Арх. Леонид в першій розвідцї довів неориґінальність жития, в другій виставив здогад, що всї 14 посмертних чуд (не тільки руські) написані Єфремом митрополитом переяславським, що він же переклав грецьке житиє св. Миколая й написав слово про перенесеннє мощей, уставляючи сьвято 9 мая в 1090 р.; але докази на се слабі, властиво тільки оден — що Єфрем був у Царгородї, а уставляти сьвято він не міг, бувши тільки титулярним, а не дїйсним митрополитом, як приймає видавець. Київські чуда св. Миколая дуже легко могли бути написані і в XII в., і ріжними авторами. Про чудо з дитиною висловлений був здогад, що се лише дублєт чуда св. Климента — Владиміровъ Др. рус. лит. c. 57, Франко Св. Климент с. 280-1; др. Франко ставить здогад, що тут маємо слїд емуляції нової київської катедри св. Софії, що мала ту чудовну ікону ”Мокрого Миколая”, з Десятинною церквою, що мала мощі Климента. Але звязь сих чуд в дїйсности не так ясна.
Послания Симона й Поликарпа, незважаючи на свою незвичайну популярність і велику вартість, студийовані досить мало. З давнїйшої лїтератури треба згадати: Кубаревъ О Патерик Ђ Печерскомъ. — Чтенія московські 1847, IX, й О редакціяхъ Патерика Печ. — ibid. 1858, III. Макарій Обзоръ редакцій Кіевопечерскаго Патерика — Историческія чтенія о язык Ђ и словесн. академіи, 1856-7 рр., і потім в Історії церкви т. III c. 181 і далї. Голубинскій І. 1 c. 628 і далї (кілька дотепних уваг). Викторовъ — Составители Кіевопечер. Патерика и дальн Ђ йшая его судьба, 1871, Воронїж. Яковлевъ — Древне-кіевскія религіозныя сказанія, 1875, Варшава. Новійше: Шахматовъ Кіевопечерскій Патерикъ и печерская л Ђ топись (Изв Ђ стія II отд. академіи 1897, III — в сїй розвідцї пробує він відріжнити редакції Патерика, нараховує їх аж вісїм, але оперує дуже пеповним материялом, так що його система досить непевна); його ж: Житіе Антонія и Печерская л Ђ топись (Ж. М. Н. П. 1898, III). Абрамовичъ Изсл Ђ дованія о Кіево-Печерскомъ Патерик Ђ какъ историко-литературномъ памятник Ђ , 1902 (Изв Ђ стія отд. рус. яз. і осібно). Goetz Das Kiever Hohlenkloster als Kulturzentrum des vormongolischen Russlands, Passau, 1904.
З текстом стоїть річ ще гірше. Одиноке досї виданнє Яковлева — Памятники русской литературы XII и XIII в., Спб., 1872, зроблене дуже слабо; реставрації початкового тексту він навіть не пробував зробити. Кілька текстів у Владимірова ор. c., в екскурсї.
37. Лїтописи (до c. 487 і далї).
Лїтература Найдавнїйшої лїтописи вказана у мене в екскурсї І тому. Додати: Шахматов — Радзивиловская л Ђ топись, 1902, Толковая Палея и русская л Ђ топись, 1904 (Статьи по славянов Ђ д Ђ нію, І), Сказанія о призваніи Варяговъ (лїтературна аналїза) — Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1904. IV. Заболотскій Къ вопросу объ иноземныхъ источникахъ ”Начальной л Ђ тописи” (Рус. фил. в. 1901). Никольскій Къ вопросу объ источникахъ л Ђ тописнаго сказанія о св.Владимір Ђ (Христ. чтеніе 1902, VII). Соболевскій Древняя пред Ђ лка начальной л Ђ тописи (Ж. М. Н. П. 1905. III).
Лїтература Київської лїтописи далеко біднїйша від Найдавнїйшої; головна праця — Бестужева-Рюміна О состав Ђ русскихъ л Ђ тописей, 1868, окрім того: замітки Поґодіна в IV т. його Изсл Ђ дованій, Соловйова (т. І c. 781 і далї), Костомарова Лекціи по русской исторіи, Маркевича О русскихъ л Ђ тописяхь, вип. II, 1885 (про лїтописи Київську й Галицьку), Шахматова Общер. своды и Радзивил. л Ђ топись (passim).
Галицько-волинську лїтопись студіовано дуже мало, хоч як і лїтературна й історична памятка вона має високий інтерес. Причиною була по части таки більша трудність дослїдів над нею, по части її чисто український характер — через те вона меньше інтересувала росийську науку. Окрім кількох заміток Поґодїна й Соловйова (1. c.), треба згадати названі вище книжки Костомарова (Лекціи) й Бестужева-Рюміна (О состав Ђ ), далї: Шараневича Die Hypatios-Chronik als Quellen-Beitrag zur osterr. Geschichte, Льв., 1872, Маркевича О русскихъ л Ђ тописяхъ, вып. II. Крім того „Іпатським” лїтописям (Київській й Галицько-волинській разом) присьвачено роздїл у книжцї (посмертній і дуже слабкій) проф. Арістова: Первыя времена христіанства въ Россіи по церковно-історическому содержанію русскихъ л Ђ тописей, Спб., 1888. Фирсовъ Содержаніе и характеристика галицко-волынской л Ђ тописи по Ипатскому списку, 1898 (вступний виклад в казанськім унїверситетї — не дає майже нїчого). Моя розвідка: Хронольоґія подїй галицько-волинської лїтописи, 1901 (в Записках т. ХLI). Крім того деякі замітки при виданню лїтописи Петрушевича (Волынско-галицкая л Ђ топись, Льв., 1871), і осібно в моноґрафії Дашкевича Княженіе Даніила c. 2-6) і моїм повисшім викладї історії тих часів. Стилїстичній формі лїтописи присьвячена розвідка О. Макарушки: Складня причасників в Волиньско-галицкій лїтописи (Справозданнє академ. ґімназії, 1896).
