Верства йобадьонів виступає одначе перед нами в сїм часї, в XIII в. переважно в сильнім упадку. Досить численні документи про йобадьонів унґварських майже всї говорять про продажу їх ґрунтів, і в декотрих виразно вказано її причину — „через бідність”. Так в 1266 р. десять бояр-властителїв c. Стретави, попавши в біду по татарськім спустошенню 51), продають сю свою маєтність бану Филї за незвичайно низьку (судячи по гарнім положенню й великости маєтности) цїну шіснадцять гривен. Десять лїт пізнїйше король позволяє боярину Чепану з сином Стефаном продати свою маєтність Чепель (недалеко від Унґвара) з огляду на те, що він через свої недостатки й бідність не може добре сповняти своєї служби, і той продав свій ґрунт наджупану Якову 52). Кілька лїт пізнїйше йобадьони — власники Цибави, з своїми свояками, випрошують дозвіл на продажу своєї маєтности — через свою бідність, і продають її синам унґварського наджупана 53). В 1292 р. йобадьон Петро з свояками продають свою половину ґрунту Воян маґістру Іооb за 16 гр. і т. и. 54).
Роздробленнє маєтностей йободьонів бувало велике: ми бачили їх в c. Стретаві десять родин, а в Цибаві шість. Се саме, й ріжні нещасливі пригоди, в родї ворожого спустошення, дїйсно могли приводити бояр до значного зубожіння, тим часом як обовязки їх мали тенденцію збільшати ся і в міру того як убувало королївських людей, все тяжшим тягаром спадали на тих, що зіставали ся під замковим присудом. Се все викликало окрім продажі ще иньше явище — вихід з під замкового присуду, через підданнє на певних, лекших умовах під власть можного пана, після того як Золота буля увільнила всїх панських і духовних підданих від всяких державних обовязків. В описи маєтностей Лелеського монастиря (ще з перед Золотої булї) ми між иньшим бачимо такого добровільно підданого йобадьона, увільненого від усяких службових обовязків, поки-б він або його потомки не схотїли вийти з церковної зверхности 55). Вкінцї до продажі і піддання могла приводити й пресія панів, особливо коли покупцями, як ми бачили, виступали пани з місцевої адмінїстрації. З вище наведених актів продажі нпр. дуже підозріло виглядає продажа Стретави за таку низьку цїну (16 гривен) — вона наводить на гадку або можливість примусу, або — фіктивну продажу і підданнє, щоб вийти з замкового присуду.
Сей процес пролєтаризації і кріпощення йобадьонів правдоподібно ішов би ще більш прискореним темпом, як би свобода їх в розпорядженню своєю власністю не була ограничена: вони не могли продати своєї землї без спеціального дозволу короля — „по прийнятим в державі законам iobagio castri не має зовсїм права продати свою маєтність инакше як за дозволом королївського величества 56), отже треба було в кождім разї просити королївського дозволу. Але коли покупцем був можний пан, то йому не тяжко було привести до того, що сей дозвіл давав ся.
Чи так чи сяк, продажию, чи вимертєм, чи иньшими дорогами землї від йобадьонів переходили в руки панів, і верства їх малїла, так само як малїли верстви свобідних господарів (удворників) і замкових слуг, а натомість розростала ся верства панських підданих — з початку ріжнородна своїм складом і правом, пізнїйше сконсолїдована в одноцїльну масу.
З ріжними катеґоріями сих підданих і їх становищем може нас познайомити опись маєтностей Лелеського монастиря, — опись тим для нас інтересна, що монастир і частина його маєтностей лежали на території, якою займаємо ся — на потиськім підгірю. Описавши маєтности монастиря, фундаційна грамота каже: „надав епископ-фундатор у вище згаданих маєтностях півсвобідних, чоловіків і жінок, обовязаних до ріжних повинностей; вони відповідно до наказу своїх панів і як того вимагає робота, мають переносити ся з місця на місце, переходити від одної роботи до другої, тому епископ не хотїв їх вичисляти при поодиноких маєтностях, а вичислив по катеґоріям свободи і залежности. І так надав він визволених з неволї і обовязаних до того, аби з абатом чи на наказ абата з чернцями їздити своїм накладом, обороняти монастир в його спорах, їздити з порученнями, куди було потрібно, доглядати всякого рода доходів, які їм буде поручено” (тут вичислено близько двадцять слуг, не рахуючи нероздїльних братів і синів) (очевидно се вища катеґорія слуг, міністеріялї вищої ранґи). Потім наступає вже звістний нам боярин, добровільний підданий монастиря; далї читаємо: „Надав він півсвобідних з меньшими правами (minoris libertatis): вони обовязані ставати на кождий наказ абата й чернцїв (отже не тільки до сповнювання вище вичислених, більше почестних, а й низших, господарських обовязків) (тут вичислено коло сїмдесять слуг, не рахуючи братів і синів) — всї вони мають служити разом з синами відповідно до свого обовязку. Надав він також челядь з їх жінками, синами і доньками, обовязаних до всяких рабських робіт (коло стодвадцять родин 57), між ними знаходимо мельника, кухара, пасїчника, сторожа лїсного і т. и.) 58). „Всї отсї монастирські піддані на віки звільняють ся від всякої иньшої власти й юрисдикції: в цїлім королївстві, в котрім би комітатї не сидїли сї люде, нїхто окрім короля й чернцїв сього монастиря не може їх судити нї в якій справі, нї в якім разї, анї позивати перед якогось иньшого судию 59).
