При тім, очевидно, поезія ся не була народна в звичайно принятім значінню сього слова, а артистична, що одною ногою операла ся на народнїй поезії, а другою на впливах книжної — візантийської й русько-візантийської лїтератури. Такий характер має й Слово, що, кажу, мусїло операти ся на давнїйшій уже поетичній традиції, і тільки з сього боку його характер стає нам зрозумілим, а з другого боку — воно входить в течію, щоб так сказати ученої поезії и артистичної прози, котрої кілька иньших утворів з кінця XII і першої половини XIII в. ми можемо вказати, як Слово про видубицьку стїну, Молениє Данила, Галицька лїтопись. Досить виразні слїди книжности можемо бачити і в самім поетичнім апаратї Слова 23).
Окрім Слова, про розвій поетичної творчости сьвідчать нам з рештою ще й иньші сьвідки — се останки поетичних утворів, що увійшли в наші лїтописи. Я мав уже нагоду в попереднїх томах вказувати на такі останки, і тепер ще раз, не претендуючи на повноту, вкажу більше замітні своєю формою слїди староруської поезії в лїтописях. Такі слїди маємо в описи битви під Листвином, що можуть іти з піснї Бояна (другий епізод, що теж, судячи по згадцї Слова о п. Іг. міг опирати ся на Бояновій поезії — битва Мстислава з Редедею, в лїтописи передано досить сухо і непоетично). В історії смерти Романа Сьвятославича єсть кілька поетичних тонів, що можуть також іти з Боянової пісні. Далї останки якогось епосу можна добачати в звістцї про боротьбу з Половцями Мстислава і засланнє полоцьких князїв. В Галицькій лїтописи зістали ся деякі натяки на піснї про Романа. Се все дрібні куснички, окрушинки, але маємо й більший фраґмент прекрасної, поетичної піснї з ціклю русько-половецької боротьби — про хана Отрока і гудця Оря 24). Як сей уривок так і иньші вичислені тут (принаймні — більшість їх) по всякій правдоподібности належать не до народнїх пісень, але до штучних творів, до тої дружинної поезії, котру заступали Боян і автор Слова.
Крім того маємо парафрази старих епосів, як повість про боротьбу отрока з Печенїжином, як повість про Демяна Куденєвича 25); се старі (перероблені) записки того, що в пізнїйших модіфікаціях ми маємо в великоросійських билинах т. зв. Володимирового цїкля. В сих билинах й історичних піснях також задержало ся не одно з староруської дружинної поезії, хоч сї останки не завсїди можна тепер докладно виріжнити 26). Народна українська поезія теж донесла нам не одно з староруських часів. Бачили ми вище в нїй образи кн. Романа і його дїтей 27). В обрядових піснях — колядках, щедрівках, весїльних малюєть ся перед нами обстанова князївсько-дружинного житя, перейнята сими піснями очевидно тодї, коли се житє ще було живим і сильним. Я вище підносив 28), що весїльний обряд ми маємо перетворений на сї князївсько-дружинні мотиви: молодий і молода виступають як князь і княгиня, їх окружають бояре, з старшими боярами на чолї, й численнїйша дружина:
Заграно, забубняно — а в княжім дому рано:
А збірайте ся, а зїзжайте ся, бо ми поїдемо, та поїдемо —
Бо ми поїдемо та поїдемо та до славного міста!
Ой вибємо та вишибемо камяну стінку,
А візьмемо та привеземо та Івасеви жінку.
Не гнівай ся, тестю! не у мнозї зять їде, не богато бояр везе
Да сто коней верхових, да сїмдесять возових!...
Ой зацьвіла калинонька з ожиною
Приїхав Івась з дружиною...
На горі пшениця рясна — наша княгиня красна
На долі овес зелений — наш княжище мерзений 29), і т. и.
Серед колядок ми стрічаємо мотиви дружинного житя, дружинних походів на руські волости й на чужі землї. Такі нпр. пляни
Ой ходїмо ж ми до ковальчика
До ковальчика, до золотника,
Покуймо ж собі мідяні човна,
Мідяні човна, золоті весла,
Ой пустимо ся ж на тихий Дунай
Долів Дунаєм — під Царегород:
Ой чуємо там доброго пана,
Що платить добре за служеньку —
Ой дав на рік по сто червоних,
По коникови, тай по шабельцї,
По парі сукон, тай по шапочцї,
Taй по шапочцї, тай по панночцї...
