Головними предметами українського вивозу були невільники, футра, віск і мід, не тільки до Візантиї, а і взагалї в усїх напрямах руської торговлї. Футра, віск і мід були найцїннїйшим з того, що взагалї продуковали землї Руської держави: від непамятних часів громади східньої Европи платили дань шкірами-„по бЂлЂй вЂверицЂ“, „по черьнЂ кунЂ, „медомъ и скорою“ 29), і память сїєї дани держалась на Руси дуже довго: в XVI в. ще стрічаємо ріжні „куницї“ — селянські податки, хоч уже здебільшого переложені на гроші.
Ганебний торг невільником проваджено тодї в великих розмірах всюди, і Русь тут не становила виїмку. Жидівський подорожник XI в. Веніамин Тудельський каже, що Жиди прозивали Словянщину Ханааном, бо її нарід продає „своїх синів і дочок всїм народам, як і мешканцї Руси“ 30). Самі Жиди, як побачимо, відогравали важну ролю в вивозї словянських рабів — головно в західноевропейські землї, суходолом. В Царгородї чудеса св. Миколая з XI в. згадують спеціальний торг, „идЂже русстіи купци приходяще челядь продають“ 31). Вивозили невільників і на Схід, як побачимо. Часті війни IX-Х в. — періоду творення Руської держави, постачали невільника в великих масах: „люди овЂхь изби, а другия роботЂ преда“ 32)-се був звичайний фінал тодїшнїх війн.
Ті предмети руського експорту по части збірали ся з самих руських земель, по части вимінювались і куповались у дальших, північних народів, особливо дорогі футра. Сї то товари звозили руські купцї з ріжних сторон до Київа, щоб потім, як бачили ми, лїтом відправити до Царгорода.
З того часу як завязано безпосереднї зносини Руси з Царгородом, мусїла відійти на другий плян торговля з грецькими кримськими містами і з подунайськими краями; але й вона не перервалась: з вище наведених слів Святослава бачимо, що й у другій половинї X в. подунайські городи були місцем, де стрічалась торговля українська, візантійська і країв середнього Дунаю.
Не стратили своїх торговельних зносин з Русю і кримські міста. Крім морської комунїкації був сюди і сухий шлях — правдоподібно той, що в XII в. звістний нам з іменем Солоного. В XII в. торговельна дорога з Руси на полудень роздїлялась на три шляхи: крім „Грецького“ путя, очевидно того, що вище описали сьмо — Днїпром аж до устя, був ще путь Солоний і Залозний. Близше їх напряму лїтопись не означає. Залозний шлях ішов Днїпром вниз і мусїв звертати десь не вище Канева, найправдоподібнїйше — на полудневий схід; що до Солоного, то в нїм часто бачать шлях по кримську сіль. Про вивіз солї з Криму до Малої Азії маємо звістку вже з VII в.,-потім про добуваннє кримської соли згадує Константин Порфирородний 33); правда про вивіз кримської соли саме на Русь не маємо ранїйших звісток яr з XIII в. (у Рюйсброка), а Патерик (XIII в.) оповідає про соляну крізу в Київі при кінцї XI в. в таких словах, мов би сіль привозилась туди тільки з Галичини 34); але було-б неправдоподібним припускати, що сіль з Криму вивозилась в иньші сторони, а не вивозилась на Русь, в тих і попереднїх столїтях, бодай коли не було особливих неспокоїв у степах. Крім вивозу соли, в Криму мусїв провадитись такий самий обмін українських продуктів на грецькі і в взагалї полудневі, який, хіба в більшім розмірі, провадив ся в Царгородї. Пізнїйші звістки про кримську торговлю (Рюйсброк і ібн-ель-Атір з XIII віку) кажуть, що в Крим з руської сторони приходили футра і невільники, а з Греції і Малої Азії-матерії (шовкові й бавовняні) та ріжне коріннє 35); се все з повним правом можемо перенести і на давнїйші часи. Сюди-ж можна прилучити ще звістку Константина 36), що Херсонїти купували від Печенїгів шкіри й віск: Печенїги мали досить, шкіри, але віск певно йшов з словянських земель, бо Печенїги пчільництва не мали.
Взагалї хоч під час інтензивної торговлї з Царгородом кримська торговля мала для Руси другорядне значіннє, але в міру того як печенїзькі орди все більше відтїсняли Русь від моря, та заникала українська людність в степах і слабшала руська морська торговля, торговля посередня — через кримські і подунайські міста знову здобула першорядне значіннє для Руси і взагалї східньої Европи. Се дало себе виразно знати пізнїйше, в XII-XIII в., але початки такого повороту мусїли показати ся вже в другій половинї Х в.