Як звістки про бояр ілюстрували нам повільне заниканнє й пониженнє сеї верстви, так знову сї відомости про монастирських підданих ілюструють відворотний процес — підійманє челяди на вищі степени служби, півсвобідні, з меньшою і більшою свободою, де вони граничили з становищем замкових йобадьонів. В реєстрі монастирської челяди при однім імени несвобідного читаємо замітку: „а син його на імя Фаркаш — свобідний”; се оден приклад такої еманципації. Ще вищий ступінь її ілюструє нам оден документ з Бережського комітату: король позволяє наджупану Ілїї дати свою землю Kuskyrch своїм слугам (servientes): Симону Івановому сину і Петру сину Прибислава в дїдичне володїннє 60). Сї слуги на основі такого королївського привілєю переходили в привілєґіовану верству.
Тепер нам треба-б відповісти на питаннє, як на тлї сих економічних і суспільних відносин укладали ся відносини національні? Що етноґрафічна маса на сїй території була головно руська в горах і в дуже значній мірі руська також на підгірю, се не підлягає сумнїву. Але яке становище суспільне й економічне займала ся руська маса, сього документи нам не кажуть, не дотикаючи ся взагалї національних відносин та подаючи самі голі ймення, переважно калєндарні, з котрих народність годї виміркувати, або в такій сумнївій формі, що тяжко на нїй опирати які небудь виводи. Можна виловлювати хиба поодинокі, більш або меньш певні вказівки, та помагати собі міркуваннями a priori — але се все буде далеке від такої повної й певної відповіди, якої-б ми собі бажали.
Виходячи з того, що угорська народність була правительственною, зверхнею, а руська підвластною і провінціональною, ми вже на тій підставі можемо здогадувати ся, що вище урядництво і пани, що здобували собі земельні надання від короля (в значній мірі й тут виступають вищі місцеві урядники), були переважно мадярські. Бували й тут Русини, але, певно, далеко рідше. Звістний нпр. Maladik Buthenus, що втїкши з татарської неволї з значними грошима (тридцять гривен золота), позичив їх королю і за те випросив собі в дїдичне вододїннє землю Тарновцї (в Словаччинї) — але чи був він Русин угорський, чи зайда, не знати 61). Так само Theza Ruthenus, що служив на королївськім дворі в початках XIV в. і за заслуги дістає маєтности від королеви 62). Такими-ж Русинами виходнями чи тубильцями могли бути Lue (Лев?) cum filiis Fudur et Stephanо, що дістали маєтність Брод в бережській столицї від кн. Анни, жінки Ростислава Михайловича 63). Русином був Iwanka filius Iwan з Унґварської столицї — його брат Dominicus Ruthenus дістав маєтність від кор. Андрія II 64). Можливо, що Русином був якийсь Germannus з над Топлї, що уживав ся спеціально до всяких поручень на Русь і з огляду на се був звільнений від усяких обовязків до шаришського замку 65). Міг бути Русином Петро син Zobuslo (Сбислава), що мав кілька маєтностей над Лабірцем, або Zobuslo s Чичеровець, що тримав свою землю ще з надання Кольомана його прадїду 66). Імя „Якова”, наджупана землинського, звучить дуже по руськи, але се імя було і у полуднево-словянських підданих Угорщини, й взагалї на Угорщинї стрічаєть ся часто поза межами Руси, так само імя Микули, дїдича з під Шарош-потока, або Olodarus, заступника жупана землинської столицї і т. и. 67).
