Ми не можемо оцїнити, на скілько самостійно виступали в сїй справі литовські верховоди. Разом із сею справою корони вони давали пораду королеви також у справі мазовецької спадщини, і ся порада так близько сходила ся з тодїшнїми заходами Бони 17), що се наводить підозріннє, чи і сим разом, як в справі вибору Жиґимонта-Авґуста на в. князївство литовське, не виступали литовські пани перед Жиґимонтом тільки речниками бажань Бони. Але чи робили вони се за порозуміннєм з нею, чи нї, в кождім разї очевидно, що се бажаннє королївського титулу для великого князївства — старе, сокровенне бажаннє литовських автономістів, висловляло ся тепер в надїї, що воно відповідає династичним плянам королївської пари; забезпечити малому синови всї шанси на польську корону.
На такий сьміливий крок Жиґимонт одначе не відважив ся — се могло б накликати занадто велику бурю з польської сторони, і для нас сей епізод зістав ся тільки інтересним показчиком змагань тодїшнїх литовських правительственних кругів до осібности в. кн. Литовського. Їх представленнє, як бачимо, малює дуже виразно роздражненнє литовських панів на інкорпораційні змагання Поляків, їх дражливість на точцї полїтичної самостійности вел. князївства й рівноправности його з Польщею, але заразом відкриває перед нами й короткозорість литовських патріотів, що надїяли ся забезпечити сю самостійність папською короною. Вони не розуміли, що польських заходів не відперла б нїяка корона, а тільки внутрішня сила вел. князївства Литовського, бо їх апетити живив не низший титул вел. князївства, а його внутрішня слабість і двоістіть полїтики литовських панів, що самі ж шукали опертя в Польщі супроти внутрішнього, національного роздвоєння в вел. князївстві.
Коли Жиґимонт не рішив ся скористати для своїх династичних плянів з литовського проєкту коронації, королева рішила підогнати справу признання Жиґимонта-Авґуста спадкоємцем королївського престолу в Польщі инакше: формальним настолованнєм його в в. князївстві Литовськім — проголошеннєм його не тільки престолонаслїдником, по смерти батька (як то було зроблено в 1522 р.), а дїйсним великим князем. В 1528 р. король з королевою виїздять в сїй справі до Литви. В литовських кругах, розумієть ся, проєкт сей знайшов повне співчутє: се ж була нова манїфестація окремішности й самостійности вел. князївства Литовського. На соймі виленськім в осени 1529 р., проголошено Жиґимонта-Аґуста великим князем: в присутности батька й матери зібрані на соймі стани з церемонїєю посадили молодого княжича на столї, а старий Жиґимонт потвердив всї права і привілєґії обивателїв в. кн. Литовського й приобіцяв за сина, що дійшовши повних лїт він зложить присягу й видасть грамоту на додержаннє тих прав і привілєґій 18).
Се проголошеннє Жиґимонта-Авґуста в. князем дійсно змусило нарештї й Поляків проголосити його престолонаслїдником: зараз по проголошенню його вел. князем в Литві, проголошено його королем і наступником батька в Польщі, а з початком 1530 р. короновано, тільки застережено, що сей факт не може служити прецедентом на будуще — в обмеженнє вільної елєкції 19). Таким чином полїтика Бони й Жиґимонта удала ся вповнї, й полїтична окремішність вел. князївства віддала його родинї важну прислугу. Заманїфестовано ще раз рядом актів полїтичну самостійність вел. кн. Литовського, і в двірських кругах мусїли собі запамятати, як цїнна може бути, з династичних мотивів, щоб обминути польської „вільну елєкцію”, ся окремішність Литви, з її сильними династичними традиціями. І можемо собі представити, як холодно приймали ся в сих двірських кругах пригадки про потребу переведення унїї з Польщею, що від часу до часу давали себе чути з польської сторони 20).
Примітки
1) Rzyszezewski і Muczkowski Kodex dypl. Polski I ч. 363-4, Хронїка Ґурского — Acta Tomiciana I c. 11.
2) Acta Tomiciana І ч. 5 (c. 8).
3) Volumina legum І c. 166.
4) Deinde regnante hoc moderno serenissimo rege nostro domini consiliarii regis sepius per fratres suos, qui cum maiestate regia in Luthuaniam profiscebantur, admonebant dominos Lithuanos, ut super ista unione secum concordarent et ordinem rebus ponerent — Acta Tomiciana II c. 47.
5) Ibid., порівняти Документы архива министерства юстиціи I с. 506.
6) Acta Tomiciana І c. 235-7, пор. II с. 47; лист Жиґимонта — Документы арх. юст. I с. 506.