Тексти Київської й Галицько-волинської лїтописи видано двічи петербурською комісією — в II т. Полного собранія л Ђ тописей (1843) і вдруге 1871 р. п. н. Л Ђ топись по Ипатскому описку; в першім виданню ужито крім Іпатського кодекси Хлєбнїковський і Єрмолаєвський (XVIII в.), в другім Єрмолаєвський відкинено зовсїм, хоч деякі варіанти його були цїкаві, як не для реконструкції тексту, то з иньших поглядів, а ужито натомість Поґодїнського. Видання сї взагалї дуже слабі з текстуального погляду, а особливо фатально випали що до Галицько-волинської лїтописи; в основу положено Іпатський кодекс, а він хоч часом давнїйший, але своєю редакцією наймолодший, і по просту баламутить читача своїм укладом, не кажучи вже про поодинокі лєкції (деякі мої поправки до тексту див. Записки т. VIII). Обидва видання стали ся вже біблїоґрафічною рідкістю. Будемо надїяти ся, що новійше виданнє, доручене петербурзькою археоґрафічною комісією ак. Шахматову, випаде більш науково.
38. Лїтература Слова о полку Ігоревім і Молениє Данила (до c. 492-493)
З безконечної лїтератури Слова о полку Ігоревім піднесу тільки найважнійше. Огляди лїтератури Слова: Жданова Литература Слова о п. Иг. — К. 1880 (з Университетских Изв Ђ стій), Барсова (див. низше), Владимірова — Слово о полку Игорев Ђ , К., 1894 і Древ. рус. литер. Розвідки — Вс. Миллеръ Взглядъ на Слово о полку Игорев Ђ , Москва, 1877 (погляд на Слово як на результат лїтературних впливів візантийсько-болгарських). Потебня — Слово о п. Иг., Воронїж, 1878 (звязки Слова з народньою поезією). Барсовъ — Слово о п. Иг. какъ художественный памятникъ кіевской дружинной Руси т. I-III, Москва, 1887 і 1890 (найбільша й найважнїйша праця: т. І — біблїоґрафія і перегляд лїтератури, звязки Слова з книжною лїтературою й народньою поезією, т. II — переклад і палєоґрафічна критика, т. III — лєксікольоґія, А-Н, далї не було). Новійше — В. Каллашъ Н Ђ сколько догадокъ и соображеній по поводу „Слова о п. Игорев Ђ ” (1900, Юбилейный сборникъ В. Миллера — про них мої замітки в Записках т. XL).
В нашій лїтературі маємо: Огоновського Слово о полку Игорев Ђ , текст з перекладом і вступною статєю, Льв., 1876; Партицькою Темні місця в „Слов Ђ о п. Иг.”, Льв., 1883 і його ж Слово о п. Ігоревім, текст з перекладом і поясненнями, 1884 (Біблїотека Зорі); Коцовського Історично-лїтературні замітки до Слова о п. Іг., 1893 (з Справоздання академ. ґімназії) і резюме реферата в XXXV т. Записок Н. Тов ім. Ш.
Виданнями Слово не так богате, як би можна було надіяти ся; найбільш вигідне — згадане виданнє пок. Огоновського; добре і вигідне виданнє Тїхонравова Сл. о п. Иг., Москва, 1868, давно вийшло з продажі.
Лїтература Моленія досить значна, хоч і не вичерпує справи, назву: Безсоновъ Н Ђ сколько зам Ђ чаній по поводу Слова Даніила Заточника — Москвитянинъ, 1856, VII і VIII, Модестовъ О посланіи Даніила Заточника — Журналъ М. Н. П. 1880, X. Ґолубінский І, 1 с. 867 (замітки цїкаві своєю ориґінальністю). Шляпкін — розвідка при виданню текстів, де дано перегляд цїлої лїтератури (1889). Др. Щурат — Слово Данила Заточника — Записки Наукового Товариства ім. Шевченка т. IX, 1896. Лященко О времени написанія „Слова Даніила Заточника” (Труды X съ Ђ зда) і ширше: О моленіи Даніила Заточника — Спб., 1896 (в Jahresbericht der Reformierten Kirchenschule, — добре зроблене означеннє особи князя, а з тим і часу Моленія). Гуссовъ — Къ вопросу о редакціяхъ Моленія Даніила, Одеса, 1899 (з Л Ђ тописи ист.-фил. общ. т. VIII). Истринъ Былъ ли „Даніилъ Заточникъ” д Ђ йствительно заточенъ? 1902 (ibid. т. Х) — виступає против сього традиційного погляду. Вкінцї названа вище праця Сперанского про Пчолу (прим. 32). Головне виданнє текстів — Шляпкіна в Памятниках древней письменности кн. LXXXI, 1889 (тут подано тексти ріжних редакцій); до того; Покровскій — Новый списокъ Слова Даніила Заточника (Изв Ђ стія отд. рус. яз. 1903, IV). До тепер звістно девять кодексів.
