Подібні вагання пограничної лїнїї мусїли мати місце і на Побожу, тільки що за браком відомостей ми нїчого окрім здогаду про се не можем висловити.
Таким чином за добрих часів Київщина, не рахуючи Турово-пинської землї, займала з грубшого просторонь між Днїпром, Припетию, Горинею, Росию і Богом, переходячи сї ріки невеликими окрайками подекуди. При кінцї XII і на початку XIII в., як ми бачили, Київщина стратила Погорину і Побоже. Автономічний рух заслучських громад, здаєть ся, ще більше обтяв західню границю Київщини: в серединї XIII в. границя Київщини не переходила за Случ і Возвягль на правім боцї Случи в 1240-х рр. вже, здаєть ся, рахуєть ся до Волини 22); Камінець, що звичайно (хоч правда — тільки гіпотетично) кладуть тепер на Случи, вище Возвягля, належав у 1-ій пол. XIII в. то до київських, то до волинських князїв 23). Таким чином Київщина в серединї XIII в. прийшла більш-меньш до тих границь, в яких бачимо її за литовських і польських часів (не рахуючи пізнїйших заднїпровських додатків): в обводї 1566 р. границя Київщини починаєть ся на вододїлї Бога, Тетерева і Случи, відти переходить на Случ, з нижньої Случи на Уборть і Убортию йде до устя 24).
Примітки
1) Наведемо кілька прикладів сеї термінольоґії: Іпат. с. 222 „просмъ у тебе Черниговьской и Новгороцкой волости”. Іпат. 240: „Иде Гюрги воєвать Новгороцкой волости”, „повелЂ Смоленьскую волость воєвати”. Іпат. 343: „всю волость Черниговьскую'' (в тїснїйшім значінню не землю). Іпат. 435: ”туга люта во всемъ Посемьи, и в НовгородЂ СЂверьскомъ и по всей волости Черниговьской” (тут не ясно, чи волость = земля по нашій термінольоґії, чи Чернигівська волость тїснїйша, в противність Новгород-сїверській і Посемю). „Чернигівська земля — Іпат. 223: „Ђха ис Переяславля вборзЂ в землю Черниговьскую и повоєва около Десны села ихъ... и тако повоэвавъ волость ихъ”, але не знати чи тут треба розуміти землю в нашім значінню, чи волости, що належали до чернигівських князїв. Про „Руську землю” див. низше с.256. „Область” значить околицю, нпр. Іпат. 225: „бысть знамениє... в Києвьской области” (вар.: волости), і тут же низше в тімже значінню: „в києвьской сторони”; теж саме на с. 463: „по всей области києвской и по Кыєву''.
2) Т. I с. 332-4.
3) Лїтературу Київської землї й Київа див. в прим, 5.
4) Т. І с. 167-8.
5) І с. 347-8.
6) І с. 168-9.
7) До тїснїйшого значіння Руси, Руської землї див. тексти вказані в І т. с. 168-9; сюди можна додати ще нпр. Іпат. с. 15, 379, 459. Русь == Україна Іпат. 242 рядок 6 („изъ Руси” = Чернигівщини), 306 р. 32 („у Руской земли” = Київщина+Переяславщина), здаєть ся 348 р. 26; далї 411 р. 4, 406, Лавр. 355 („руськымъ дЂцькымъ” == з України). Русь = Київська земля див. Іпат. 312 (руські городи — на Погоринї). Русь = землї Руської держави нпр. Іпат. с. 104 р. 32, 105 р. 28, 218 р. 32.
8) Див. т. І с. 168, 175.
9) Див. т. І с. 157.
10) Західна границя Погорини видна буде з порівняння детайлїв оповідання Київської лїтописи 1149-1152 р. с. 270-271, 284, 319-3; з них видно, що крайнїми містами Погорини були Пересопниця і Зарічеськ на р. Стублї, і річка Олика (теп. Поляновка), здаєть ся, була пограничною, а городи на Стири Муровиця і Дубен належали до Волини. Ґрупа міст, захоплених Володимирком, що виразно звуть ся „руськими городами” (с. 312-3), значить належали до Київа, означають полудневу границю Погорини: се Бужськ, Шумськ, Тихомель, Вигошів і Гнойниця, з них знаємо місце Шумська (на Велї) і Тихомля та Гнойниці на верхній Горини). Шумськ і пізнїйше згадуєть ся як город в Погоринї (Іп. c. 373).
11) Іпат. с. 276.
12) Іпат. с. 172.
13) Іпат. 276.
14) Умер 1170 р.
