Треба думати, що коли по смерти Мстислава й зістали ся якісь мужеські потомки, вони недовго пережили його; бо колишнї Романові землї всї зібрали ся в руках Юрия Львовича, і він перенїс свою столицю до Володимира. Се, що Юрий злучив в своїх руках і спадщину свого батька, і спадщину Володимира Васильковича, знаємо зовсїм певно: сьвідчить про се захована до наших часів Юриєва печатка, де він титулує себе rex Russie princeps Ladimerie, а потверджує се і той факт, що сини його таки дїйсно володїли Волинею. Припустити, що Юрий здобув її силоміць, тяжко, бо при тодїшнїх відносинах Мстислав чи його потомки могли найти поміч і у Татар, і у Литви, так що неминуче розгоріла ся б велика війна, яка б не проминула безслїдно в наших джерелах. Як зараз побачимо, захована для нас характеристика Юриєвого князювання підносить спокій, в якім жила за його часів Руська земля, отже якусь усобицю за Волинь і з огляду на те тяжко припустити. Тому треба таки думати, що Волинь дістала ся спадщиною Юриєви, або може й його батькови ще, коли вимерла родина Мстислава. З тим — чи зараз, чи згодом, Володимир став столицею цїлої держави, і зістаєть ся такою потім при наступниках Юрия. Для його часів на таке перенесеннє центра ваги з Галичини на Волинь дає натяки знову таки його печатка, де Юрий титулуєть ся спеціально princeps Ladimerie, і на печатцї виднїєть ся герб, що був заразом гербом м. Володимира — уоружений їздець. Обставини й мотиви такого піднесення Волини й Володимира лишають ся нам незвістними.
Не можучи поставити докладної границї між князюваннєм Льва й його сина, згадаємо звістні нам подїї з початку XIV в., не привязуючи їх до котрогось із сих князїв спеціально. На жаль тільки, звістно тих самих фактів дуже мало.
Одним була втрата Люблинської землї. Факт сей стояв у звязку з тодїшнїми польсько-руськими відносинами взагалї.
Ми бачили вище, що Лев в боротьбі за краківський стіл був союзником польських князїв з молодшої лїнїї: Болєслава мазовецького (Земовитовича) і Володислава Локєтка (куявського), але заразом був також приятелем Вацлава чеського (Другого). Коли слїдом по уступленню Болєслава Вацлав виступив претендентом на Краків і опановав Малопольщу, Лев, здаєть ся, зістав ся його приятелем, і як здогадуємо ся, під час його боротьби за краківський стіл здобув собі Люблинщину. Потім, в перших роках XIV в. бачимо ми Русинів союзниками Локєтка против Вацлава; здаєть ся, таке значіннє має вже звістка польських записок під 1300 р., що по тім як Вацлав опанував „усю Польщу”, Русини напали на Сендомирську землю і попустошили місто Новий Корчин. Виразнїйшу звістку маємо з 1302 р., коли Локєтек пустошив Сендомирську землю Вацлава „з Татарами й Русинами” 8). Може смерть Льва вплинула на певну зміну в полїтицї супроти Польщі.
Правдоподібно, в звязку в сим полїтичним союзом галицької династиї з куявською був шлюб Юрия Львовича з донькою Казимира куявського Евфемією, внучкою Конрада мазовецького, сестрою Локєтка 9).
Але сей союз не приніс з собою особливого щастя Галицько-волинській державі. Володислав більше сам потрібував їх, анїж їм міг бути помічним, і може бути, що як раз се перехиленнє галицько-волинських князїв в сторону Володислава коштувало їм Люблинщини: тогож 1302 року, як оповідають польські записки, шляхта краківська й сендомирська — мабуть зачувши про той напад Русинів на Сендомирську землю), вирушила їм на зустріч, а заразом напала на Люблин; русько-татарські війська прогнано, і після того руська залога уступила ся з Люблина 10). Але союз галицьких князїв з Локєтком трівав і дальше, й по смерти Юрия бачимо в союзї з Локєтком його синів 11).