Щоб покінчити з полудневою торговлею Руси, мусимо згадати ще за торговлю з чорноморськими кочовниками. Константин, як згадував вже я, оповідав, що Русь купує у Печенїгів волів, коней і овець 37). Правило м. Іоана (XI в.) закидає нашим купцям, що „вони имЂнья ради или скотолюбья ради“ (двозначно сказано, бо „скот“ значить і худобу і гроші) їздять до Половцїв і „сквернять ся“.
Важною торговельною стацією в сїй полудневій торговлї було Олешє — десь коло устя Днїпра, як думають звичайно — на місцї теперішнїх Олешків (Алешки). Ми маємо близші звістки про нього з XI — XII в., бачимо, що тут перебували гречники (чи Греки), і звідси вивозились ріжні товари. По всякій імовірности, про сю стацію іде мова і в русько-візантийській умові 944 р., де вимовляєть ся, аби Русь не зимовала на устю Днїпра, в т. зв. Білобережу (так звалось Днїпрове побереже) анї на острові сьв. Елеуферія (теп. Березань): візантийське правительство не хотїло бачити торговельного міста в сусїдстві своїх кримських міст, а могло боятись і воєнних небезпечностей звідти 38).
Примітки
1) O. Schader Linguistisch historische Forschungen zur Handelsgeschichte und Warenkunde Єна, 1886, особл. гл. II.
2) Порівняти, для західноевропейського неолїту: A. Groetze Über neolithischen Handel (Festsehritt Бастіана).
3) Диви вище с.55, 86-7,103-4. Про монетні нахідки див. археольоґічні мапи: Київської й Волинської губ. Антоновича (в показчику при них виказані монетні нахідки по катеґоріям). Подільської Сїцинського, Херсонської Ястребова (Опытъ обозрЂнія древностей Херсонської губ.), Харківської Багалїя (Труды XII съЂзда). БЂляшевскій Монетные клады Кіевской губерніи, 1889. Данилевичъ Монетные клады Кіевской губ. до первой четверти XV в. (Труды IX съЂзда т. І) і Карта монетныхъ кладовъ и находокъ отдЂльныхъ монетъ Харковской губ. (Тр. XII съЂзда, I). Ляскоронскій Находки римскихъ монетъ въ области средняго ПриднЂпровья (Труды XI съЂзда т. I). Марковъ Топографія кладовъ восточныхъ монетъ (давно зачала ся друком, але не вийшла досї). Самоквасовъ Исторія русскаго права, 1884, т. II с. 170-9 і О происхожденіи русскихъ и польскихъ Славянъ и причинЂ появленія кладовъ римскихъ монетъ въ землі древнихъ Руссовъ и Ляховъ-Труды XIII съезда т. III. Píč Zur rumänisch-ungarischen Streitfrage с. 276 і далї. Поодинокі важні нахідки див. іще: Россійскій историч. музей с. 598-600; Труды Кіев. дух. академіи 1880, VIII с. 585; Археологическая лЂтопись Южной Россіи 1899 р. с. 54, 1903 р. с. 60, й ин. Про нахідки грецьких чорноморських монет — Ольбії, Боспора, Херсонеса на середнїм Поднїпровю і Подоню див. археольоґічну мапу Київщини с. 25, 66 (bis) і 72, в статї Данилевича, у Піча (але тут джерела часом непевні), і Спіцина ОбозрЂніе губерній (Труды отд. сл. рус. арх. IV).
4) Zbiór wiadomości т. XII. Як далеко могли часом сягати торговельні впливи Чорноморя, може вказувати нпр. факт нахідки боспорської монети царя Інінтімея (III в.) в басейні Ками — Россійскій историч. музей с. 46.
5) Дуже інтересним слїдом торговлї балтийсько — чорноморської були б нахідки горючого камня (янтаря). Але горючий камінь окрім балтийськото побережа. знаходить ся і на східно-европейськім суходолї подекуди, між иньшим і в околицях Київа і на Волини, про се див. Кеппенъ О нахожденіи янтаря въ Россіи (відб. з Ж. М. Н. П.), Тутковскій Кіевскій янтарь (Юго-западный край, I). Плїній наводить звістку Філємона, що горючий камінь викопують у Скитії в двох місцях, в однім білий, в другім жовтий (XXXVII 2 (11)). Тому всї нахідки горючого каміня звязувати балтийським побережем без близшого аналїзу нїяк не можна. Пор. статю Hedinger-a Die vorgeschichtliche Bernsteinartefacte u. ihre Herkunft (Штрасбурґ, 1903).