15) Погорину (Дорогобуж) вперше бачимо в руках луцької галузи Мстиславичів, а власне у Інгваря Ярославича, 1183 р. Іпат. с. 428. Яким способом вона перейшла в руки Ярославичів, сього не можна пояснити инакше, як тільки, що ще їх батько Ярослав луцький, бувши досить сильним і впливовим князем, прилучив Погорину до своєї волости і перед смертю роздїлив її між своїми молодшими синами — Інгваром і Мстиславом, бо самі вони були занадто незначні й слабі князьки в 1170-80-их рр., аби могли дістати собі Погорину, та й відки? Найбільше наручним моментом для сього був час, коли Ярослав засїв у Київі (1173-4 р.). Уже 1180 р. Ярослава не було на сьвітї, се видно із згадки в лїтописи самих Ярославичів (Іпат. 407), і тодї вже Погорина мусїла бути так подїлена, як то бачимо пізнїйше: Дорогобуж у Інгвара (згадуєть ся тут 1183 р. — Іпат. 428), Пересопниця у Мстислава (згадуєть ся тут уже в перших роках XIII в. — Іп. 485). Потім, переходячи до Луцька, по смерти брата Всеволода, Інгвар задержав у себе й Дорогобуж.
16) Так тут була тодї волость з пяти городів, і до неї належали: Божський і Межибоже на Богу, Котельниця на Гуйві і ще якісь два не названі міста — Іпат. с. 234, 243, 257.
17) Лавр. с. 296, Іпат. с. 312-3. Що Прилук вернено, се само по собі зрозуміло з огляду на пізнїйшу війну з Володимирком; з погоринських городів бачимо ми потім Шумськ між містами Дорогобузького князївства (Іпат. с. 373).
18) Під 1142 р. Всеводод Ольгович каже про Туров до Вячеслава: „сЂдЂши въ Киевьской волости”, і низше Всеволодові брати звуть київською волостю Берестє, Дрогичин, Черторийськ і Клечеськ (Іпат. с. 222). По Ярославовій смерти Турово-пинське князївство було звязане з Київом аж до вигнання Ізяслава 1073 р.; по короткім злученню з Київом по його поворотї воно відокремляєть ся в руках Ізяславичів, як їх отчина, аж до 1093 р., коли Сьвятополк сїв у Київі. Від 1093 р. Туров зістаєть ся при Київі до 1113 р., в 1113-1142 рр. він переходить з рук до рук; на короткий час, за Всеволода Ольговича, злучуєть ся він з Київом, потім відлучено його, і знову прилучено в р. 1146-1158, з деякими дрібними перервами.
19) Іпат. с. 341 і 443.
20) Натяки на приналежність до Київа заднїпрянської скрайки зібрані й обговорені в моїй історії Київщини с. 9-10. Здаєть ся, що про сї київські заднїпрянські землї йде мова в Іпат. с. 225: „бысть знамениє за ДнЂпромъ въ Києвьской области''; тяжше припустити, що се заднїпрянська (чернигівська або переяславська) записка.
21) Сей Городець (він же Песочний городок в Іпат. с. 520-1) стояв на острові, що робить тут, бодай тепер, мала протока Радосинь (теп. Радунка); укріплення його одначе незначні. Про них і взагалї про Городець див. брошюру Гошкевича Замокъ кн. Симеона Олельковича и лЂтописный Городець подъ Кіевомъ, 1890 (відб. з Трудів київ. дух. акад. 1890, II). Новійше (але хибне) в Трудах XI съЂзда II c. 139.
22) Можливо, правда, що Данило нищив Звяглян тільки принціпіально, як сторонників противного йому напряму.
23) Іпат. с. 468, 503, 516, 521.
24) Див. т.IV, мапу й примітки до неї.
ОСАДИ: КИЇВ — ЙОГО ТЕРИТОРІЯ І ЧАСТИ, ЇХ ІСТОРІЯ; СТАРИЙ ГОРОД, ЯРОСЛАВІВ ГОРОД, ПОДІЛ; НАДДНЇПРЯНСЬКІ ЧАСТИ, ОКОЛИЦЇ; ВЕЛИКІСТЬ МІСТА; ЧУЖОЗЕМНІ КОЛЬОНЇЇ; БОГАЦТВО.
Зовсїм природно, що з Київщини нам найлїпше відомий той трикутник між Ірпенем і Днїпром, де головно скупляло ся полїтичне і культурне житє землї, — особливо коли степовий натиск зганяв сюди людність з широких пороських просторів. По за ним відомо нам не богато, і ще найбільш пощастило Погоринї, завдяки тим війнам на київськім пограничу, для яких вона була ареною.
Київ, розумієть ся, з кождого погляду домінував у землї, далеко переважаючи всї иньші її осади: в X-XII в. се було найславнїйше місто всеї східньої Европи, „суперник Царгорода і преславна окраса східньої церкви”, як зве його Адам бременський, і з ним не рівняти ся було иньшим. З попереднього ми знаємо, що по слїдам людського житя на його теперішнїй території Київ займає одно з поважнїйших місць між історичними містами взагалї. Його ґеоґрафічне положеннє було того рода, що забезпечало йому важну торговельну і культурну ролю у всїх часах, а по богатству, полїтичному значінню і славі він підіймав ся часами до сьвітового значіння 1).