З полїтики сих часів окрім згаданого вже союза з Локєтком можемо піднести ще союз Галицько-волинської держави з пруським хрестоносним рицарством. В пізнїйших грамотах галицько-волинських князїв сї князї, відновляючи союз з пруським рицарством, згадують, що сей союз держали Данило, Лев і Юрий. Обчислений він був передовсїм, як то ми бачили вже за Данила, головно против в. кн. Литовського, що по чвертьвіковім підупадї по смерти Мендовга починає незвичайно зміцняти ся з кінцем XIII в. під новою династиєю і стає дуже небезпечним сусїдом для Галицько-волинської держави; пізнїйше звертаєть ся він також і проти Польщі. Поважнїйші конфлїкти Галицько-волинської держави з Литвою, що як побачимо — з певною правдоподібністю припускають ся в сучасній науковій лїтературі, одначе треба мабуть класти вже по князюванню Юрия.
Про натяки на участь в угорських справах говорю трохи низше.
З внутрішньої історії Галицько-волинської держави маємо занотувати передовсїм: уставленнє осібного митрополита в галицько-волинських землях, що стало ся коло 1303 р. Про сю подїю я буду говорити ще низше 12), а тут тільки зазначу, що при візантийськім консерватизмі в церковних справах такий факт мусїв для свого довершення вимагати довших попереднїх переговорів, так що трактовання в сїй справі мусїли почати ся значно скорше.
Цїкавим і досї загадкових явищем з князювання Юрия зістаєть ся його королївський титул: „король руський”, rex Russie, як титулуєть ся він на своїй печатцї, тим часом як його наступники: Андрій, Лев, Юрий, всї титулують себе в своїх грамотах тільки князями, dux. Чи не зістала ся отся печатка, що потім, як інсіґнїя, уживала ся його наступниками на володимирськім столї (Андрієм і Юриєм-Болеславом) одиноким слїдом коронації Юрия на короля, прикладом його дїда? Юрий представлений на нїй „в маєстатї”, на тронї, в зубчатій коронї і з скиптром в руках; він має довгу бороду й волосє. На около напись: s(igillum) domini georgi regis russie; на другім боцї печатки оружний їздець зі щитом і наоколо напись: s. domini georgi principis ladimerie 13). Завважу, що ся печатка Юрия (звістна нам з грамот його наступників, що тої печатки уживали), становить найранїйший документальний слїд західноевропейських культурних впливів на княжім дворі, в княжій канцелярії Галицько-волинської держави, — впливів, задокументованих ще докладнїйше грамотами наступників Юрия.
Королївський титул в Галичинї появляв ся дотепер в звязку з церковною унїєю: в такій ситуації став „королем руським” Кольоман, потім Данило. Маємо і з часів Юрия звістку про унїонні переговори: Длуґош переказує зміст папської булї, близше нам не звістної — папа пригадував якомусь rex Ruthenorum його обіцянку, переказану папі в листах і через послів — прийняти унїю з Римом і признати власть папи; Длуґош додав, мабуть уже з власної комбінації, що сї намови папи не зробили вражіння на того „руського короля” і він зістав ся при грецькій вірі 14). Чи був то дїйсно Юрий, і чи стояли сї переговори з папою в якімсь звязку з його королївським титулом, годї сказати напевно.
Як довго княжив Юрий, не знаємо, бо не тільки не знаємо року смерти його батька, але й дата смерти його самого не зовсїм певна. Записка, перехована у Длуґоша, каже, що він умер 1308 р., в день св. Юрия, так само як в день Юрия родив ся і був охрещений, і пережив лише кількома тижнями свою жінку 15). Хоч нїщо не противить ся сїй датї, але дати руських подїй у Длуґоша так часто бувають непевні, що й сю його дату належить приймати з певною обережністю.
Таж записка, зачерпнена певно з якоїсь руської лїтописи, подає інтересну характеристику Юрия: „був він муж мудрий, ласкавий і для духовенства щедрий; за його управи Руська земля тїшила ся спокоєм і славила ся своїм богацтвом”. Сї остатнї слова сходять ся з иньшим, пізнїйшим жерелом — житиєм Петра митрополита, Юриєвого вибранця, писаним митрополитом Кипріяном при кінцї XIV в. Оповідаючи про часи Юрия, се житиє каже: „тогда бо бяше въ своей чести и времени земля Волынская (так зветь ся тут взагалї держава Юрия), всякимь обиліємъ и славою преимуща, аще нынЂ по многихъ ратяхъ и не такова” 16). Очевидно, князюваннє Юрия було часами розцьвіту і сили Галицько-волинської держави, так що про упадок „блискучої” Данилової держави не було ще й мови, і територіальні страти її, про котрі будемо говорити слїдом, наступили, мабуть, уже по смерти Юрия.
