Порогом історичних часів для українського народу можемо прийняти IV вік по Хр., коли починаємо вже дещо знати спеціально про нього. Перед тим про наш нарід можемо говорити тільки як про частину словянської ґрупи; його житє не можемо слїдити в його еволюції, а тільки в культурних результатах тих довгих віків передісторичного житя. Порівняне язикознавство слїдить їх по язиковому запасу, а пізнїйші історичні й археольоґічні дані помогають контролювати його виводи і доповняють в цілїм ряді пунктів. Сим питанням присвячена перша половина сього першого тому.
Розселеннє українсько-руських племен на своїй нинїшній території припадає як раз на початки його історичного житя. Столїтя безпосереднє по сїм розселенню приготовляють орґанїзацію Руської держави, що служить головним змістом першого періоду історичного житя українського народу. Заходами київської династиї й дружини сполучено в одно полїтичне тїло, хоч на недовгий час, усї частини нашого народу, і ся полїтична одність відбила ся на його культурі й суспільнім житю загальними прикметами. З них найважнїйшим було заведеннє християнства, що потім протягом довгих віків переходячи помалу в народні маси, впливало на народне житє; многоважне значіннє мали разом з християнством принесеш тїснїйші звязки з візантийським культурним світом; далї — розповсюдненнє київського права й суспільно-полїтичного устрою. Суспільно-економічна еволюція сеї доби характеризуєть ся такими фактами, як двоїстість громади і дружини, витвореннє купецько-боярської капіталїстично-земельної верстви, сильний розвій (і потім упадок) торговлї й промислу й т. й.
Сїй добі присвячена друга половина, першого, другий і третій томи сеї Історії.
Середніми десятилїтями XIV в. відкриваєть ся другий, переходовий період нашої історії. Українські землї входять у склад двох сусїдних, держав — в. кн. Литовського і королївства Польського. В культурній сфері бере перевагу західнїй вплив над візантийським, в економічнїй іде все скоршим темпом утвореннє привілейованої вищої верстви і повне економічне і правне поневоленнє нею народньої маси; заразом ся привілєґіована верства все сильнїйше відриваєть ся від народньої маси культурно й національно. Форми суспільного побуту і культурного житя, вироблені столїтями самостійного полїтичного житя, підпадають різким перемінам під впливами польського й перейнятого ним римського і німецького права. Вони почасти витїсняють ся, почасти спускають ся в низші верстви, в сферу етноґрафічного селянського побуту, звичаєвого права, уступаючи перед новими понятями і формами, як явищами вищого, привілєґіованого порядку. Антаґонїзм мас до правительственної й привілєґіованої меньшости, котрого початки істнували вже в попередніх часах, загострюєть ся тепер національною й релїґійною ворожнечою. Розбудженнє відпорної енерґії національної самоохорони перед небезпекою видимої національної смерти, повної економічної руіни та поневолення, проявлєть ся зпершу культурно-релїґійним національним рухом, але він відкриває дорогу конфлїктови полїтичному, оружному, що й розпочинаєть ся, завдяки кольонїзаційним обставинам східно-полудневої України, на Піднїпровю з кінцем XVI в. Оглядови сих переходових, литовсько-польських часів присвячені томи IV, V і VI нашої „Історії”.
Історія народньої боротьби з ворожим суспільно-економічним устроєм, для його повалення й зреформованая суспільних відносин відповідно народнім ідеалам справедливости, — становить зміст третього періода. Суспільно-економічна боротьба сполучаєть ся з релїґійною й національною, через се вона захоплює собою незвичайно широкий круг інтересів і порушує з гори до долини всї суспільні верстви. Ареною її все служить східня Україна. Тут суспільно-економічний і полїтичний устрій переходить через повний перестрій, як рідко подибуємо в історії. На руїнах скасованого шаблею казацького польсько-шляхетського клясового устрою робить ся ґрандіозна проба відбудовання нового соціального і полїтичного устрою. Заразом національне почутє доходить до небувалого напруження, як і житє релїґійне. Натомість в західній Українї по закону реакції прискореним темпом іде попередня культурно-суспільна еволюція. Та боротьба кінець кінцем програна і в східнїй Українї; розмах народньої енерґії упадає, знесилений стрічею з непереможними перешкодами. Крізь слабку основу нового суспільно-полїтичного ладу пробивають ся нестримно старї течії клясового устрою і литовсько-польського права та розбивають і руйнують підстави нового ладу. Останнї відгомони могутнього руху, полїтичного і національного відродження тихо гаснуть під загальною реакцією, доповняючи загальний образ повного занепаду. Сїй недовгій, а многоважній добі найбільшої активности нашого народу як народу — його широких мас, — сій великій траґедії українського житя, не позбавленої своєї величи і краси навіть в своїм сумнім закінченню — мають бути присвячені томи VII, VIII, IX, може і X.