Або образ такого проводиря дружини (князя):
Ой спід гори да стоять тумани,
Да то не тумани — пара з коней йде!
Ой там же військо — аж землї важко,
Ой там у війську пана не має.
Ой одзоветь ся зличний паниченко,
Славного отця і панї матки:
„Я ж в тому війську да паном стану,
Велю гармати наворочати,
В Чернигов город велю стреляти” !
Ой бє да бє він в Чернигов город.
Там його не знали нї царі нї пани,
Винесли йому миску червінців —
Він тоє забрав, шапочки не зняв, не подяковав.
І таким же способом зберає контрібуцїї з Переяслава — де дають йому коня у збруї і вкінцї з самого Київа, де дають йому панну в нарядї 30).
В основі сих образів відбиваєть ся зовсїм ясно обстанова князївсько-дружинних часів.
Розумієть ся, самими дружинними темами поетична творчість не обмежала ся, а обіймала далеко ширші сфери творчости. Так не що давно звернено увагу на т. зв. Слово о Лазаревім воскресениї, й висловлено правдоподібну гадку, що в сїй поемі на тему апокрифічного схождения Христа в ад маємо твір староруський: він дїйсно своїм складом пригадує ті поетичні твори, які ми вичислили вище, як продукт лїтературних напрямів кінця XII і XIII віків 31).
Так представляєть ся стара наша лїтература. Я переглянув її по галузям і катеґоріям, але і з повище поданого можна було помітити, що вона складаєть ся на досить суцїльний образ, навіть при всїй нинїшній фраґментаричности нашого матеріалу, при величезних прогалинах, та відбиває в собі провідні ідеї свого часу й житя, не вповнї вправдї — але ж про яку стару лїтературу й можна сказати, що вона відбиває в собі житє у всїй його всесторонности. Бачили ми, як всесторонно панує й розвиваєть ся по ріжних галузях його провідна культурна ідея того часу — християнїзації й моралїзації суспільности. З другої сторони, широко приходять в нїм провідні суспільно-полїтичні ідеї, особливо сильно виражені в письменстві історичнім, але і в иньших родах лїтератури зазначені також досить сильно (повісти про Бориса і Глїба, цїлий ряд церковних поучень на полїтичні й суспільні теми, писання Мономаха, Паломника Данила і Слово о полку Ігоревім з їх піетизмом для „Руської землї”, по части навіть Молениє Данила). Повість временних лїт відбиває нам ідеї творящої епохи — процесу будови Київської держави; пізнїйші твори — з часів роскладу її, скупляють всю енерґію суспільної гадки коло консервовання сеї ґрандіозної будови, що „стяжали дЂды і отци трудомъ великимъ и хороборствомъ”, коло охорони „Руської земли” від внутрішнього роскладового процесу і зверхнїх ворогів.
Сї ідеї часів роскладу не можуть бути так ясні, так сконцентровані як ідеї часів будови, але вони відчували ся суспільністю дуже живо й знаходять собі в лїтературі відгомін вповнї виразний. Ідеї братолюбства й „покоренія князїв” — житий Бориса і Глїба, слова „о князехъ”, лїтописи, накликування до солїдарности в інтересах Руської землї — в лїтописях, в Слові о полку Ігоревім, ідея полїтичної одности й солїдарности сеї Руської землї, що бореть ся против окремішности земель, против все більшого відокремлення галузей східнього Словянства, ідеї милосердя й справедливости в відносинах суспільно-полїтичних, поручувані учительною лїтературою князям і їх аґентам — все се характеризує тодїшню лїтературу досить сильно й одностайно.
З формального боку бачимо в нїй також певну звязлість: певні напрями, що стрічають ся й навіть борють ся між собою, певний рух, певну еволюцію, яку нпр. можемо помічати, ідучи від простих переказів епосу Х в. до „украшенних” епізодів XIII в., від ріторства Іляріона до похвали Рюрику або Галицької лїтописи, від перших аґіоґрафічних проб до елєґанції печерського патерика XIII віка. Єсть і певна лїтературна традиція, уживаннє старших писань пізнїйшими лїтераторами — всї ті елєменти, які ми звязуємо з певною еволюцією, хоч — при звістних уже нам перешкодах в правильнім розвою житя і тій уривковости нашого матеріалу, і виступають вони не в такім богацтві та виразности, якого б собі міг бажати історик лїтератури 32).
