Zbiór pamiętników do dziejów polskich II c. 15-6 II с. 15; при нїм посилали вони королю відповідь литовських станів на письмі, але ми її не маємо.