Литмир - Электронная Библиотека

Але не вважаючи на заходи Ярослава, на побудовані ним тут розкішні й богаті будинки, Великий город, видно, не „переяв слави” у старого. Бачимо, що князї далї будують церкви в малім і тїснім городї, в великім же городї по Ярославі не відомо з лїтописи нїяких нових, а хоч тепер в нїм викрито фундаменти ще кількох церков з перед-татарського часу 27), але не підлягає сумнїву, що найбільш столичною, аристократичною частиною Київа й далї лишив ся все таки старий город.

Не знати коли, але правдоподібно — не пізнїйше XI в., зайняло місто й иньші сусїднї з старим городом горби: Михайлівську гору, де кн. Сьвятополк поставив славний „золотоверхий” монастир св. Михаіла і де звичайно уміщують ще старий монастир св. Димитрия, збудований Ізяславом-Дмитром Ярославичом на честь свого патрона в третій чверти XI в., з церквою св. Петра, збудованою при нїй його сином Ярополком-Петром, а також і Щековицю, де звістна нам одна церква в XII в., як я вже казав. На т. зв. Киселївцї або Флоровській горі знайшли ся також ріжні останки тогочасного побуту й слїди якоїсь камяної будови. Нарештї здаєть ся, жидівська дїльниця — „Жидове” була на горі за Жидівською брамою, хоч не виключена можливість, що вони жили в самім містї, коло Жидівських воріт 28).

В сусїдстві Жидівських воріт, на Кудрявцї, уміщують передмістє „Копиревъ конець” (його місце — одно з найбільш, заказаних питань київської топоґрафії). Сей „конець” притикав другим кінцем до Подолу, мабуть лучив ся долиною між Киселївкою й Щекавикою, й тут були ворота на Поділ, „врата подольськия в Копыре†концЂ” 29). На сїм передмістю поставив Сьвятослав Ярославич патрональний монастир св. Симеона, а в XII в. збудовали тут церкву св. Івана 30).

Поділ мусїв бути головною частиною міста що до числа людности, але супроти аристократичної „Гори” він, видко, мав характер буржуазійного міста, і то буржуазії середньої й дрібної. З горою його лучила возова дорога, напрям котрої не зовсїм легко вказати. Звичайно думають, що се т. зв. Боричів узвоз і що йшов він між Михайлівською горою та старим городом. Друга дорога йшла через Копирев конець. Від півночи боронили Поділє укріплення з палїсадом („столпиє от горы оли и до ДнЂпра”). Дїйсно, в документах XVI-XVII в. звістний вал, що був десь за Щекавицею 31). Але слїди залюднення йдуть тут, як ми вже бачили, далеко за Щекавицю на згірю, до теп. Йорданської церкви, і не богато що меньше над Почайною. Але урочище Дорогожичі, з монастирем св. Кирила, поставленим Всеволодом Ольговичем і славним в історії руської штуки своїми фресками, що по части заховали ся досї, лежало вже за містом.

Як я сказав, Поділє мусїло бути середньо-міщанською частиною Київа: з часїв княжого Київа не маємо тут анї археольоґічних находок, що сьвідчили б про пробуваннє тут людей богатих, розкішних, анї якихось визначних будинків. З теперішнїх тільки Успенська церква збудована за княжих часів: її уважають за церкву Богородицї Пирогощої, збудовану Мстиславом Великим і славну з ікони Богородицї Пирогощої, привезеної з Царгорода разом з иньшою іконою — вишгородською 32). Иньші церкви, звістні на Поділю, або були деревляні, або зникли без слїду. З них особливо інтересна найстарша київська церква — св. Ілиї, звістна ще з середини X в. 33): вона стояла „над ручьемъ, конЂцъ Пасынче бесЂды и Козаре”. Правдоподібно сей „ручай” — то Почайна, і церква стояла коло самої київської пристани, що й зрозуміло, коли пригадаємо, що як раз серед купецтва християнство мусїло найскорше взяти свій початок. Знаємо ми й иньшу купецьку церкву на Подолї, се новгородська церква св. Михаіла 34), — церква новгородської купецької кольонїї. Вона стояла десь коло „Торговища” — головного київського ринку, що був на Подолї і служив заразом місцем народнїх віч 35). Иньший раз згадуєть ся віче коло Турової божницї — себ то церкви, поставленої якимсь Туром, очевидно теж на Подолї 36). Як бачимо, для головної частини Київа, що своєю площею переважала всї иньші части, разом взявши, знаємо про Поділ не богато.