Уживши старої історіософічної термінольоґії, сї дві доби полїтичного українського житя — стару, княжу, і новійшу-народню (козацьку), можна б назвати тезою й антитезою, що доходять до сінтези в столїтю українського відродженя. Народні змагання відновляють ся й прояснюють ся в світлї поступових европейських ідей та присвоюють ся новою інтелїґенцією, що появила ся на тім новім ґрунтї під впливом поступових ідей. Культурні елєменти лучать ся з національними і суспільно-полїтичними змаганнями попереднього бурливого періоду, і на місце оружної розпочинаєть ся культурна боротьба для осягнення ідеалїв, що вяжуть в один орґанїзм народні маси з тою новою інтелїґенцією. Si datur venia — оглядом сеї доби повинна бути закінчена отся „Історія”.
Примітки
1) Се можна бачити з порівняння роздїлу присвяченого археольоґії українсько-руської території в отсїм виданню і в попереднїх — як богато зміняєть ся в ній за кілька лїт.
II. З перед-історичних глубин.
Археолоґічні сліди житя на українській території:
УКРАЇНСЬКА ТЕРИТОРІЯ В ОСТАНЇХ ҐЕОЛЬОҐІЧНИХ ФОРМАЦІЯХ, КЛЇМАТИЧНІ ЗМІНИ, ЛЕДОВА ДОБА, РОЗПРОСТОРННЄ ЛЕДІВЦЯ І ЙОГО ВАГАННЯ, ВПЛИВИ ЛЕДОВОЇ ДОБИ НА ЖИТЄ.
Історія нашого краю як території — як просторого суходолу зачинаеть ся доперва з останнїх ґеольогічних формацій. Що сива старовина для історії — свіжа новина для ґеольоґії. Не тільки людське, взагалі звіряче житє являєть ся не більше як свіжим мохом на предвічнім камени старих ґеольогічних формацій землї, а й самі простори нинїшнїх суходолів явище сорозмірно дуже недавнє. Наш край в теперішнім своїм видї просторого суходолу, обведеного з країв морями і гірськими хребтами, перерізаного річними долинами, виступає доперва тільки в формації третичній, одній з наймолодших (чи навіть наймолодшій — бо ж пізнїйші формації можуть вважати ся просто верхніми верствами сеї третичної формації). Третична формація характеризуєть ся в наших сторонах власне повільним уступленнєм моря на полудень та формовананнєм нинїшнього суходолу, що поволї зближав ся до теперішнього свого ороґрафічного та гідроґрафічного вигляду. На початку третичної формациї (в т. зв. еоценї) полуднева частина східноевропейської рівнини була переважно покрита водою, хоч і не без виїмків, не без перерв в видї островів, що висували ся серед сього східноевропейського моря. Пізнїйше стає суходолом середнє Поднїпровє та нинїшня Донецька височина. А в новійших часах формації (плїоценї) море виступало на північ вже мало що по-за теперішнї береги Чорного і Азовського моря — що лучились тодї ще в одно велике море з Каспийським. Процес сей-зменшення чи відступлення моря пішов потім навіть ще далї, так що пізнїйше, в ділювіальних часах, береги Чорного та Азовського моря поступили значно на полудне і тільки пізнїйше прийшли до теперішнього свого вигляду 1).
Таким чином третична доба-її середина і друга половина, і доба ділювіальна — се ті часи, в яких протягом довгих десятків і соток тисяч літ формувала ся і приходила до тепірешнього свого вигляду наша територія. Тектонічні процеси другої половини третичної доби творять нинїшні гірські хребти її. Иньші зміни земної кори значно наблизили її до теперішнього вигляду вже на вступі ділювіальної доби. Але вона мала ще перейти різку метаморфозу, яка відбила ся дуже сильно і на виглядї її поверхнї, і на всїм органічнім житю її: була нею ледова доба в середині ділювіальної епохи.