7) Acta Tomiciana II с. 45, 47. Завважу, що ся литовська пропозиція 1512 р. (в Томіціанах вона має зовсїм докладну дату) в актах московського архиву мінїстерства заграничних справах трапилась Довнару-Запольскому з датою 1532 р., і на сїм опер він в своїй статї виводи про оборонний союз, уложений в тім роцї між Литвою й Польщею (Польско-литовская унїя c. 6-7). На жаль, Любавский, що зауважив также сю помилку (ор. c. c. 262), не подає близших відомостей про сю копію московського архива, і з якої нагоди вона там під тим роком виступає.
8) Acta Tomiciana II c. 109-110.
9) Acta Tomiciana II c. 177-8, пор. додаток 1 до статї Довнара-Запольского Польско-литовская унія (c. 24-5).
10) Д.-Запольский Польско-литовская унія, дод. І (c. 24-7).
11) Відповідь Поляків — Acta Tomiciana III c. 50-1, і в тогочаснім руськім перекладї — у Д.-Запольского ор. c. c. 26-7.
12) Меморіал Гаштовта в Acta Тоmісіаnа VII (на жаль досить лихо виданий), c. 259.
13) Quorum exemplo (Глинського і Мих. Радивила) idem hostis meus dux Constantinusingrediens... vellet hoc ipsum dominium, hereditatem domini nostri clementissimi Sigismundi vi Ruthenorum occupare (c. 260).
14) Приходить ся згадати характеристику сучасника — Поляка, з нагоди пізнїйших обвинувачень Гаштовтових приятелїв против Сопіги: tanta hic est criminandi licentia, quanta nusquam gentium, ita ut laesae maieatatis crimen iam levissimum esse videatur (Замбоцкий до Томіцкого Acta Tomiciana ? c. 253, 1528).
15) Archiwum kom. prawn. VII c. 273.
16) Акты Западной Россіи II c, 174-6.
17) Про мазовецьку справу й династичні заходи Бони новійша статя: L. Kolankowski Elekcya Zygmunta Augusta (Kwart. histor. 1905).
18) Archiwum kom. prawn. VII c. 275. Ваповский c. 229, Бєльский вид. Туровского c. 1045-6. Рус. лит. лїтопись — кодекс Євреінова — Пол. собр. л. XVII c. 405-6. Стрийковский II с. 395.
19) Archiwum Sanguszków V ч. 200.
20) Див. Acta Tomiciana, XI c. 2.
Справа унїї за Жиґимонта-Авґуста: Оживленнє справи унїї в 1540-х рр., неприхильність Жиґимонта Старого; Жиґимонт-Авґуст в. князем. Становище Жиґимонта-Авґуста в справі унїї. Унїя на соймі 1548 р. Переговори Поляків з Литвою 1551 р., дебати на короннім соймі 1553 р., погляди Поляків на унїю, історична арґументация, запросини до Литви на сойм 1555 р., коронні сойми 1557-8 рр., ливонська справа, московська війна і змагання до унїї шляхти.
Затихнувши на довший час супроти такої виразної неохоти у литовських панів і браку спочутя у короля, справа унїї вийшла знову на порядок дня доперва в 1540-х рр.
Привід дала буря, що ярила ся в сусїднїй Угорщинї — турецька окупація її. Настрашена сим грізним турецким сусїдством, польська шляхта починає наставати на короля, аби для сильнїйшої оборони перевів тїснїйше сполученнє Польщї з ріжними анектованими землями — в. кн. Литовським, Прусією й ще деякими дрібнїйшими. Першу таку звістку маємо в ухвалах коронного сойму з 1539 р. Жиґимонт тодї пообіцяв, але ледво чи робив які старання в тім напрямі. На соймі 1541 р. коронні стани, настрашені турецькою окупацією Угорщини, ухвалили податок на потреби оборони й заразом удали ся до короля, що пробував тодї на Литві, з новим прошеннєм, аби постарав ся привести в. князївство Литовське до унїї з Польщею, „як для боротьби з спільним ворогом так і для иньших справ, для сусїдської приязни й брацтва”. Жиґимонт їм і на се приобіцяв постаратись 1), але, як сам каже, потім обмежив ся тільки справою орґанїзації оборони: коли польскі стани на найблизшім соймі в Кракові, з кінцем 1543 р. ухвалили податок на потреби оборони на оден рік, то король їм обіцяв привести й стани вел. князївства до того, щоб і вони вчинили відповідні постанови й таку ж орґанїзацію оборони у себе перевели. На запитання ж в справі унїї відповів, що не може обіцяти нїчого певного що до уложення якихось унїонних актів, анї навіть не підіймаєть ся зложити для сього спільного сойму, бо не мав нагоди порозуміти ся з литовськими сенаторами, і взагалї не підіймаєть ся нїчого більшого, як тільки прихилити стани в. князївства до таких же ухвал в справах оборони, які ухвалить польський сойм 2).