Згірє над теп. Хрещатиком, так званих в тих часах Клов — не знати чи був якось сильнїйше залюднений. Тут був монастир Влахернської Богородицї, поставлений в другій половинї XI в. Стефаном, давнїйшим печерським ігуменом (тому звав ся він Стефановим — Стефанечь) 37). За те надднїпрянське згірє — т. зв. Угорське повне ріжних памятних і важних урочищ. Як я вже згадував, воно показує слїди житя з перед-княжих часів. В IX в. уже мусїла тут бути княжа резиденція, судячи з лєґенди про убийство Аскольда і Дира „під Угорським”, в сусїдстві котрого лежала Аскольдова могила. В близшім сусїдстві Угорського бачимо від часів Володимира княжий двір званий „подъ Угорськимъ” або „на БерестовЂмъ”, від імени „сельця Берестового, що тут стояло 38); сей двір мусїв бути резиденцією Аскольда. На його місце вказує монастир „св. Спаса на Берестовім”, що істнує й досї, перебудований, з незначними останками давнїх мурів 39). Крім нього була ще тут за Ярослава церква св. Апостола, де був священиком славний Іларіон, пізнїйший митрополит 40).

Трохи низше по Днїпру, в сусїдстві княжого двора, заснувала ся в серединї XI в. головна сьвятощ „руського Єрусалима”, головне огнище аскетичного християнства в східнїй Европі — Печерський монастир. Початок йому дали печери, якими так богаті взагалї околицї Київа: знаємо, що глиняні верстви над Днїпром: служили ще неолїтичному чоловіку на мешканнє. З розповсюдненнєм християнства такі печери дуже часто стали служити сховками для християнських анахоретів; нпр. печера з слїдами анахоретів була знайдена в Київі над Днїпром, коло мосту, иньша низше, на передм. „Зьвіринець”, третя на горі Уздихальницї під старим городом, далї на полудне — коло Пирогова в околицї Трипіля, і т. д. 41)

За взірцем сих старих печер копали ся й нові анахоретами для аскетичного пробування. Одна з таких печер, викопана чи тільки уживана для молитви двірським сьвященником з Берестового Іларіоном, і потім перейнята иньшим аскетом — Антонієм, стала завязком найбільшого й найславнїйшого монастиря Руси, що заповнив своїми печерами і церквами околицю Берестового. Головна церква поставлена була на горі, що належала правдоподібно до княжого двора й була відступлена для монастиря кн. Ізяславом 42). Кілька разів зруйнована огнем — від ворогів і припадків, вона заховала до наших часів лише дещо з своєї старої будови 43). В цїлости заховала ся прибудована до неї церковця св. Івана, а також ворота монастиря з церквою св. Тройцї. Камяна „трапезниця”, збудована на початку XII в. кн. Глїбом Всеславовичем, щезла. Ся частина міста, здаєть ся, була теж укріплена; принаймнї знаємо „Угорські ворота” 44), певно — на дорозї звідси до великого міста.

Низше Днїпром, на „Видобичах”, над днїпровським бродом, стояв монастир св. Михаіла, поставлений Всеволодом, оден з визначнїйших київських монастирів, для нас памятний своїм ігуменом Сильвестром, редактором найдавнїйшої лїтописи. Він стояв над самим Днїпром, що неустанно підмиває свій західнїй берег. Правдоподібно для охорони монастиря від ріки, Рюрик Ростиславич поставив 1190 р. „під церквою св. Михайла” камяний мур, факт — прославлений риторичним панеґіриком, що кінчить Київську лїтопись. Але сей мур не оборонив монастиря — від його церкви лишив ся тільки західнїй бік, східнїй, видко, потягнула земля в ріку.

На горі над сим монастирем стояв „двір красний”, поставлений тим же Всеволодом 44). Теперішнє сусїднє урочище „Зьвіринець” вказує, що тут мусїв бути княжий зьвіринець, менажерія, подібно як то бачимо в тих часах по иньших столичних містах старих князївств.

Той Всеволодів „красний двір” спалили Половцї 1096 р. і не знати, чи його потім відновлено. Але в XII в. таки був знову якийсь „Красний двір”, звістний з того, що його пограбили Кияне по смерти Юрия, і иньший двір за Днїпром, „що його Юрий звав Раєм” 45). Крім того княжий двір стояв, здаєть ся, на острові під Видобичами 46). Нарештї якийсь двір, видко, був на полудень від Київа, по дорозї до Василева — „Теремець”, правдоподібно на місцї теп. хутора Теремки 47).

80
{"b":"259685","o":1}